Родинні колізії на сцені, або «Кайдашева сім’я» по-запорізьки
У березні 2017 року у Запорізькому музично-драматичному театрі ім. В.Г. Магара відбувся черговий показ вистави «Кайдашева сім’я», автором якого є український письменник Іван Нечуй-Левицький
http://magara.zp.ua/
Режисером-постановником вистави виступила Тетяна Лещова, відома за постановкою-водевілем «Суто французьке вбивство» за мотивами п’єси Е. Лабіша , «Я чекаю тебе, мій любий» Д. Фо та Ф. Раме та дитячої вистави «Пеппі Довгапанчоха».
Історія, оповідана в повісті «Кайдашева сім’я», розпочалася більш ніж століття тому, в роки панщини в Україні. То був такий час, коли селянам приходилося скрутно: щоб просто жити й годувати дітей потрібно було дуже важко працювати. Щоб заробити на хліб та маленький клаптик землі люди працювали в полі щодня: і під палючим сонцем, і під дощем. І хоч у людей в побуті все було просто і не було нічого особливого, але щось все ж таки було своє, особливе — це любов. Любов до неба, до землі, до зорей. А головне – до сім’ї. І більше, нібито, нічого для щастя не треба. А ж поки не прийшла біда, як у розповіді Нечуя-Левицького. І то не стихійне лихо, не буря і не ураган. Це просто певна темрява в серці людини — то жадоба, то пиха. І тоді лихо настає зі всіма, бо немає миру – то й щастя нема.
Але ж повернемося до театральної зали. Звучать оплески… Тиша… На бельетажі і балконі зовсім гасне світло. А на сцені поступово розкривається завіса, виходить Кайдаш у виконанні актора Олександра Волчкова. Лунає тиха музика, в ній чутно ноти дерев’яної сопілки. Омелько ледь присідає на сцені, розгортає червоний згорток. Світло яскраво падає на дерево, що стоїть поруч. З вуст Омелька звучить монолог життєвої мудрості. Вистава почалася.
Глядачі одразу ж поринають в атмосферу українського села. Перед ними розгортається широке дійство: на сцені, одягнені в яскраві різнобарвні вишиванки танцює балет (балетмейстер – Тамара Боброва). Дівчата і парубки гармонійно відтворювали кожен рух, іноді вони танцювали навіть босоніж.
Поступово режисер знайомить глядача з сім’єю Омелька Кайдаша. Його жінкою Марусею (Людмила Кірікова), з синами Карпом (Антон Попудренко) і Лавріном (Вадим Кир’ян), а також їхніми майбутніми дружинами — Мотрею (Аліна Савицька) і Мелашкою (Олена Бодарєва).
http://magara.zp.ua/
Сам Омелько вже не молодий, пригнічений життям пияка, якому все частіше набридає жити. («Ще одна п’ятниця настала, ще один день ближче до смерті…»).
Так Олександрові Волчкову, який грає у виставі роль Омелька, досить добре вдалося показати емоційний стан і характер свого героя. А Людмила Кірікова, вона ж Маруся, зі своїми селянськими, десь навіть «чорними» жартами, запалила весь зал.
Упродовж першої частини вистави глядачі пізнали ближче Мотрю і Карпа. І від початку до кінця співпереживали бідній Мотрі, яку завжди ображала Маруся Кайдашиха. А Карпо, майже нічого не казав на захист. Отака от несправедливість!
Загалом, цим акторам вдалося донести внутрішній діалог, а саме достовірно відтворити сутність персонажів. От тільки тандему Мелашки із Лавріном не вийшло так достовірно відтворити власне почуття, бо воно повинно було перейти на якусь мить в Лаврінову байдужість. А цього на сцені не відбулося.
Для з’єднання головних подій режисер-постановник Тетяна Лещова задіяла двох колоритних персонажів: бабку Палажку і бабку Параску. Від початку вистави і аж до антракту вони натхненно «сіяли» плітки, сперечалися та кепкували одна з одної. На жаль, через їхню, десь надмірну, говіркість і високі дзвінкі голоси, не було чутно цілих речень. Вони просто не долітали до останніх рядів зали зрозумілим текстом.
magara.zp.ua
Секретом залишився червоний згорток на мотузці у чорта, але на думку спала червона свитка з «Сорочинського ярмарку» Миколи Гоголя. Тож, і у виставі, напевне той згорток був яким-небудь підступним «контрактом», яким Омелька Кайдаша спокушав біс.
Це не єдина сцена вистави, де простежувався символізм. Одним із найвиразніших епізодів була сцена із шинкарем, який навіть не торкнувшись Омелька рукою, загнав його у воду. Так режисер хотів відтворити думку, що Кайдаша, згубило надмірне споживання алкоголю.
Дух твору передавався за допомогою бутафорних атрибутів та декорацій, виконаних іх різних матеріалів: заліза, дерева, тощо. Особливо справила враження металева церква з куполом, через яку глядач міг спостерігати… зорі.
magara.zp.ua
Вся вистава була окрашена музичними композиціями заслуженої артистки України Світлани Ващенко. Яскраве звучання музичних інструментів, зокрема скрипки, відтворювало всю пишність святкування шлюбу того часу, представленого у творі.
Окрім головних героїв у виставі брали участь і такі актори: народний артист України Юрій Бакум (Довбиш), заслужені артистки України Світлана Бобир (Довбишка) і Валентина Косташ (Баба Параска), Галина Соловей (Баба Палажка),Є. Ковалевський, Галина Астаф’єва.
Того дня виства зібрала майже повну залу захоплених глядачів, і публіка аплодувала стоячи.
Протягом цілого століття твір Івана Нечуя-Левицького відтворювали на сцені різні театральні трупи по-своєму, і кожен режисер бачив окремі деталі постановки. Так і гості театру, переглядаючи виставу «Кайдашева сім’я» у виконанні різних акторів у різні роки, бачать в них щось нове та унікальне.
«Кайдашева сім’я» наштовхує читача й глядача на переосмислення істинних потреб людини: цінувати людей, любити сім’ю, допомагати близьким, не ставити матеріальні статки і кар’єру за головне. Повість Івана Нечуя-Левицького ніби попереджує, до чого може призвести невгамовна жадібність і байдужість. А втілений у живу гру акторів на сцені, цей твір стає яскравим прикладом колізій сімейного життя.
Дар’я ПАСІЧНИК