Олександр Максимов: «Я зазвичай фотографую справжні емоції людини, без попередження»

Квітнева зустріч студентів факультету журналістики ЗНУ з фотокореспондентом Олександром Максимовим була вельми плідною: безліч порад, цікавих розповідей та щирих відповідей на різноманітніші питання

— Як ви розумієте, що фотографія вдала? Чи є якісь критерії?

— Так, звісно, критерії є, їх декілька. Наприклад, вдала композиція, світло-тональне вирішення, технічна грамотність – це об’єктивні критерії А якщо говорити про суб’єктивні, то це – новизна фотографії. Я маю на увазі, що повинно бути те, чого глядач раніше не бачив. Автор повинен розкрити світ своєї душі або свого персонажу, або якийсь стан природи. Головне – це ваша оцінка. Розповім один секрет: якщо вам здається, що фотографія погана, то, скоріш за все, – вона гарна. І навпаки, якщо ви впевнені у фотографії на всі 100%, то навряд чи вона сподобається іншим. Художник та митець повинен бути невдоволеним своєю роботою, щоб завжди було до чого прагнути.

quote_pinkМи виходили на прогулянку і батько казав: «Дивись!», я дивився і не бачив абсолютно нічого. А він пояснював, що там гілочка, там течія води, там  скелі. І я також починав бачити, це відкладалося в моїй душі.

— Як і коли ви почали займатися фотографією?

— Ще з дитинства. У радянські часи фотоапарати були в багатьох, хоч і не дуже якісні. Ми всі робили фото, проявляли їх у себе вдома у ванній кімнаті, а потім показували одне одному. Мій батько також захоплювався фотографією, саме він показав мені, як правильно фотографувати. Ми ходили на фотовиставки та передплачували журнал «Радянське фото». Батько мені пояснював чому саме це фото гарне, а якесь інше – ні. Ми виходили на прогулянку і батько казав: «Дивись!», я дивився і не бачив абсолютно нічого. А він пояснював, що там – гілочка, там – течія води, там – скелі. І я також починав бачити, це відкладалося десь у моїй душі

— Чи робите ви постановочні кадри?

— Ні, я зазвичай фотографую справжні емоції людини, без попередження. Коли людина занурена у власні думки, вона – набагато цікавіша, ніж коли позує. Позування – це маска.

Олександр Максимов в ЗНУ фото

— А як ви так близько фотографуєте людей, вони не проти?

— Я використовую функцію zoom (укр. наближення — прим. ред.). Якщо це – якесь свято, то люди готові до того, що їх будуть фотографувати. А якщо я роблю знімки у церкві, то там усі зайняті власними справами, навіть ніхто не звертає уваги.

— Ви користуєтеся фотошопом?

— Обов’язково, але нетотально. Я використовую його для того, щоб підготувати фотографії до друку, налаштувати розмір, підправити недоліки. Але кадри я не змінюю. Вони такі, які є.

quote_pink

На деяких фотографіях колір потрібен, наприклад, у пейзажі. Але, якщо це психологічна фотографія, то краще — чорно-біла гамма.

— Чому більшість ваших фотографій чорно-білі?

— По-перше, це — класика. По-друге, це відсікає зайву інформацію з кадру. Дуже часто колір відволікає від думки, психології. Але на деяких фотографіях колір потрібен, наприклад, у пейзажі. Але, якщо це – психологічна фотографія, то краще – чорно-біла гамма.

— Як придумати назву до фотографії?

— Покажіть фотографію друзям і послухайте, що вони скажуть. Зазвичай найперші думки – найвдаліші. Раніше я завжди показував свої фотографії батькові, це був перший мій глядач. Завдяки йому дуже багато змістовних та цікавих назв народилося.

— А ви передаєте свою майстерність комусь, чи є у вас учні?

— Так, багато років в мене були курси в ЗНТУ та при ТРК «Алекс», а також – при Запорізькому фотоклубі. У нас було трішки теорії – і дуже багато практики. Ми ходили на різні заходи, їздили по селах. Цікаво було.

Інтерв’ю підготувала Яна РАДЧЕНКО