Історично-міфологічні образи картин запорізького художника Володимира Форостецького

Форостецький Володимир, родом із міста Ужгорода Закарпатської області, з 1973 року працював у Запоріжжі: надихаючись історією краю та легендами Хортиці, художник створив багато робіт, пронизаних історично-міфологічними мотивами українських земель

Художник Володимир Форостецький, Художник Володимир Форостецький, "Перехрестя цивілізацій. Кам'яна Могила"

Володимир Васильович Форостецький, випускник Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, став згодом відомим художником у Запоріжжі, учасником обласних, республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставок. У 1986 році був обраний головою правління Запорізької організації Національної спілки художників України, а в 2002 році Володимир Форостецький отримав почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України». Ми хочемо розказати про деякі з образів, втілених у роботах українського художника.

«Ярославна. Прощання з Руссю»

Володимир Форостецький"Ярославна, прощання з Руссю"

Художник Володимир Форостецький, «Ярославна, прощання з Руссю»

Ярославна — дружина новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, мати його двох синів — Володимира і Олега, є центральною героїнею в «Слові о полку Ігоревім»: Ярославна з’являється в найтрагічніший момент оповідання. В час, коли полки Ігоря розгромлені, він — у полоні, а половці, натхненні успіхом, готові кинутися на Руську землю. Заклики до князів заступитися за Русь, врятувати Ігоря, здаються безнадійними, бо немає серед володарів згоди…

Ця легендарна княгиня є символом вірної відданої дружини. З фортечної стіни в Путивлі Ярославна в один і той же час і оплакує загиблих, поранених, полонених, і картає вітер і сонце за те, що не допомогли війську чоловіка. А також — не полишає надію на повернення человіка. Це — плач і заклинання водночас, все пронизане якимось дуже давнім і таємничим сприйняттям світу і вірою в чуйність сил природи до страждань людей. Ярославну, яка від горя заламує руки, зобразив на полотні знаменитий російський художник Василій Перов, композитор Борис Тищенко написав музику до балету «Ярославна». А Путивль, українське місто, де за «Повістю минулих літ», княгиня оплакувала свого чоловіка та його військо, називають тепер «містом в сльозах Ярославни»…

line

«Хортиця. Священний дуб«

Хортиця й Придніпров’я, їх унікальна природа та історія були основною темою, яку втілював у своїх полотнах Володимир Форостецький. Містична атмосфера та незвичайні образи цих робіт дарують глядачеві враження казкових сюжетів та прадавніх тайн. На картині «Хортиця. Священний дуб» перед нами постає повний місяць гіперболізованих розмірів, величезний дуб, на тлі якого — стародавній волхв з довгим сивим волоссям і бородою та священним посохом у руці. Вважається, що волхви (вони ж — віщуни, відуни) мали особливий зв’язок з природою, вміли «заспокоїти» стихію, могли лікувати людей і тварин. Ці мудреці стали персонажами багатьох легенд та фольклорних творів, а також — улюбленими персонажами запорізького художника.

line

«Лада, богиня життя»

Лада, богиня кохання й шлюбу, є також і берегинею світової гармонії, покровителькою жінок та дітей. Вважається, що вона допомагає жінкам у пологах, береже шлюб та допомагає людям зібрати гарний врожай. І хоча вчені вважають персонаж Лади зовсім не прадавнім, а дуже пізнім, створеним аж у 19 столітті (науково підтверджені згадки про неї в давньослов’янській міфології відсутні), багатьом цей лагідний та щедрий жіночий образ дуже полюбився. Саме слово «лад», «лада» є дуже давнім у слов’янських мовах та дарує світлий асоціативний ряд: «лад» — це гармонія, «ладний» — прикметник, синонімічний до слів «хороший, добрий, здоровий», «ладою» в давній народній поезії називали одне одного закохані.

line

«Князь Олег. Останнє полювання»

Князь Олег — напівлегендарний київський князь, головний персонаж «Повісті минулих літ», князь Новгородський з 879 року й великий князь Київський з 882. За однією із версій, він був скандинавського походження, і, можливо, родичем Рюрика. Згідно з «Повістю минулих літ» Олег завоював Київ, убивши місцевих правителів, варягів Аскольда і Діра. Йому приписують легендарну фразу, присвячену Києву: «Хай буде се мати городам руським». Як розповідає «Повість минулих літ», князь Олег загинув від отруйного укусу змії, яка ховалася у черепі його загиблого коня.

Ким же насправді була ця людина, звідки родом, і яка її роль в історії — точно визначити складно, адже навіть відомі вчені дотримуються протилежних гіпотез. Наприклад, деякі вчені, з дореволюційних часів і до сьогодні, ототожнюють Віщого Олега з билинним богатирем Вольгою Святославичем. Інші вважають ім’я «Віщий» пізнішою вигадкою літописців. Як там було насправді — достеменно невідомо, але це аж ніяк не заважає нам насолоджуватися красою давнього епосу та фольклорними мотивами сучасного образотворчого мистецтва.

line

«Святобор, бог дерев»

Художник Володимир Форостецький, «Святобор, бог дерев»

Cвятобор, образ праслов’янського бога лісу, зовні виглядає сивим мудрецем міцної статури, який, вельми можливо, у молодості був славним воїном. Він, як і Лада, трактується багатьма як вже сучасна інтерпретація можливого бога в давньослов’янському пантеоні. Святобор суворо охороняє ліси і нещадно карає тих, хто їм шкодить, в деяких випадках покаранням може стати навіть смерть або довічне ув’язнення в лісі в образі звіра або дерева. Ось такий от образ справедливого захисника лісу, адже природа є об’єктом особливої любові у цих давніх народів.

line

«Цар Атей. Скіф»

Атей (грец. ΑΤΑΙΑΣ, лат. Atheas), згідно встановленій традиції є одним із найбільш визначних царів Скіфії. Точаться дискусії навколо теми меж володінь царя: чи то він був володарем Великої Скіфії. чи то Малої, Придунайської. Але ж нас цікавлять зовсім не геополітичні уточнення, а постать і характер образу, зображеного на картині Володимира Форостецького. За описами Атей був сміливим воїном та могутнім правителем. Загинув скіфський цар у битві з Пилипом II Македонським. Римським істориком Помпеєм Трогом ця воєнна подія описується наступним чином: «Обидві сторони прийшли в роздратування, зав’язалася битва, в якій скіфи, незважаючи на перевагу їх душевної доблесті і чисельності, були переможені хитрістю Пилипа; взято було (переможцями-македонцями) по 20 тисяч дітей і жінок, безліч худоби, але золота і срібла зовсім не виявилося, чим вперше була засвідчена бідність скіфів; 20 тисяч кровних кобил було відіслано до Македонії для розведення породи ». Тож у ту епоху численних війн серед інших імен закарбовано ім’я скіфського правителя Атея, чия постать досі залишається загадковою для нащадків.

line

«Птах щастя Сирин»

Образ птахи Сирина часто використовувався у давньоруському мистецтві, і вважається сьогодні прдібним до грецьких сирен. Адже і птахи-сирини, і морські сирени представляють собою міфічних птахів з жіночим обличчям і тілом. Однак є низка особливих властивостей Сирину, що дозволяє вважати її унікальним міфічним образом давніх сказань.

У легендах Сирина називають райською птахою, яка іноді прилітає на землю і співає віщі пісні про майбутній Едем. Птаха щастя, радості, удачі, вона володіє чарівним голосом. Але цей райський спів іноді може бути шкідливим для людини, адже почувши ту пісню можна лишитися розуму. Сирин може настільки зачарувати людину, що та забуде не тільки про біди і печалі, а й про все на світі. Тому образ цієї міфічної птахи сприймається іноді з негативним відтінком.

А в народних сказаннях існує отак от світла легенда: зранку, на Яблуневий Спас прилітає Сирин у яблуневий сад, сумує там і плаче. А десь опівдні прилітає до того саду птаха Алконост, яка радіє та сміється. Вона струшує з крил живу росу: і плоди на деревах набувають незвичайної сили — всі яблука з того моменту стають цілющими для людей…

Ольга ІВАНОВА
Олександра ЛОЗОВ’ЮК