Дім для Луїса Корвалана

Цю історію я почула від знайомих моїх батьків, які проживають у США, в місті Портленд. Там у них виросло семеро дітей, зростають сімнадцять онуків.

Наші родини познайомились тринадцять років тому, коли вони приїхали провідати свій дім, у якому жили в дитинстві, — в село Новополтавку Чернігівського району Запорізької області.

Почалася історія, про яку я хочу розповісти, в 70-х роках ΧΙΧ століття. У село Новополтавку приїхав чоловік на ім’я Григорій із двома маленькими синами (його дружина померла). Він хотів знайти краще життя для себе та своїх дітей. Батько почав працювати в місцевому гранітному кар’єрі та здійснював свою мрію: будував дім власними силами. Сім’я почала обживатись: була у них квартира, яку видавали робітникам гранітного кар’єру, та поступово будувався двоповерховий дім. Через те, що він був нестандартним, почалися проблеми. В райкомі комуністичної партії угледіли критичну ситуацію: на той час простому робітникові було заборонено будувати двоповерховий дім. Попри заборону на продовження робіт, чоловік сказав: «Я збудую дім і подарую його Луїсу Корвалану». Тодішній Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв дуже тісно співпрацював із Генеральним секретарем Комуністичної партії Чилі Луїсом Корваланом, і тому зупинити будівництво не змогли. Але пожити у своїй домівці родині так і не вдалося. Згодом партійні діячі райкому почали наполегливо тиснути на чоловіка, на його маленьких синів. Вони спробували залякати громадянина психлікарнею, а його дітей – дитячим будинком (така практика була дуже поширеною на той час) і це їм вдалося.

Якось уночі, коли село спало, батько розбудив синів і їм довелося пішки, полями й посадками, тікати до сусіднього села, щоб там сісти на потяг і поїхати до своїх рідних у місто Пологи Запорізької області, з метою знайти прихисток. Рідня не прийняла біженців, оскільки вони й самі були налякані.

Союз Радянських Соціалістичних Республік мав величезні території: від Брита до Сахаліну, від Мурманська до Кушки. Це й використав для втечі батько з синами. Вони поїхали в Колимський край, місто Магадан, на край світу! Клімат у тих краях дуже суворий, із коротких літом. Суворий і стиль життя на Колимі: тяжка праця та боротьба за виживання. У таких умовах довелося тепер існувати сім’ї. Батько весь час працював, а сини навчались та самостійно пізнавали науку під назвою «життя». Згодом, через холодний клімат і тяжке травмування батька, родина повернулася в Україну, на береги теплого Азовського моря. Село Нововасилівка Бердянського району Запорізької області – це околиця Бердянщини, там вони й осіли.

Пройшли роки, сини виросли та створили власні сім’ї. У подальшому житті пригоди не закінчилися. Вони пов’язали свої долі зі Сполученими Штатами Америки, виїхавши на постійне місце проживання у місто Портленд (штат Орегон). Це північний захід США. Річка Колумбія протікає через мальовничі хвойні ліси та гори. А ще Портленд називають «містом троянд».

Григорій — дуже сильна та вольова людина, знайшов свій спочинок на американській землі, а його сини наполегливо працювали далекобійниками та проїхали усі штати країни.

Мрію батька, побудувати двоповерховий будинок, здійснив один із них – Веніамін. Проживаючи в Портленді, він збудував будинок у Бердянську. Зараз його родина, раз у п’ять років, приїжджає на рідну землю. Там їх чекають теплі спогади та власний будинок. Проживши пару десятиліть у США і пустивши там велике «коріння», сім’я одного з синів має намір повернутися в Україну.

А будинок у селі Новополтавка Чернігівського району Запорізької області добудувала нова сім’я, яка пізніше там оселилася. Він став першим «допотопним» двоповерховим «маєтком» у Чернігівському районі.

Автор: Тетяна Пода

Ілюстрація: картина Вікторії Лаптєвої «Сонячні квіти»