Ми всі рівні: поборення стереотипів щодо людей з інвалідністю

Суспільство щодня бореться з найрізнішими стереотипами. І коли одним це вдається, інші ніяк не можуть сприйняти щось або когось, хто хоча б трішки не схожий на картинку у їх голові. Люди без інвалідності зводять бар’єри між собою та людьми з нею, не бажаючи подивитись на проблему з іншого боку – толерантності.

__________________________________________________________________________________

Давид Кваша – 21-річний хлопець з діагнозом дитячий церебральний параліч (надалі ДЦП).  Він навчався у школі-інтернаті для дітей з особливими потребами №1, після школи закінчив ДНЗ «Запорізький правобережний професійний ліцей» на оператора з обробки інформації та програмного забезпечення.

172362786_890550868403736_4424706807195040151_n

? Розкажи про себе. Що в тобі найцікавіше?
Я грузин. Я народився в Грузії, Тбілісі. Але мама відвезла мене звідти в Україну, коли я був зовсім маленьким (вона українка). Я добре знаю і українську, і грузинську мови, а ще вивчаю англійську. У мені живе дві культури. Грузинську мені прищеплював тато, він мені дуже багато приділяв уваги, виховував мене.

У мене багато друзів, які мене підтримують. Я допомагаю людям, адже головне один одного поважати. Коли люди добре до мене ставляться, тоді і я до них. У мене в Грузії є понад 40 друзів і дуже багато родичів – близько 150.

? Що найбільш за все тобі запам’яталось зі школи? Можливо у тебе був улюблений предмет?
Моїм улюбленим предметом у школі була лікувальна фізкультура (ЛФК). Я вдячний Юлії Володимирівні, котра його вела. Я завжди підбігав і обіймав її дуже міцно. Ще мені дуже подобалися труди: я вмію робити красиві свічники, а ще колись зробив величезного орла з дерева. Він був десь 60 см та понад 70 кг.

? Ти займаєшся спортом?
Я займався паверліфтингом, і кожну перемогу я присвячував Юлії Володимирівні (вчителька ЛФК). Вона мені говорила: «Я хочу, щоб ти привіз перше місце». І я завжди привозив медалі та показував їй. Колись отримав перше місце за те, що підняв 20 кілограмів. Я не п’ю, не курю і не вживаю наркотики – не люблю таке – і я завжди буду займатися спортом.

173032764_259861952448031_2354838185974136744_n

? А чи є в тебе якесь хобі зараз?

Я танцюю лезгинку з 10 років і зараз це головне моє хобі, перший раз станцював в школі на якомусь святі. Я побачив як хтось танцює лезгинку і вирішив, що хочу так само. Я також виступав з грузинським ансамблем «Сухішвілі». Нещодавно їздив до Чечні виступати. Люблю, коли людина танцює з хорошим настроєм. Я живу танцем.

173166642_501862607850123_7407929936936432424_n

? Яке було до тебе ставлення у школі та училищі?

У школі до мене всі ставилися добре. А в училищі не дуже: і ображали, і обзивали. Але я ніколи не звертав на це увагу.

? Ким ти зараз працюєш?

Я працюю сезонно, збираю виноград в Грузії. Зараз, поки карантин, я сиджу вдома: читаю, проводжу час в інтернеті, дивлюсь фільмі тощо.

? Про що ти мрієш?

Я мрію про сім’ю. Хочу знайти хорошу людину, з душею. Я не звертаю увагу на зовнішність: головне, щоб була розумною і підтримувала. Я хочу взаєморозуміння в родині, щоб допомагати один одному і все робити разом. Я люблю дітей і хочу, щоб вони у мене в майбутньому були: буду їх вчити, виховувати. Ніколи не підіймав руку ні на кого і не буду.

? Що тебе надихає? Звідки в тобі стільки енергії і мотивації?

Я вважаю, що це через те, що у мене такий характер. Я людина спокійна, і люблю, коли навколо тиша. Люблю дивитися на море, на природу, гори і слухати при цьому грузинську пісню. Надихаюся саме цим.

 __________________________________________________________________________________

Корінєва Оксана Анатоліївна – практичний психолог (спеціаліст вищої категорії, учитель-методист).172584121_1657543917781344_6164213575535802258_n

 ? Що таке ДЦП?

Дитячий церебральний параліч – ураження центральної нервової системи та опорно-рухового апарату внаслідок родової травми. Це не передається на генетичному рівні. У діагнозу існує багато форм.

? Чи можна вилікуватись від ДЦП?

Це порушення зв’язків між нервовою системою і мозком, тому ніякого лікування, окрім реабілітації, не існує. Потрібно якомога раніше почати працювати із проблемою, аби досягти найбільших успіхів.

? Як подолати усі бар’єри між людьми з інвалідністю та без неї?

По-перше, це усвідомлення того, що люди з інвалідністю насамперед люди, просто з особливими потребами. Але вони мають таке саме право жити повноцінним життям, як і будь-хто інший. А по-друге, змалечку потрібно розповідати, що усі рівні, просто хтось відрізняється. Якби діти починали більше спілкуватися із людьми з інвалідністю в дитсадках, школах, то надалі сприйняття було б іншим. Гарним прикладом є інклюзивна освіта, коли в одному класі вчаться усі: і діти без інвалідності, і з нею.  Щоб остаточно подолати усі бар’єри, потрібно прислуховуватися до потреб людей з інвалідністю та надавати їм допомогу у повсякденні.

__________________________________________________________________________________

Ніколи не пізно почати толерантно відноситись до усіх людей, заглибитись у їх життя та зрозуміти, що ми всі рівні. Усунення бар’єрів та задоволення потреб людей з інвалідністю служить інтересам усього суспільства. Дізнавайтесь як допомогти їм відчувати себе частиною соціуму, спробуйте познайомитися ближче та ви побачите, що інвалідність – не вирок, а люди з нею – активні та життєрадісні, здатні жити повноцінним життям

Наразі майже по всьому світу підписаний міжнародний договір задля забезпечення рівності у правах і не тільки людей з особливими потребами та без них, а також для запобігання дискримінації у суспільстві.  Тепер твоя черга змінити своє ставлення на краще.

підготувала Мартинко Марія