Оксана Мороз: «Люди повинні зрозуміти правила інформаційної гігієни. Зрозуміти та дотримуватись їх».

Оксана Мороз – письменниця, засновниця волонтерської ініціативи «Як не стати овочем». Вона вважає, що без базового розуміння інформаційного поля, в якому ми живемо, та орієнтації в ньому, люди і далі будуть вірити у фінансові піраміди, штучність коронавірусу та, відповідно, не зможуть протистояти фейкам і маніпуляціям. Майже 20 років Оксана Мороз працювала на так званих вірусмекерів: в рекламі, банківському маркетингу та політичних технологіях, а у 2014 році – і на одного з кандидатів у президенти. Її головним завданням було допомогти роботодавцям змінити думку і скерувати поведінку людей у потрібне їм русло. Ще тоді вона розуміла, що розставляє пастки. Пастки, з яких люди не вміють вибиратися.

Переломним моментом стало літо 2019 року, коли Оксана побачила результати парламентських виборів. Тоді вона написала книжку  «Нація овочів? Як інформація змінює мислення та поведінку українців». Це такий собі посібник з розуміння того, що таке інформаційний вірус, як він функціонує та хто його створює. Авторка відкрила завісу сфери вірусмейкерства та донесла думку про те, що інформаційний імунітет українців підірвано, тож з цим потрібно щось робити.

У 2020 році друком вийшла друга книжка Оксани Мороз про інформаційну гігієну – «Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню». Вона покликана у спрощеній формі пояснити ази медіаграмотності тим, хто не розуміє, але прагне розібратися, як поширюється та функціонує інформація, що таке фейки і маніпуляції.

Тож що наразі відбувається з інформаційним імунітетом українців, як на нас вплинула пандемія коронавірусу і чи можна розв’язати цю проблему – про все це ми дізналися, поспілкувавшись з Оксаною Мороз.

• Оксано, dи є авторкою двох книжок “Нація овочів? Як інформація змінює мислення та поведінку українців” та “Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню”, присвячені темі інформаційної гігієни. Скажіть, будь ласка, як пояснити людині, що ж таке “інформаційний вірус” , хто його створює та як довго він “живе”?

Швидкої відповіді немає, як і швидкого пояснення. Більше того, інформаційний вірус – це компіляція правди/напівправди/брехні/фейків/маніпуляцій – всього на світі. Це все використовується для того, щоб досягнути певної цілі і змінити мислення та поведінку людини або окремої групи людей.

Тому коли ми говоримо про інформаційні віруси, ми говоримо про те, що звичайна людина з вкрай малою долею ймовірності (яка, я думаю, дорівнює нулю) може їх там чітко розпізнати.

Влітку серед українців проводилось дослідження «Чи зможете Ви розпізнати фейки». 50% опитаних відповіли так. І лише 3% насправді розпізнало неправдиву інформацію.

В українців є крута самовпевненість в тому, що вони завдяки освіті, особистому досвіду та ще якимось факторам здатні розпізнавати фейки і маніпуляції. Хоча насправді це не так. І основна причина полягає в тому, що люди просто не розуміють, як зараз функціонує інформація.

Тому весь дискурс «навчіть мене розпізнавати фейки» треба зводити до абетки. Спочатку ми дізнаємося, як функціонує сучасний світ, і лише після цього ми далі можемо говорити про якісь більші речі.

Багато хто думає, що все, що їх оточує – безкоштовне, що інформації багато, вона безпечна. Ніхто не відчуває загрози. Але насправді все є діаметрально протилежним. На запитання: «Як Ви вважаєте, де найбільше фейків і маніпуляцій?» всі відповідають: «У телевізорі». А телевізор вже давно «білий і пухнастий» порівняно з тим, що твориться в усіх інших джерелах інформації. Це, звісно, не означає, що там немає маніпуляцій. Вони є, але просто там їх можна ідентифікувати швидко.

• У своїй книжці “Нація овочів” Ви пишете, що інформаційний імунітет в українців загинув у 2010-2013 роках. А що з ним зараз?

Це дуже філософське питання. Зараз 2020 рік, і якими ми вийдемо з нього ще ніхто не знає. Книжку я писала в 2019 році і, відповідно, у нас ще є якийсь час, за який ми можемо зібратися. Почати принаймні відновлювати свій інформаційний імунітет. Але варто розуміти, що його неможливо відновити за місяць чи за два. На це підуть роки.

Але зараз ми живемо в період, в який будь-які прогнози просто нікчемні. Непрофесійні. Потрібно забути це слово. Натомість нам варто жити сьогоднішнім днем та робити щось в цьому дні для того, щоб, як мінімум, не погіршити ситуацію в майбутньому.

• А що саме варто робити, щоб не погіршити ситуацію та кому?

Почати розуміти, як працює нова цифрова реальність. Тобто це саме те, чим ми зараз займаємося в нашій волонтерській ініціативі. Ми вчимо людей розуміти реальність. Для того, щоб розпізнавати віруси та навчитися фільтрувати інформацію, ми повинні зрозуміти, як працює та маніпулює Фейсбук, Гугл і всі ці речі, які стали для нас буденними та якими ми користуємося по декілька разів на день. І як тільки ми це зрозуміємо, ми далі почнемо рухатися в іншому напрямку та по-іншому сприймати інформацію.

Далі ми можемо говорити про те, що людина розуміє: будь-яка війна з фейками починається з того, що люди мають певний трафарет з декількох  достовірних джерел інформації. І спочатку вони  споживають інформацію звідти, а після того – із суб’єктивних джерел, якими є, наприклад, соцмережі.

Основна проблема в тому, що коли в людини виникає певне запитання – вона виходить в інформаційний простір і не вміє фільтрувати відповіді на це запитання, а натомість просто знаходить ту відповідь, яка її влаштовує.

Виграти війну з брехнею – це виграти битву за першоджерело інформації. З цього все починається. Людина не буде вмотивована хоч щось робити в цьому напрямку, якщо в неї не з’явиться розуміння того, що їй власне треба робити. А розуміння цього з’явиться лише після того, як вона усвідомить, в якому світі живе.

• Як пояснювати масово людям про важливість інфогігієни? Можливо дії мають бути на державному рівні?

Тут є частина запитання філософського та риторичного. Риторичне – чи потрібно це державі. Філософське –  якщо подивитися індекс довіри, який вимірює Інститут соціології з 1994 року, українці вірять людям, а не вірять інституціям. Державним інституціям вірять на рівні астрологів.

Тому якщо держава зараз почне щось казати, то з великою долею імовірності українці будуть робити все навпаки. І, як на мене, тут складаються два фактори: перший – навіщо це державі (можливо, це потрібно лише для піару), другий – чи готові це чути українці від держави.

Якщо запитати в українців, чи є проблема, то багато скажуть, що є. Принаймні 73 відсотки сказали так. А на запитання, чи готові ви щось із цим робити, відповіді були приблизно такі: «Не знаю, напевно, держава повинна щось робити».

Люди повинні розуміти, що ця проблема стосується кожного. Це проблема, яка стосується суспільства та змінює суспільство.

• Під час карантину, пандемії люди більше часу проводили в інтернеті. Чи багато було інформаційних вірусів? Де найбільше?

Було, є та буде ще багато вірусів. Найбільше на розповсюдження вірусів вплинув Вайбер. Це була одна з ключових соціальних мереж – Вайбер. Українці дуже йому довіряють. Чому? Бо це спілкування людей з людьми, а люди довіряють такому каналу. Тільки-но загострюється якась ситуація, ми ділимося інформацією з близькими та знайомими. Якщо Вайбер став не головним, то точно ключовим у розповсюджені інформації.

• Оксано, поділиться з нами, які Ваші головні правила, коли Ви читаєте будь-який матеріал, пост чи переглядаєте відео?

Все починається з інформаційного трафарету: в мене є перелік медіа, які я читаю. Всю решту, якщо інформація там не сходиться, я аналізую та перевіряю.

• На Вашу думку, якої «книжки-пілюльки» не вистачає нашому суспільству? Про що б вона була?

Немає магічних пілюльок. Всім цього хочеться, але це не так. Ми ж не можемо вивчити англійську мову за день? Ні, на це потрібен час. Спочатку ми вивчаємо алфавіт, вчимося читати, писати слова, складемо речення. І тільки потім зможемо говорити про якісь тексти. Так само зі споживанням інформації. Людина не може швидко навчитися розпізнавати фейки. У фактчекерів, підготовлених людей, це може займати декілька днів.

Кожен із нас повинен розуміти, що ми живемо в іншу еру. В цій ері — інші правила, які потрібно розуміти. Фейсбук, Телеграм – це все прекрасно, але потрібно усвідомлювати, куди ми тикаємо пальцем та, якщо ткнули, –  що з цим робити.

• Ви — засновниця волонтерської ініціативи з інформаційної гігієни “Як не стати овочем”. Чому наразі важливі такі організації?
• Наша волонтерська організація «Як не стати овочем» з інформаційної гігієни розповідає людям, як функціонує нова цифрова реальність, як функціонує нова цифрова ера, які в ній правила, які є особливості та загрози і що потрібно робити людині, аби в усьому цьому орієнтуватися.

Про всі ці моменти ми розповідаємо простою мовою та робимо це поступово. Аналізуємо джерела інформації, якими користуються українці, розповідаємо про функціонування ключових сфер життя: про політику, економіку, демократію тощо.

• Хто звертається до вас?

Зараз ми фокусуємося на дорослих людях, які шукають відповіді на свої запитання. Вони розуміють, що їх оточують маніпуляції і вони намагаються знайти інформацію про те, як це відбувається.  Ми свідомо не йдемо в той сегмент, який не має запиту.  Такі люди вважають, що вони все знають. Зараз важливо ознайомити та озброїти тих людей, які вже готові вчитися орієнтуватися в інфополі та хочуть в ньому розбиратися. Це та проактивна частина суспільства, яка бере участь у житті країни.

Це дуже різні люди і за віком, і за статусом. Всіх їх об’єднує те, що їм не байдуже на Україну. Приблизний вік – 21-25 і старші люди. Чому не менші? Тому що для них потрібно подавати інформацію по-іншому.

• А що таке “бути овочем”? Коли Ви зустрічаєте людину, як
  Ви визначаєте — овоч вона чи ні?

Я вважаю, що з овочем нічого не зробиш.  Якщо я бачу, що інформація цю людину вже змінила, то ставлюсь із розумінням та співчуттям. В мене є більше натхнення та запалу ще більше працювати, щоб дійти до цієї людини через якийсь період часу та працювати з нею.

Розумію, овоч людина чи ні, за поведінкою та реакцією. Наприклад, якщо людина носить маску на підборідді – це овоч.

• Як Ви думаєте, що необхідно робити зараз, аби зменшити вплив вірусів на маси та хто цим повинен займатися?

Цим повинні займатися всі. Ця тема повинна стати модною. Кожен повинен вводити її в суспільний дискурс: пояснювати  ближньому, читачу та аудиторії, чому це важливо. Я пишу багато статей, працюю над книжками, веду різні соцмережі, щоб більше людей про це дізнавалося. Потрібно донести: без розуміння цього не буде реформ, не буде змін. Люди повинні зрозуміти правила інфогігієни. Зрозуміти та дотримуватись їх.

Юлія Чернявська