Інтерв’ю з випускницею журфаку Анною Самойленко

Студенти знають цю випускницю журфаку як організаторку фестивалю «Зефір», що проходив восени на журфаці.
А викладачі пам’ятають Анну Самойленко як старанну та цілеспрямовану дівчину. У свої 19 вона поїхала до столиці, щоб набратися досвіду та займатися крутими соцільними проектами. І у неї це вийшло ❤️
Читайте інтерв’ю з Анною ось тут 👇
🔸️Торік Ви організовували на факультеті журналістики ЗНУ освітню конференцію «Зефір. Практики комунікації». На неї були запрошені відомі діячі у сфері комунікацій. Побутує така думка, що не варто зациклюватися на досвіді інших людей, адже у кожного він свій. На Вашу думку, наскільки важливо та ефективно для молоді спілкуватися та прислухатися до «практиків»❓
– Однозначно не потрібно зациклюватись, у кожного дійсно свій шлях. Але дуже корисно розуміти, які взагалі шляхи існують, які можуть бути варіанти розвитку подій, який спектр у професії, яку ти обираєш, та які додаткові навички потрібно опанувати для легкої інтеграції. Перелік спеціалізацій доволі узагальнений – в реальності все інакше, складніше. Досвід інших – це як трейлер фільму, якщо зачепить – можна спробувати пройти вже прокладеним шляхом, або навпаки – точно зрозуміти, що саме тобі потрібно щось інше.
🔸️Як щодо продовження організації подібних заходів❓ Чи є у планах таке❓
– Організація івенту на 11 топспікерів з іншого міста – доволі трудомістке завдання. Їх потрібно відірвати від роботи, привезти за 600 км, забезпечити комфортними умовами, адже всі виступали безкоштовно заради соціальної мети. Я доклала багато зусиль та витратила час і власні кошти, аби все відбулось. Ідея конференції за участі професіоналів-практиків, досвіду яких мені самій бракувало у мої студентські часи, роками сиділа в моїй голові, тож це був мій власний соціальний проєкт. І мені було дуже приємно над ним працювати. Можливо, колись я знову захочу зробити щось подібне, але вже в іншому форматі.
🔸️Після проведення «Зефіру» Ви сказали, що у Запоріжжі «все можливо на відстані витягнутої руки». З переїздом до Києва Ви відчули свободу у своїй сфері діяльності чи навпаки – обмежені можливості розвитку через конкуренцію на ринку праці❓
– Я мала на увазі інше. Не мені судити про можливості міста, адже я поїхала з нього у 19 років. «Все можливо на відстані витягнутої руки» – це було якраз про Київ. Я пояснювала, що й поза столицею є потреба в досвіді професіоналів з передових компаній, саме тому я зробила виїзну конференцію – я вірю у неймовірні можливості живого спілкування й обміну досвідом.
Щодо конкуренції – вона ніколи не обмежує можливості розвитку. Навпаки, вона стимулює на самовдосконалення і пошук нових рішень та ідей.
🔸️Як змінила Ваше життя журналістика❓
– Зробила мене сміливішою. Навчила прораховувати варіанти розвитку подій та наслідки невиважених слів і вчинків.
🔸️Яким є Ваш досвід роботи у сфері комунікацій❓ З чого все починалося, та чим було вмотивоване рішення переїхати до столиці❓
– Я вступила на журфак, тому що вміла непогано писати, аргументувати, відстоювати власну думку, не боялась публічних виступів, любила копирсатись у фактах та знаходити між ними взаємозв’язок. Я хотіла працювати на телебаченні, створювати документалку.
Я не планувала переїзд до Києва, це сталось з особистих причин. Тож за два тижні до старту 4 курсу я перевелась на заочку, весь вересень складала академрізницю, аби не втрачати рік, а на початку жовтня уже працювала в рекламній агенції.
🔸️Ви працювали у виданнях, фокусом яких є автомобільна справа. Наскільки відомо, Ви й самі є затятою автолюбителькою. Це захоплення прийшло до початку роботи в цих тематичних виданнях чи все-таки під час співпраці з ними❓
– Це сталось випадково і переросло у захоплення вже під час роботи у виданні. У мене був дуже крутий редактор, який не боявся давати складні завдання людині з невеликим досвідом і без спеціалізованих навичок і знань. Водійське посвідчення я отримала на першому році роботи у журналі, а на другому році співпраці вже очолила редакцію онлайн-видання цього журналу.
🔸️Зараз Ви працюєте у сфері PR та маркетингу. Чим унікальний для Вас цейдосвід❓
– Мені подобається розробляти проєкти в перспективі 360 градусів – від ідеї до втілення та висвітлення. Я обожнюю соціальні проєкти, спортивний маркетинг. Зараз я можу створювати проєкти, які змінюють на краще життя людей.
🔸️Ви здобували освіту в Болонському університеті та отримали ступінь магістра комунікацій і соціального маркетингу. Чому вибір впав саме на цей вищий навчальний заклад в Італії, та чому саме ця спеціальність❓
– Я завжди хотіла здобути ще і європейську освіту – перевірити свої сили й здібності, на собі відчути різницю українського та європейського підходів. Я говорила італійською, а Болонський університет – найстарший в Європі (його було засновано у 1088 році), там помірні ціни на навчання, тож я могла його собі дозволити. Тоді у нас кілька років як впроваджували болонську систему навчання, тож мені ще було цікаво протестити оригінал). До вибору спеціалізації підійшла практично – я не хотіла починати спочатку, тож обрала сферу комунікацій, тільки інший напрямок. Плюс навчання на цій спеціалізації я могла поєднувати з роботою.
🔸️Чи є у Вас якісь нереалізовані мрії та плани, які не встигли виконати під час навчання на факультеті журналістики❓
– Так, не скористалась програмою обміну студентів. Зробіть це обов’язково. Це буде найяскравіший досвід студентського життя.
🔸️Чого б Ви ніколи не порадили б студентам журфаку❓
– Чекати завершення навчання і тільки після цього пробувати себе у професії. Шукайте практику, стажування, дистанційну роботу, роботу в редакціях, поєднуйте роботу з навчанням – так ви виграєте час і по завершенню універу матимете фору на ринку праці.