Що я зроблю одразу після перемоги України 

Психологи кажуть: віра і плани на майбутнє допомагають триматись і боротись за своє. Кожен українець нині мріє про день, коли закінчиться війна, перестануть лунати сигнали тривоги та припиниться обстріл мирного населення. Ми розпитали студентів 3 курсу журналістики , групи 6.0619-1ж про їх життя до війни і про їх про їхні мрії після перемоги.

https://24tv.ua/viyna-zagostryuye-vidchuttya-togo-shho-naspravdi-vazhlivo-shho_n1910746


Стрілець Алла
До війни я працювала на запорізькому сайті Inform.zp.ua та Радіо «Максимум». З початком повномасштабного вторгнення я повернулася додому на Херсонщину, яка стала окупованою в перший день війни. Мені довелося поєднувати роботу в запорізькому медіа з роботою в локальному херсонському виданні, яке чи не єдине залишилося працювати під українським прапором на окупованій території. Наразі російські загарбники повністю відключили український мобільний зв’язок та інтернет. Тож інформувати місцеве населення стало неможливим. Найперше та найвагоміше для мене, як для журналістки, я знову мрію про можливість працювати для людей, адже вони мають знати правду, живучи в окупації. Є й більш глобальні мрії. Після звільнення моєї рідної Херсонщині планую повернутися до свого звичного життя у Запоріжжі: до навчання на факультеті журналістики та роботи у провідному медіа міста.
Ну добре, є ще в мене одна мрія – зібратися величезною журналістською тусовкою з різних регіонів України, у тому числі з Криму та Донбасу, та довго-довго розмовляти одне з одним, плакати, сміятися та обніматися. Тож нехай ця мрія стане нашою новою переможною реальністю!

Мікулін Альберт
До війни — був професійним танцюристом латиноамериканських танців. Разом із партнеркою готувалися на найпрестижніші змагання в нашій танцювальній індустрії — а саме до Blackpool dance festival 2022. Думка про білий паркет і англійській зал до 24 лютого дихала зі мною в такт…  Але все змінилося…
Тепер я думаю над проектами для допомоги танцівникам України, щоб після війни всі діти змогли отримати потрібні їм можливості для подальшого розвитку.

Коломоєць Єлизавета.
Ліза Коломоєць, студентка журфаку, до війни працювала фотографом. Одразу після перемоги я хочу подорожувати Україною. Шкодую, що до війни я не побачила багато гарних куточків нашої країни. Але я вірю та сподіваюсь, що скоро це бажання я зможу реалізувати. Також я б хотіла зібрати всіх своїх рідних та друзів та гучно святкувати нашу перемогу.

Зуйченко Тетяна
Я студент-журналіст, і до війни займалась улюбленою справою, мала амбітні плани розвиватися у своїх захопленнях і подорожувати. Війна змінила все різко і радикально — перспективи зникли, мрії розбились об страшну реальність, вимушена тікати від війни, я втратила зв’язок із близькими та звичне щоденне життя. Тому після перемоги перше, що я хочу зробити — це повернутись додому, обійняти рідних та близьких, з якими розлучила війна.

Щербак Дар‘я
Я просто вчилася, працювала та будувала плани на майбутнє. Як я буду розвивати свою справу, свою студію. Які б курси підвищення я хотіла б пройти. Але 24 числа все перевернулося з ніг на голову. Думати про роботу я взагалі забула Ніхто нічого не знав, і як буде далі, теж незрозуміло. Перші місяці я присвятила виключно волонтерству, та й зараз Це єдине, що відволікає. 
Потім поступово розпочалася робота, навчання, і, в принципі, почало створюватися відчуття нормального життя. Але ти все одно розумієш, що це не так. Єдине, що я хочу після війни – жити колишнім життям. Забути сигнали тривог і назавжди викреслити з життя слово війна.

Мунтянов Віталій
До повномасштабного вторгнення росії на територію нашої країни я жив звичайним життям: працював в магазині одягу, навчав інших людей танцювати, проводив час з друзями та спокійно собі їздив до Києва, який останнім часом став наче другим домом. 
Скоріш за все, перше, що я зроблю після перемоги – зустрінусь з родичами, яких давно не бачив, проведу перше з 24 лютого тренування, нарешті повернусь до роботи та знову з’їжджу до Києва.

 Данілюк Наталія
Я третьокурсниця факультету журналістики Запорізького національного університету. У лютому якраз стартував навчальний семестр. Тому я занурилася в навчання, паралельно працюючи на фрилансі. Пам’ятаю, як 22 лютого побачила анонс наукового семінару й почала писати тези для участі. А потім полетіли ракети… І ми назавжди змінилися… 
Одразу після Перемоги я мрію обійняти близьких. Тих, хто зараз на передовій. Тих, кого доля привела за кордон або навіть за океан. Тих, хто завжди поруч. Мрію поїхати на море, на українське узбережжя. Знову їсти кукурудзу й замурзатися. Обурюватися медузам і коли хтось обляпує холодною водою. І, звичайно, одразу після Перемоги я хочу визирнути ввечері у вікно й побачити справжнє Запоріжжя – з увімкненою підсвіткою на дамбі, з яскравим проспектом Соборним, з людьми, що прогулюються перед сном, не думаючи про комендантську годину.  

Разом переможемо  Усе буде Україна! 

Владлена Манько