Маргарита Доценко про навчання, роботу та свої пріоритети у житті

Цикл інтерв'ю про випускників факультету журналістики ми продовжуємо з неймовірною Маргаритою Доценко - журналісткою, ведучою програм ТРК "Алекс".  Говоримо про роботу, важливе у житті та, звичайно, про навчання.  

— Ким ти хотіла стати в дитинстві та коли з’явились думки про роботу в журналістиці? 

• У  дитинстві я взагалі не думала про кар’єру. Мені хотілось бути красивою та розумною принцесою. Про реалізацію себе в професійному сенсі я вже почала замислюватись в старшій школі, коли про це почали говорити всі навколо. Все дитинство я серйозно займалась музикою, була лауреатом багатьох конкурсів, одинадцять років їздила по Україні, граючи на домрі.

— А хто тебе все-таки підштовхнув до журналістики?

• Батьки, вони не дозволили піти після дев’ятого класу в музичне училище. Попросили закінчити школу, а після одинадцятого класу йти в училище це вже було нерозумно, це була б втрата часу. Після того почала шукати інші спеціальності в Запорізькому національному університеті та обрала театральний факультет. Але тато запропонував ще підстрахуватись і подати документи на журналістику. І як ви розумієте, диплом актора мені не судилось отримати.

— А після того як вже вступила на факультет журналістики,  ти із самого початку бачила себе ведучою?

• Ні. Я дівчина з Зеленого Яру (віддалений район Запоріжжя, авт.), але завжди хотіла більшого. Але спочатку я не могла чітко сформувати ідею та спосіб як це бажання втілити у життя. Тобто, не було чіткого плану, тому все, що зі мною траплялось — траплялось поступово та само собою.

— Які дисципліни тобі допомогли у набутті фаху?

• Пройшло п’ять років і вже не дуже добре пам’ятаю назви предметів, але вдячна багатьом викладачам, які надихали розвиватись. Це і Павло Васильович Мірошниченко, і Юлія Валеріївна Любченко. Вони пояснили наочно, що таке журналістика і як працювати, як знання, набуті під час навчання, застосовувати у роботі надалі. А все це тому, що вони мають практичний досвід у журналістиці, та власне для мене авторитетами. Після другого курсу я обрала для себе радіожурналістику саме завдяки цим двом викладачам. Їхня допомога у розвитку мене як собистості була значною.

— Ти працювала вже під час навчання, як виходило поєднувати навчання та роботу?

• Я почала працювати з другого курсу. Перша робота моя була на радіо “Юніверс”. А у 2012 році я пішла працювати на “Алекс” і до цього дня там. Ще був період коли я працювала у Запорізькому класичному ліцеї, там був факультатив із журналістики.  Об’єднувала легко, тому що я така людина, мені треба бути чимось захопленою постійно, а самого університету в цьому сенсі було замало. Робота в мене починалась рано. О шостій ранку я вже була зібрана, нафарбована та одягнена, тому що о сьомій починався ранковий ефір. Після нього я їхала до дому та кілька годин спала, після чого ішла на пари (ми тоді вчились у другу зміну).  Говорячи чесно, важливим стимулом для мене був і фінансовий фактор. Я вважаю, що дівчині в 19-20 років треба заробляти самостійно, а не брати гроші у батьків.

— Скільки років ти працюєш ведучою і чому обрала такий формат?

• Я прийшла на телеканал  “Алекс” вісім років тому та була готова до будь-якої роботи. Мені пощастило, я з першого разу пройшла проби, та мене одразу посадили в кадр. Але це не означає що більше я ні чого не роблю, я також пишу програми.

— Марго, ти спілкувалась за цей час з багатьма цікавими людьми в кадрі, яке інтерв’ю тобі запам’яталось найбільше?

• Складне питання. У мене дві програми у жанрі інтерв’ю. Це “Смачного” та “Доктор онлайн”.  Мені важко виділити одну людину. У програмі “Доктор онлайн” я б виділила Сергія Іларіоновича Малахова  — це лікар-невропатолог, практикуючий спеціаліст із сорокарічним стажем. На мене справило враження в ньому все, в першу чергу його невербальна комунікація, це людина з великої літери. Спеціалістів багато, але людей які говорять про свою роботу з такою любов’ю — мало. А в програмі “Смачного” можу виділити Наталю Сумську та Віктора Павліка, вони добрі та прості люди, попри їх видатні набутки.

— Якби не журналістика, де ще ти б могла себе реалізувати?

• Якщо говорити у професійному сенсі, то це однозначно була б професія диригента. За 8 років я змінила своє життя, але думаю якщо б життя повернулось по-іншому, то змінити сферу своєї реалізації не проблема. Я завжди вважала, що робота — це не головне. Головне для мене — це сім’я та стосунки з рідними.

Катерина Сапронова