Анастасія Раткіна про журналістику і медицину: «Інформація, як вірус, захоплює території, інфікує населення»

Усі ми звикли до того, що студенти поєднують навчання з роботою. Одні намагаються знайти роботу за тим фахом, який здобувають у вишах, інші шукають роботодавця, який би платив більші гроші, деякі намагається працювати дистанційно.  Але те, що сьогодні молодь прагне бути самостійною й не залежати від батьківського гаманця, стало звичним явищем. Цього разу ми поспілкувалися саме з такою студенткою, яка поєднує навчання і роботу. Але у дівчини така робота, яка вимагає максимальної концентрації, уваги, спеціальних знань і величезного бажання допомогти людям. Це  Анастасія Раткіна- студентка четвертого курсу факультету журналістики ЗНУ, яка працює фельдшером-лаборантом екстреної допомоги у міській лікарні №9 м. Запоріжжя.  Вона обслуговує 12 відділень лікарні, реанімаційне та приймальне відділення. Тож ми дізналися, як Анастасія поєднує роботу з навчанням, наскільки це важко та як вона наважилась обрати такі різні професії?

Настю, ти закінчила медичний коледж, після якого здобуваєш освіту журналіста. Чому змінились професійні інтереси?

Взагалі я після школи хотіла вступати на факультет журналістики. Але склалось так, що я поїхала працювати в іншу країну, де вчила людей грати на гітарі. І я банально не встигла приїхати на творчий конкурс.   Але тоді я подала документи і до медичного коледжу, тому саме туди і пішла навчатися. Мені було всього 16 років, тому я не вважала, що на цьому мій навчальний шлях закінчиться. І я завжди хотіла мати дві освіти. Тому й опинилась на факультеті журналістики.

Але ти не полишаєш медицину і продовжуєш працювати у лікарні. Як тобі вдається поєднувати навчання в університеті і таку нелегку роботу?

Моментами буває легко, а буває і дуже важко. Коли я тільки вступила до університету, я працювала лише у вихідні. Тільки інколи бувало, що і у будні. Коли навчались у другу зміну, то я не відчувала ніякого дискомфорту. А ось коли перша зміна…тут суцільні проблеми. Бо зміна завершується о восьмій годині ранку і в цей час починаються пари, доводилось домовлятися із викладачами або з колегами на роботі. До речі, саме на роботі в мене відкривається творче дихання. Багато завдань я починала робити у лікарні.

93418483_1915036911967062_3035414002680201216_o

То яка професія «переможе»?

Я навіть і не знаю, бо мені і те цікаво, й інше. Ще до вступу на журфак я працювала копірайтером, писала на медичну тематику. Може, у майбутньому я знову до цього повернусь. Або зроблю якусь свою медичну передачу чи блог.

Думаю, що журналістська освіта тобі допомагає в медицині.  На скільки ти відчуваєш цю взаємодію?

Ти маєш рацію. Взаємодія дуже велика. Найголовніше це те, що я навчилась грамотно говорити і деякі дуже розумні пацієнти отримують всю інформацію, котра їх хвилює.

Що, на твою думку, найскладніше в журналістиці, а що в медицині?

Насамперед це кодекси та закони. Вони є і в одній професії, і в іншій. І ще один момент, це професійне вигоряння, або деформація особистості. В медицині мені це вдалось побороти. У журналістиці я з цим ще не стикалась.

Ти працювала в бригаді швидкої допомоги, зараз у приймальному відділені однієї з міських лікарень. Емоційно й фізично це досить складні підрозділи. Як тобі вдається відновлюватись після роботи?

Душ, сон та смачна їжа. Ми працюємо без права на сон. А через навантаження буває таке, що і ніколи сісти поїсти. Ми жартуємо з колегами: «Прийшов на роботу. О 8:00 заварив каву, о 12:00 зробив ковток». Тому після роботи (якщо нема занять в університеті) я обираю сон та щось смачненьке й гаряче (посміхається).

101158379_250587619358337_2496116979618807808_n

Зараз досить складна ситуація з пандемією. Медики як ніхто це відчувають. На скільки змінилось твоє професійне життя із введенням карантину?

Я почала більше часу проводити на роботі. Почали робити експрес-тести. Ну і з’явились нові журнали та обов’язки. Спочатку це дратувало. Але вже всі звикли до цього. Ще доводиться багато говорити зі знайомими, які ставлять купу питань  про COVID-19. Ну і через карантин я бачусь лише з медиками.

Медики – це категорія ризику. Як ти боролась зі страхом захворіти?

У мене його не було. Бо і так багато нервів втрачається на роботі. Я знаю, що я працюю обережно. Саме у наше відділення мало хто хоче йти працювати, бо робота неспокійна, багато різних випадків буває, з якими непідготовлена людина просто не впорається.

Ти досить активно висловлюєш свою позицію у соціальних мережах. Один із твоїх дописів стосувався блогерів, які самостійно робили тести на COVID-19. Можеш поділитися з читачами, що саме тебе обурило та які наслідки може нести подібна інформація?

О, моя улюблена тема! Мене дуже дратує, коли люди без відповідної освіти розповідають аудиторії як і що треба робити (це стосується не тільки цього випадку).

Щодо цієї ситуації, то люди взяли тести, без рукавичок почали проколювати один одному пальці. Проспиртовану серветку, якою витерли палець, поклали на брудний стіл і потім нею ж закривають палець після проколу. Стерильність просто на висоті! Більше того, ці блогери почали радити усім купувати тести і жити потім спокійно. Але для того, щоб робити тест, треба знати навіщо його робити, на який день захворювання чи контакту із хворим він може щось показати. Я розумію, що скоріше за все це було зроблено з рекламною метою, бо тест цей коштує недешево. Тести мають робити у лікарнях. У цьому була моя позиція.

75258476_1754317171372371_176288328528691200_n

На твою думку інформаційна гігієна під час карантину настільки ж важлива, як і особиста?   

Так, звичайно. І не тільки під час карантину. В нашому світі багато дезінформації. Люди їй вірять і починають поширювати її. Інформація, як вірус, захоплює території, інфікує населення.

Ти маєш досвід волонтерства. Розкажи про цю діяльність.

Обожнюю волонтерство, бо воно познайомило мене з багатьма людьми та навчило корисному. Я багато волонтерила. Це були і фестивалі, і концерти, і допомога військовим, і допомога тим, хто її потребує. Волонтерство- це одна із чудових сторінок мого життя. Я сама по собі альтруїстична особистість, я люблю допомагати просто так. А коли йдеться про якісь масштабні проєкти, то приємно бути частинкою чогось великого.

100841550_564420761159550_9068608306297176064_n

Ти досить активна і в університеті. Ти староста групи, а свого часу очолювала студентську раду факультету журналістики. Що для тебе лідерство, хто для тебе лідер?

Скажу, що я особливо не прагнула цих посад.  Лідер — це той, хто може вести, за ким ідуть, до кого прислухаються, той, на кого можна кинути багато завдань і він знайде сили та способи їх вирішити. Одним словом лідер — це авторитет. Лідерство — це така собі влада.

Що лідерство дає тобі особисто?

Лідерство дає сили не бути слабкою. І це коктейль із багатьох якостей і рис. І тут треба мудрити з рецептом, бо якщо чогось не додаси, а іншого буде у надлишку, — то тебе не будуть сприймати як лідера. І найголовніше, лідерство — це відповідальність. Бо саме ти береш на себе зобов’язання, якими не можна нехтувати.

Спілкувалась Ліна Єфименко