Драматичний театр Маріуполя — серце культурного життя міста.

У кожному місті є такі місця, які причаровують та надихають, біля яких хочеться відпочивати, приходити туди знов і знов. У Маріуполі таким місцем для більшості місцевих жителів, є будівля драматичного театру, що вже давно стала серцем культурного життя міста та умовним центром та слугує орієнтиром як для мешканців міста, так і для туристів. Часто саме тут призначають побачення, проводять фестивалі та концерти. Сюди ж маріупольці приходять в найбільш вишуканому одязі, щоб насолодитися театральним мистецтвом завдяки виставам Донецького академічного обласного драматичного театру чи приїжджим театральним колективам. Приміщення драматичного театру завжди було прикрасою міста. У будь-яку пору року його полюбляють фотографувати з різних ракурсів, писати з нього картини та навіть присвячувати йому вірші. Будівля давно прикрашає більшість маріупольських листівок та календарів. Не дивно, що приміщення драматичного театру є єдиним, що отримало статус пам’ятки архітектури державного значення й є одним з 6 пам’яток архітектури місцевого значення.

 Історія

Свою історію маріупольський театр розпочав у 1878 р., коли була створена перша професійна театральна трупа В. Виноградова, яка, за відсутністю кращих підмостків, використовувала імпровізовану сцену в коморі. Історія будівництва театру була непростою.  Аж до 1947 році Маріупольський музично-драматичний театр жив повним життям: ставляться нові постанови, трупа виїжджає на гастролі, на його підмостках виступали з гастрольними постановами видатні майстри сцени. Наприкінці 1949 року в Маріуполі припинив діяльність, що було пов’язано з браком коштів, відсутністю приміщення. Місто відносилося до необласного, тому не мало права на існування постійної театральної трупи. Отже, театр закрили.

Однак, маріупольців не полишала думка мати професійний театр. У тому, що в місті почали будувати театр, велика заслуга самих маріупольців. Були клопотання та скарги. Незважаючи на безліч проблем, пов’язаних з промисловими підприємствами, будівництвом, комунальним господарством, керівники міста «захворіли» разом зі своїми співгромадянами ідеєю відродження театру». В усіх клопотаннях мова йшла про створення обласного драматичного театру, а вже потім зазначалося, що з різних об’єктивних причин приміщення для нової установи культури доцільно звести у прилеглому Маріуполі. Саме з тих часів на афішах театру   з’явилася назва: «Донецький», а в дужках — «місто Маріуполь». Проєкт будівлі був розроблений архітекторами Київського ДІПроміста О. Малишенком та О. Криловою за зразком Полтавського обласного театру. Будівництво театру почалося навесні 1956 р. У листопаді 1959 р. на сторінках міської газети повідомлялося, що «будівельники міста форсують спорудження міського театру. Зараз тут повним ходом йдуть внутрішні оздоблювальні роботи».

На місці, де в 1959 році було розпочато будівництво нової будівлі для вже Донецького державного драматичного театру міста Маріуполя, колись стояла церква, але при будівництві «нового світу» молода радянська влада прагнула знищити будь-яке нагадування про іншу релігію, окрім власної. Саме тому Маріуполь позбувся одного з найбільш своїх яскравих прикрас — трьохпрестольної церкви Святої Марії Магдалини (1862 – 1930-е).

2 листопада 1960 р. засяяли вогні нового театру — відбулося його урочисте відкриття. Ця подія стала справжнім святом для жителів міста, які так довго чекали цього дня. Гідним завершенням свята стала вистава за п’єсою О. Арбузова «Іркутська історія». В 1985 році сталася важлива подія в театральному житті Маріуполя, була відкрита мала зала, а 12 листопада 2007 р. наказом Міністерства культури і туризму театру було присвоєно заслужений статус академічного.

Архітектура театру

Будівництво театру йшло важко. З великими труднощами діставали необхідні матеріали, були збої з фінансуванням. Велику роль у тому, що театр все ж таки був побудований, відіграли колективи та керівники будівельних організацій і великих підприємств міста: заводів імені Ілліча, «Азовсталі», коксохімічного. Глядацька зала розрахована на 800 місць. Освітлення сцени забезпечили 5 софітових ферм, якими можна зарядити одночасно 42 декорації, тобто забезпечити резерв на дві вистави. Будівля маріупольського Драматичного театру 1960-го року побудови зведено, як і більшість будівель культурного спрямування тієї епохи в стилі радянського монументального класицизму з великою кількістю ліпних декорових елементів. Центральна фасадна частина будівлі з портиком коринфського ордера на квадратних колонах та віконними прорізами з полуарочнимі завершенням злітає вгору кілевідним фронтоном на консолях з гармонійною скульптурною композицією, де чільне місце відводиться металургам і хліборобам, як основним професіями приазовської столиці Донбасу, хвалебну оду яким підносять покровительки мистецтва. В оформленні східного фасаду театрального будинку, зверненого до Міського скверу, зведені до мінімуму декорові елементи властивого йому архітектурного стилю — присутні лише тричвертні колони з обробкою коринфського ордера та консолі в обробці фронтону. Більшим аскетизмом відрізняється й архітектурне рішення фасаду в цілому, де зі стандартної композиції виділяються лише паралельні сходові марші від центрального виходу та об’ємний віконний проріз фронтонної частини.

Театр сьогодні

Сьогодні театр не перестає приємно дивувати талановитими виставами. Адже маріупольський театр вже давно має своє творче обличчя, він особливо ретельно ставиться до підбору репертуару, можливо, інколи й незвичайного, але притаманного саме йому, його смакам, творчим можливостям та пориванням. Біля будівлі маріупольського театру святкують День міста, Новий Рік, тут гуляють сім’ями, годують голубів й насолоджуються відпочинком. Особливо красиво та гармонійно будівля театру виглядає в темний час доби, або взимку завдяки добре організованому підсвічуванню органічно виглядає і поблизу, й на відстані.

 підготувала Ганна Мала