Ірина Дідур про допомогу бездомним тваринам та людяність
Що треба зробити для того, аби люди були більш відповідальними за своїх домашніх улюбленців, з якими складнощами стикаються притулки на сьогодні та яку допомогу небайдужі люди можуть надати бездомним тваринам – на ці та інші питання дала відповідь Ірина Дідур, керівниця суспільної організації «Дай лапу, друже».
— Розкажіть, будь ласка, про ваш притулок – як давно він працює та у чому ви бачите головну місію вашого закладу?
— У нас громадська організація із захисту тварин. Притулок — це частина діяльності організації, він був створений 10 років тому. Організація надає допомогу тяжко хворим і травмованим тваринам, а притулок потрібен для тварин на період реабілітації. Так само в притулку багато тварин з інвалідністю, багато викинутих людьми стареньких тварин, а також тварин, постраждалих від людської жорстокості. Сам по собі притулок ніякої проблеми не вирішує, тільки як місце перебування певних категорій тварин.
— На сьогодні зросла кількість випадків жорстокого поводження з тваринами. Як ви вважаєте, що треба зробити для того, аби люди були більш відповідальними за своїх домашніх улюбленців?
— Потрібно, щоб люди розуміли різницю між муніципальними притулками і таким притулком як наш, наш притулок громадський і ніким не фінансується, основне джерело фінансів — це благодійна допомога. Потрібні закони і органи, які будуть строго стежити за їх виконанням.
— А з якими ще складнощами, окрім відсутності фінансування, доводиться стикатися вашому притулку?
— З відсутністю законодавчої бази в Україні і повним небажанням влади брати участь у вирішенні проблеми. Також з менталітетом наших громадян, яким всі повинні і зобов’язані – проблемою є ставлення до тварин серед населення, які заводять домашніх улюбленців, «просто щоб гавкало», а про умови утримання, бюджету на утримання тварини, говорити вже не доводиться…
— Скільки тварин на даний момент знаходиться у вашому притулку?
— Притулок розрахований на 200 песиків, приблизно така кількість і є, плюс ще є «Котодомик» і перетримки і, звичайно, тварини на стаціонарному лікуванні в клініці. Взагалі організація опікується приблизно 300 тваринами.
— Побачила в вашому профілі фотографію чарівної лисички, якій ви теж надаєте допомогу. Наскільки я розумію, двері вашого притулку відкриті не тільки для домашніх тварин?
— Лис Жорик і єнотовидна собака Сьома проживають у мене вдома, але на лікування до нас потрапляють і дикі тварини, і птахи.
— Можете надати торічну статистику – як часто тварин забирали з вашого закладу і як часто вони потрапляли до вас?
— Це сезонна статистика, навесні тварин вдається влаштувати краще. В середньому від 15 до 30 тварин на місяць ми беремо на лікування і стільки ж приблизно знаходять дім. Наші підопічні є і в Америці, і в Італії.
— Це чудово, що в світі не без добрих людей. Розкажіть, будь ласка, більш детально про вашу співпрацю з волонтерами, екоактивістами, можливо, з притулками інших міст?
— Наша організація підтримує багатьох волонтерів, які допомагають тваринам. Ми давно допомагаємо багатьом приватним притулкам, крім того, на базі нашої організації є свій волонтерський рух — щосуботи в нашому притулку ми проводимо день відкритих дверей і акцію «Погуляй з собакою». Ми співпрацюємо з міжнародними фондами та притулками: в 2019 році наші волонтери змогли пройти навчання в Лондонському притулку, куди ми запрошені і в цьому році.
— Можливо, вам особливо запам’яталася якась цікава або незвичайна історія однієї з тварин? Розкажіть про неї, будь ласка.
— Що може запам’ятатися більше, ніж лисеня, розміром з долоню, яке виросло у тебе на очах і спить тепер поруч з тобою в ліжку? Це Жорик. Мисливці вбили всю його родину, а місячного лисеня принесли дітям грати — ті награлися і кинули. Хтось з сусідів пошкодував його і знайшов нас, так до мене і приїхав цей малюк. Майже так само з’явився Сьома, його знайшли в Кирилівці ближче до заповідної зони. Він теж був без мами, а самі в такому віці ці тварини не виживають…
— Добре, що тепер вони в надійних руках! Ви не пригадаєте, скільки часу у вас тоді пішло на реабілітацію цих тварин?
— Виростити лисеня з місяця було важкувато, Жорик був дуже маленький. Сьомі було вже понад двох місяців, коли він потрапив в клініку — там кліщ його ще вкусив і він два тижні проходив лікування, потім поїхав до мене, адже, знову ж таки, такі маленькі тварини в природі самі не виживають. А потім вже можна випустити тварину, яка не боїться людей — в природі вона буде приречена.
— А ось що робити, якщо ти помічаєш, наприклад, на вулиці безпритульну тварину, та ще у критичному стані? Адже часто люди просто не розуміють, як поводити себе і як допомогти у такому випадку.
— Головне, щоб люди розуміли, що вони вже учасники допомоги, тоді все вийде. Якщо людина бачить травмовану тварину, що потрапила в біду, потрібно зв’язатися з організаціями допомоги тваринам і спільними зусиллями допомогти і врятувати. Можна зробити фото або відео і викласти в соцмережі пост, а потім знайти спосіб доставити тварину в клініку. Лікування, пошук дому — у всіх цих процесах повинні брати участь всі. У нас немає найманого персоналу, а поки ми будемо шукати, хто поїде і забере тварину, часто втрачається час, який для травмованого звіра може бути фатальним. В Україні немає державних служб порятунку тварин, тому все в руках звичайних людей, і волонтери — теж звичайні люди. Отож тільки всі разом ми можемо рятувати тварин і допомагати їм. Треба, щоб люди це розуміли. А ще українцям треба навчитися терпимості, бути добрішими і розуміти, що собаки і кішечки тварини домашні, а бездомними їх роблять люди. Боротися треба не з бездомними тваринами, а з людьми, які їх викидають і бездумно розмножують.
— Зараз досить багато людей, які прагнуть не купувати тварин, а брати їх з притулків — скажіть, це дійсно вже стало тенденцією, або все ще залишається рідкісним явищем?
— Поки це рідкісне явище, на сьогодні ми маємо багато породистих не затребуваних тварин. Їм знайти будинок особливо складно, бо віддати в село на ланцюг і охорону бульмастифа або хаскі ми не можемо, а знайти людей, готових гідно утримувати цю породу, вкрай важко.
— До речі, чи підтримуєте ви контакт зі своїми клієнтами – я маю на увазі, чи можуть вони консультуватися з вами, наприклад, з питань психологічної адаптації тварин?
— Всі тварини організації надходять за заявами громадян та віддаються під документи, своїх тварин ми завжди приймемо назад. Ми готові надавати допомогу в лікуванні та адаптації, особливо коли мова йде про тварин-інвалідів або тварин з хронічними проблемами зі здоров’ям.
— Яким ви бачите майбутнє притулків для тварин в Україні – можливо, вони будуть користуватися популярністю, або ж навпаки — занепадуть? Що ви думаєте з цього приводу?
— Головне розуміти, що притулки самі по собі проблему бездомних тварин не вирішують, але вони несуть дуже важливу функцію допомоги саме тим тваринам, які потрапили в біду. На жаль, в нашій країні громадські притулки не підтримуються державою, і це треба змінювати, бо фінансова сторона питання завжди залежить від добробуту суспільства, хоча, якщо подумати, то великій активності все можна вирішити. Ось у мене в друзях в фейсбуці понад 4000 чоловік, якби кожен щомісяця перерахував всього лише 20 гривень і робив це регулярно, притулок би завжди мав корм і оплату комунальних послуг. А насправді чомусь допомагають одиниці. Або ось ще приклад — на Заході публічні люди завжди підтримують притулки і допомагають тваринам, у нас… Можете взяти самі будь-яку сторінку відомої людини або блогера, і спробувати достукатися, щоб поставили пост про допомогу притулку у себе на добу – а з їх аудиторією це знову ж таки збори, які можуть істотно допомогу притулку.
— А ось люди, яки хочуть взяти тварину з притулку, але сумніваються – які питання вони задають вам найчастіше? Розвінчайте, будь ласка, найбільш абсурдні стереотипи про тварин з притулків, які вам доводилося чути.
— З 100 тих, хто зателефонував, тільки з 10 я буду проходити співбесіду, всім іншим відмовляємо з перших слів, з десяти після співбесіди в притулок можуть бути запрошені лише один-два людини на оглядини. Наші тварини щеплені комплексними вакцинами, стерилізовані, привчені до повідців, вигулу, в них вкладено великі кошти, багато душі і мета не в тому, щоб віддати тварину куди попало — у нас немає собак на охорону, «щоб гавкати» і так далі. Тільки друзі людини, члени сім’ї. Ми спочатку шукаємо для тварин батьків, а не господарів, і у людини повинна бути фінансова можливість утримання тварини. Моє питання «Який бюджет ви готові витрачати на утримання тварин?» на жаль багатьох вводить в ступор, хоча як можна заводити тварина і не планувати кошти на його утримання? Тому і потрібно підвищувати в масах культуру відповідального утримання тварин.
— Існує думка, що тварин з притулку неможливо соціалізувати. Наскільки це переконання є правдивим?
— Це проблема багатьох притулків. Завдання керівництва притулку — зробити так, щоб в притулок ходили люди, це важко, адже не вистачає часу і рук, але у нас є спеціально волонтери займаються соціалізацією собачок і щосуботи до притулку приходить від 50 до 100 чоловік, тому наші собачки дуже орієнтовані на людини. Є, правда, категорія диких собак, які довіряють трохи, але це невеликий відсоток від загальної кількості тварин.
— І останнє — можете назвати головну річ, яку ви зрозуміли, працюючи у притулку для тварин?
— Спілкування з тваринами робить людину кращою, добрішою і милосерднішою…
Автор: Софія Кінік