Лестер Бенгс – видатна фігура американської рок-критики
Лестер Бенгс - ключова фігура у світі рок-музики кінця 60-х - початку 80-х років. Безжалісний критик, своїми есе він заробив репутацію найбільш авторитетного автора для американських культових журналів. Що вже казати про музикантів, яким доволі часто перепадало на горіхи. У рецензіях Лестер не боявся висловитися занадто брутально і часто використовував сарказм у тексті. За своє недовге життя він встиг написати багато видатних текстів, які й досі вважаються яскравими прикладами журналістики "без прикрас" (як тут без згадування Лу Ріда). Про життєвий шлях та цікаві факти про автора - далі у тексті.
- Писав усюди. Буквально усюди. Навіть на сцені під час концерту
Ця весела історія трапилася з Бенгсом у 1975 році. Одного дня він пішов на концерт гурту «The J. Geils Band». Так, журналіст виконував завдання написати матеріал про черговий «лайв». Однак на початку робота у чоловіка складалася не дуже. Як потім розповідав Лестер, інтерв’ю з музикантами перед їх виступом нагнало на нього смуток. Причина доволі проста: уся обстановка здавалася йому ну дуже нудною. Потрібно було щось вирішувати. Згодом з’явилася одна чудова ідея. Лестер почав дискутувати з учасниками гурту. Він заявив їм, що єдина різниця між музикантами і рок-авторами у тому, що «люди бачать те, як ви робите те, що робите». Тоді фронтмен гурту, Пітер Вулф, вигадав одне парі: «Добре, то чому б тобі сьогодні не вийти з нами на сцену і не зайнятися своєю роботою, і подивимось, що станеться?». Лестер з задоволенням погодився, і його можна зрозуміти. Як можна не взяти участь у такому сегменті? Критик вийшов на сцену під час того, як група грали свій трек — «Give it to me». У руках Бенгса була його вірна друкарська машина. Він взяв мікрофон і почав ритмічно «грати» на ній, натискаючи на літери. Однак перфоманс рано чи пізно мав завершитися. Наприкінці виступу Лестер вирішив «закосплеїти» типову рок-зірку і ефектно розбив друкарську машинку. Ну що тут сказати, глядачі надовго запам’ятали цей концерт.
- Розкритикував дебютний альбом справжніх легенд року
Хто з нас не знає про такий гурт як «Black Sabbath»? Велична хеві-метал банда на чолі з Оззі Осборном стала еталоном для жанру. Їх платівки загалом продалися мільйонними тиражами і вважаються культовою класикою. А їх дебютний альбом є еталоном «першого» релізу від невідомих музикантів. Однак це не завадило Лестеру написати негативну рецензію, у якій він не залишив й мокрого місця на роботі бірмінгемського бенду. Публікація вийшла у найпопулярнішому виданні Америки, «The Rolling Stone», що підкреслювало масштаб загрози подібної рецензії. «Весь альбом — це нісенітниця. Попри каламутні заголовки пісень і деякі безглузді тексти, схожі на те, що «Vanilla Fudge» віддає належне Алістеру Кроулі, альбом не має нічого спільного зі спіритизмом, окультизмом чи чимось іншим, крім жорстких декламацій кліше гурту «Cream» — писав Лестер. Як відреагували музиканти Black Sabbath на подібні слова — невідомо. Однак, через стільки років вони навряд чи можуть засмучуватися.
- Іронізував над сучасною культурою, написав одне з величних інтерв’ю в історії музичної журналістики.
Творчість Лу Ріда вплинула на багато поколінь артистів. Дійсно, як тут не перейнятися його текстами, що зображали андеграундний світ Нью-Йорка без прикрас. Учасник великого гурту «Velvet Undeground», він продовжував дивувати своїх шанувальників й на сольних релізах. Їм було, що послухати, а Лестеру — про що написати. Його відносини зі співаком не можна назвати легкими. Загалом, Бенгс написав два достатньо знаменитих матеріали. Перший — рецензія на альбом «Metal Machine Music», якій він дав назву «The Greatest Album Ever Made». Ця назва есе є іронічною, бо сама платівка складалася з шумів, які програвалися з різною швидкістю. Наступний матеріал Лестера про Лу, «Let Us Now Praise Famous Death Dwarves (or how I slugged it out with Lou Reed and stayed awake)», є кульмінацією спілкування обох видатних постатей. Інтерв’ю Бенгса зі співаком є своєрідною аналітикою феномену рок-зірок та спробою зрозуміти їх деструктивний спосіб життя. Журналіст малює непривабливий портрет Ріда. Для Лестера це — виснажена людина з блідо-жовтим волоссям і шкірою, яка скоріше схожа на комаху. Діалог складається зі словесних перепалок співрозмовників, які взаємно недолюблюють один одного, та роздумами стосовно сучасної на той момент музики. Матеріал було опубліковано у березневому номері журналу «Cream» за 1975 рік. Це — унікальний документ тієї шаленої епохи, чиї тіні залишилися хіба що біля колишнього фасаду клубу «CBGB». І старі графіті на стінах — їх давні інкунабули.
- Критикував свій улюблений музичний жанр за ненависницькі настрої
Як ми вже зрозуміли, Лестер був чоловіком, гострим на язик. Одного разу його навіть звільнили з видання «Rolling Stone» — через занадто сувору рецензію на альбом блюз-рок гурту «Canned Heart». Однак, Бенгс засуджував провокативні вирази, які почали лунати серед панк-музикантів. Так, темою його публікації для видання «The Village Voice» стало засудження расистських висловлювань та того епатажу, коли виконавці використовували нацистську символіку у своїх виступах. Головною метою для Лестера було усвідомити, що подібна поведінка є неприпустимою, адже вона ображає інші спільноти. Загалом, творчість журналіста є тісно пов’язаною з гуманізмом. Попри те, що він обожнював панк-рок за дух свободи, але він терпіти не міг цинічні настрої та нігілізм з боку його представників. Останніх він, зрештою, любив докоряти подібною темою (як тут без згадування Лу Ріда).
- Йому й досі присвячують пісні
Вже більше як 40 років минуло зі смерті видатного критика. Однак, вій залишається в пам’яті як герой для багатьох людей. Так, постать журналіста згадується у щоденниках Курта Кобейна. Загалом, про нього знімається багато фільмів, а інші автори у своїх книгах намагаються проаналізувати творчий шлях Лестер. Як приклад, Бенгс виступає персонажем у фільмі під назвою «Almost Famous», де його грає видатний актор Філіп Сеймур Гоффман. Також музиканти пчасто згадують журналіста у треках. Його прізвище фігурує у композиції альтернативного рок-гурту R.E.M. — «It’s the End of the World as We Know It (And I Feel Fine)». А коли тебе згадують такі музиканти, то стає зрозуміло, що ти дійсно серйозно вплинув на бачення музичної індустрії.
Дмитро Шишков