«Ми були брехунами»: про що мовчать багатії.
«Ми були брехунами» – інтригуючий роман відомої американської авторки Емілі Локгарт. Книга потрапила до десятки бестселерів для молоді за версією The New York Times, до списку найкращих молодіжних романів за версією Американської Асоціації Бібліотек, а у 2015 році отримала відзнаку Goodreads, – що, напевне, підтверджує її якість. Це роман, сімейна сага, любовна драма, психологічна трагедія і навіть більше…
У тексті змальовано літо молодої дівчини Кейденс – представниці багатої та успішної родини Синклерів. На перший погляд, ця сім’я є втіленням «американської мрії» – вони вродливі, талановиті, мають купу грошей, – та, якщо пригледітися до них уважніше, можна помітити, що вони просто добре приховують від сторонніх те, що може зіпсувати їхню бездоганну репутацію. Це стає очевидно, коли одного літа на сімейному острові з Кейденс трапляється дуже дивний нещасний випадок, через який вона нарешті змушена зіткнутися з реальністю брехні й марнославства її «ідеальної» родини, з їхніми таємницями.
Роман написаний саме від імені Кейденс. Тому його також можна сприйняти і як щоденник однієї з Синклерів. Приватний родинний острів, на якому традиційно проводить своє кожне літо сім’я аристократів, є головним місцем подій, які описуються в книзі. Кожного літа на острові дівчина зустрічається зі своїм братом Джоні та сестрою Міррен. А також із племінником родини Ґетом. Саме їх чотирьох рідні й називають брехунами: «Родина називає нас чотирьох Брехунами, і, можливо, ми на це заслуговуємо. Ми всі приблизно одного віку, і у всіх дні народження восени. Більшість часу на острові ми створювали проблеми».
Використовуючи яскраві образи і дуже влучні порівняння, авторка дає нам змогу асоціювати самих себе з героями, бачити світ крізь призму їхньої свідомості. Особисто мені це допомогло по-іншому поглянути на власні стосунки з людьми, що мене оточують, і тому я переконана – будь-хто зможе знайти в романі щось для себе.
Сюжет роману зав’язується під час літа номер п’ятнадцять. Коли усі четверо «брехунів» знову зустрічаються на приватному родинному острові. Зустрілися Він і Вона, такі несхожі й такі близькі. Були четверо друзів, літо, імена на піску та запах океану. Було перше кохання… І була — катастрофа? Вона ставить питання. Вона хоче дізнатися правду. І чує брехню. Та Вона таки дізнається. Ви також дізнаєтесь несподівану правду… Але якщо вас запитають, чим закінчується ця книжка, не кажіть нізащо. Просто збрешіть. Несподіваний фінал цієї книги напевне і є тим, що зробило її такою популярною. Його не хочеться просто отак переповідати, адже тоді роман втратить усю свою магію. Тому для тих, хто цінує в книгах несподівані кінцівки, цей текст є номером один для прочитання!
Також вражають самі герої. Вони не романтичні, зовсім не ідеалізовані, а зображені правдиво – саме такими, якими вони могли би бути у реальному житті. Авторка ніби пропонує нам зазирнути за височенну стіну, за якою зазвичай ховаються заможні родини на кшталт Синклерів. Вона дає нам зрозуміти, що за усіма грошима, вечірніми сукнями й діамантовими прикрасами приховані такі ж сварки, брехня і життєві перипетії, як і в будь-якої іншої родини. Я думаю, що така різка правдоподібність образів допомагає читачеві сприймати всі події книги як правдиві та дійсно близькі до серця.
Непередбачуваністю сюжету, динамікою, напругою і, водночас, легкістю та яскравістю роман «Ми були брехунами» приваблює численних читачів по всьому світу, тож, запевняю, ви не пошкодуєте, якщо прочитаєте його.
Аліна Кашевська