Мій психолог ходить до свого психолога… вчитись.

Це як в тому старому жарті: «Коли психолог мене вислухав, він записався до свого»… Нещодавно я дізналася, що майже у всіх професійних спільнотах світу існують такі собі групи підтримки, або ж «групи рівних». Там збираються люди за однаковими посадами, досвідом, соціальними статусами, та обговорюють проблеми одне одного, намагаючись знайти рішення. Тож зараз я розумію сенс цього жарту про психолога по-іншому. Адже мова більше не про те, з якими важкими життєвими обставинами ви звернулися до нього, а у його особистому сприйнятті проблеми та вмінні компетентно її вирішити.

Пацієнти в білих халатах

Супервізія (лат. Super — над, зверху, + visio — бачення) — робота психотерапевта під наглядом більш досвідченого колеги. У психотерапії ця форма роботи необхідна для підтримки початківців і поважних фахівців для того, щоб прояснити несвідомі дії, що відбуваються в терапії.

Супервізія буває індивідуальна, колегіальна, командна і групова.

У всіх типах супервізії, крім першого, формується певна команда людей, які хочуть та можуть говорити про свої проблеми. Так само як і їхні пацієнти на сеансах. Тільки в таких групах вони вже виливають свою душу великому колу професіоналів. Як то кажуть, «одна голова добре, але…». Серед такого осередку є визначена людина, яка є лідером, другом, батьком та дружиною для кожного члена команди.

Зазвичай «вливатися» до нового колективу буває проблематично навіть комунікабельній людині. Але якщо мова йде про спільноту психологів, там так само? Авжеж, всі ми люди зі своїми страхами, комплексами та недоліками. Тож навіть таке об’єднання як супервізорська група психологів та психіатрів може сприйняти нового члена групи спантеличено.

Новий супервізований, з одного боку, виявиться нездатним побачити групу очима інших її членів. З іншого боку, це дозволяє йому побачити особливості групи, які інші підсвідомо не помічають. Однак водночас можуть існувати аспекти, засвоєні та зрозумілі решті членів групи, котрі залишаються таємницею для нового супервізованого. Тому було б корисно визнати це й надати новим супервізованим реальну можливість поділитися відкрито своїми спостереженнями та спантеличенням стосовно групи. Поява нового члена може також сприяти змінам у групі та її зростанню. Хтось один може висловити проблему чи труднощі, спричинені чимось у їхній роботі для дискусії й шляхом обговорення та обміну досвідом з тими, хто працює у тій же сфері, вчитись і разом розробляти нові шляхи реагування на кризові ситуації.

Зокрема, супервізію в групах зосереджують на таких питаннях як особливості роботи в команді, можливості проведення спільних обговорень діяльності учасників команди, конфіденційність стосунків та інформації.

Супервізія небезпечна, коли…

Ця форма своєрідної терапії, незалежно від її типу, має нести певне функціональне навантаження. Якщо хоча б один елемент з чотирьох ігнорується або не виконується, то це може нести негативні наслідки для ментального здоров’я. До того ж відразу двох сторін: і супервізора, і «пацієнта». Отож ось ключові чинники роботи супервізії:

  • Удосконалювати якість прийнятих терапевтичних рішень та втручань
  • Уможливлювати ефективне управління та організаційну відповідальність
  • Визначати запити щодо робочого навантаження та допомагати з їх вирішенням або скеровувати їх до відділу кадрів
  • Допомагатиу визначенні та досягненні особистих знань, кар’єри та можливостей для розвитку

Завдання супервізії – задоволення організаційних, професійних та особистісних потреб практичного психолога. Якщо говорити про функції супервізії, то вони виглядають так:

  1. Освітницька (формуюча) або дидактична (теоретична), що включає розширення професійних знань, розвиток професійних умінь, навичок;
  2. Підтримуюча (тонізуюча), що включає підвищення стійкості до негативного впливу зі сторони проблем клієнтів; контроль психолога-консультанта над власною особистістю (своїми недоліками, слабкими сторонами, «сліпими плямами», страхом осуду тощо);
  3. Динамічна, яка має на меті супровід роботи психолога протягом певного періоду.

 Навіть серед професійних психологів існують побоювання та певні острахи щодо того, аби звертатися до більш досвідчених фахівців, радитися з ними. Здебільшого такі думки вмотивовані тим, що звернення до колег у робочих справах «понизить рейтинг» та «зіпсує репутацію». Але супервізійні групи доводять зворотне.

На щастя, зараз все для більшої кількості людей ходити до психолога вже не здається примхою заможних людей. Адже це стало нормальним для цивілізованого світу: поділитися своїми проблемами, знайти шляхи виходу та видихнути…

За допомогою спеціальних супервізійних груп психологи та психотерапевти також мають можливість записатися на прийом до свого колеги. І це не буде вважатися чимось принизливим.

 

Алла Стрілець