Пам’ятати, не можна забути: рецензія на фільм «Розщеплені на атоми»
«Розщеплені на атоми» – фільм виробництва Управління журналістських проєктів «1+1» вийшов у 2016 р. та був присвячений 30-й річниці Чорнобильської трагедії. Документальна драма включає як художні постановки, що відтворюють трагічні події Чорнобильської катастрофи, так і кадри сьогодення.
Авторка проєкту – Світлана Усенко – журналістка, яка довгий час займалася розслідуваннями, телеведуча, авторка документальних кінострічок «Таємниці генія Шевченка», «Секрети Бандери», «Розщеплені на атоми» та ін.
Як зазначає авторка, під час реалізації проєкту, вона прагнула зробити акцент не на документах (хоча робота з архівами також була), а саме на людях, життя яких «розчепилося на атоми». Так, власне, і з’явилася назва.
Світлана Усенко, авторка проєкту
У стрічці використані музичні твори гурту ONUKA з міні-альбому Vidlik, присвяченого річниці трагедії, а також пісні Володимира Висоцького.
У фільмі йдеться про життєві історії чорнобильців, що так чи інакше були в епіцентрі подій в перші дні ліквідації: працювали на станції, гасили пожежу чи жили поряд з 4 енергоблоком. Сюжетні лінії героїв переплітаються одна з одною, але в кожній – своя особиста драма.
Крім історій героїв, Світлана Усенко намагалася відшукати дім Миколи Калугіна з книги білоруської письменниці Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього». Усього в Прип’яті було п’ять адрес, де мешкали родини з прізвищем «Калугін», але відвідавши всі ці квартири – журналістка так і не знайшла ту знакову деталь – двері з відмітками зросту. Як зазначено в книзі, Микола Калугін все ж повернувся за своїми дверима, у 1987 р., аби покласти на неї свою померлу від променевої хвороби доньку – такі були звичаї в цій родині. Але, зважаючи на те, що усі двері у квартирах на місці, у Світлани Усенко виникає припущення, що в книзі міг бути збірний образ або змінене ім’я.
Особливістю цього фільму є те, що творці проєкту змогли поговорити з людиною, яка з моменту катастрофи на ЧАЕС не дала жодного коментаря – директора ЧАЕС, Віктора Петровича Брюханова. Посприяла цій розмові його дружина, яка і сама дала інтерв’ю.
Віктор Брюханов, директор ЧАЕС
Також, вперше українські журналісти змогли ознайомитися з головною справою вибуху на ЧАЕС, за якою відбувся суд, що зберігається в архіві Верховного суду Російської Федерації. З 53 томів цієї справи – розсекречено тільки 2, з ними і ознайомилася авторка проєкту.
Деякі оповідачі вважають, що перед трагедію, їх ніби попереджали про те, що наближається щось жахливе – от тільки зрозуміти ці знаки вони змогли значно пізніше. Дружина пожежника, який був у той день на зміні – загубила обручку. Хтось помітив це і сказав: «Загубила обручку? Так і долі губляться, так і загубиш долю». Чоловік помер. Дружина директора ЧАЕС розповіла, що за декілька днів до аварії, вони з чоловіком придбали годинник із зозулею. Мати, що жила в одній квартирі з подружжям сказала тоді: «Вас викукає ця зозуля, от і все». Так воно і вийшло.
Фільм важкий, особливо для непідготовленого глядача. Під час перегляду деяких моментів хотілося заплющити очі або взагалі вимкнути й більше цю стрічку не передивлятися. Зображення обгорілого тіла пожежника та кроваве простирадло, на якому він лежить (хоч це і реконструкція), примусовий аборт жінці, яка довго планувала цю дитину та момент, коли застрілили собаку з цуценятами, бо воно ніби-то переносник радіації. На це важко дивитися, сидячи в теплій кімнаті, в тиші та спокої, а люди це насправді пережили. А хтось – не зміг пережити (або вижити).
Але стрічка точно заслуговує уваги та перегляду, тому що це – не просто типовий документальний фільм, це – історії справжніх людей, ексклюзивні інтерв’ю, що можна побачити тільки тут. Тим більш, це один з небагатьох українських (та українськомовних) фільмів про трагедію на ЧАЕС.
Авторка: Радченко ЯНА