Про Антона і Рідлі або ЗМІ знову хайпують від голоду.

Наприкінці минулого тижня ЗМІ, які висвітлюють події зі світу кіноіндустрії, знайшли для себе “актуальний” інфопривід. Однак на практиці все виявилося черговою бульварщиною і “СЕНСАЦІЄЮ”. Для тих, хто не цікавився останніми інтерв’ю, поясню - третього грудня відомий російський кінокритик Антон Долін випустив нове відео на своєму ютуб-каналі. Воно було присвячено творчості британського режисера фільмів - Рідлі Скотта.

Мабуть, кожен з нас дивився принаймні одну з численних стрічок цього “метра кіно”. Так, фанати Sci-fi згадають “Чужого” або класику жанру кіберпанк — “Той, що біжить по лезу”. Тим, хто любить сеттінг Середньовіччя, до душі ближче “Робін Гуд” і “Царство небесне”. Ну а прихильники “Клану Сопрано” обирають “Гладіатора”.

Отже, повернемося до нашої теми. У своєму відео Антон Долін, окрім ретроспективи творчості Скотта, торкнувся нової картини режисера, “Остання дуель”. Драма про помсту у феодальній Франції сподобалася критикам, проте з тріском провалилася у прокаті. Тобто, при бюджеті у сто мільйонів доларів стрічка зібрала близько тридцяти. Рідлі це дуже збентежило, м’яко кажучи. Він вже встиг звинуватити у провалі “міленіалів”, які тільки й можуть, що сидіти у своїх телефонах.

Що ж, видно — у цьому місяці містер Скотт ну зовсім не в дусі. Подібний настрій й “проявився” у той день, коли режисеру подзвонив російський журналіст. Долін вирішив завершити випуск своєї авторської передачі коротким інтерв’ю з класиком кіно. Ідея була на мільйон, однак запам’яталася вона своєю двоякою реалізацією. Під час розмови через інтернет Долін зауважив, що новий фільм Рідлі є більш реалістичним, аніж його минулі роботи на схожі теми. Режисер, почувши такий коментар, трохи образився на критика і вирішив покепкувати, пославши його “далеко-далеко”.

З інтонації та подальшої розмови стає очевидно, що це був звичайний жарт, хоча й доволі жорсткий. Але як би ми жили без реакції “ЗМІ”, аякже. Їх заголовки рясніли заголовками на кшталт жовтої преси, хоча й писали про це доволі авторитетні медіа. Без якихось коментарів з боку самого Доліна, матеріали ніби виходили з інтонацією “хах, ось так, показали журналізі, хто він є насправді”. Для того, аби зіставити повну картину інтерв’ю, знадобилося трохи часу.

П’ятого грудня Долін публікує на своїй фейсбук-сторінці пост. У ньому він пише, що ті інформаційні портали, які замість висвітлювання ключових подій зі світу та суспільства займаються подібними текстами, для нього перестають існувати. Далі він переказує, як записувалося саме інтерв’ю. У той день журналіст знаходився у відрядженні на фестивалі “Кінотавр”. Критики готувався до розмови у готельному номері, коли йому подзвонили й сказали, що зустріч відбудеться вже через п’ять хвилин. Це доволі збентежило автора, бо потенційне інтерв’ю мало б відбутися через час. Тож, швидко, воюючи з місцевим Wi-Fi Долін все ж під’єднався до відеорозмови через інтернет. Однак і тут трапилася проблема. Замість лімітованих п’яти хвилин розмова тривала близько десяти. Коли питання до містера Скотта закінчувалися, Антон й вирішив трохи розбавити розмову своїм порівнянням. Так, він погоджується, що воно було невдалим, однак, на мою думку, хоч ти й зробиш сто досягнень, під приціл хайпу потрапить лише одна твоя помилка.

Люди ностальгують за гучними історіями та гучними текстами (хоча таких історій в день висвітлюють близько тисячі, якщо не менше). Мабуть, таким “кінолюбителям” не вистачає інфоприводів від Увє Болла. Ось хто-хто, а він міг привернути увагу. Критикував критиків, ненавидів критиків, навіть бився з критиками на бійцівському ринзі — життя цього німця не можна назвати нудним.

Отже — що ми маємо? ЗМІ в пошуках сенсації пробують роздути одну подію до розряду чогось надприродного, і, як завжди, вислуховують у свій бік тони хейту і підтвердження усіх стереотипів про професію журналіста. Прикро і ще раз прикро.

 

P.S. А “Останню дуель” все ж подивіться. Не будьте байдужими міленіалами. Принаймні один день.

Дмитро Шишков