«Пройти крізь Чорнобиль»: яке воно життя після катастрофи

Наприкінці квітня в Україні будуть згадувати про Чорнобиль. 34 роки тому сталася наймасштабнішою техногенна аварія 20 століття. І саме тією ночі з 25 на 26 квітня 1986 року змінилося людство, його привичне уявлення про Світ. Та чи все ми знаємо про Чорнобильська катастрофу та про те, як зараз живе цей автономний організм всередині нашої країни?

Пропонуємо вашій увазі книгу французької письменниці Галі Аккерман «Пройти крізь Чорнобиль», яка ознайомить вас з історією «після» аварії.

Хто така Галя Аккерман?

Галя Аккерман — письменниця, історик, перекладач, генеральний секретар «Європейського Форуму для України». Вона вже двадцять років досліджує архіви та місцевість Чорнобиля. Її перу належать такі книги, як «Les Silences de Tchernobyl» (Мовчання Чорнобиля) та «Tchernobyl, retour sur un d?sastre» (Чорнобиль, повернення до катастрофи). Вона була комісаром найбільшої виставки про Чорнобиль у Центрі сучасної культури в Барселоні у 2006 році. Галя живе та працює в Парижі. Вона емігрувала з СССР до Ізраїлю в 1973 році, а пізніше до Франції.

Як виникла ідея написання?

У 1998 році їй доручили переклад праці білоруської письменниці Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього». Книжка вийшла друком французькою мовою, але серце та думки Галі вона ще довго не покидала. Ось так і почалося довге знайомство француженки з історією Зони Відчуження.

Протягом двадцяти років пані Галя зустрічається з носіями пам’яті Чорнобиля: науковцями, митцями, письменниками, етнографами, а також з тими, хто залишився в Зоні Відчуження, незважаючи на заборону.

«Пройти крізь Чорнобиль» — це особливий погляд на трагічну подію 20 століття та її наслідки, а також на колишній Радянський Союз та на те, що від нього залишилося.

Чим відрізняється ця книжка?

На відміну від звичних нам зображень, коли все сіре, моторошне та покинуте, авторка запрошує читачів у неочікувані місця: на сонячний пляж на берегу Прип’яті, у населений дикими тваринами ліс, покинуте старовинне єврейське кладовище. Вона описує місце про, яке мало хто пише та взагалі згадує в контексті з Чорнобилем – про найбільший в Радянському Союзі радар розпізнання міжконтинентальних ракет. Це було таке собі містечко «Чорнобиль-2» закритого типу. Ось це дійсно нова інформація, яка доповнюється численними фотографіями. Вона пише про дідуся, який ловить рибу та просто в захваті від свого радіоактивного улову, про справжніх героїв Чорнобиля та тих хто присвоїв собі чужі заслуги. Її книжка — це своєрідна подорож у світ «після» аварії на Чорнобилі.

«Кому ми там потрібні?» або про тих, кого забули

Велику увагу у своїй книзі вона приділила «самоселам». Для неї – це дуже важливо, бо майже усі вони – люди похилого віку. Одна з її героїнь – Марія Шилан, яка живе у с. Паришів. Їй вже 81 рік та вона просто доживає свій вік у цьому селі: її чоловік був електриком та загинув від удару струмом через кілька років після катастрофі, двоє синів померли у віці 51 та 46 років. Галю вразило, що попри помітну зовні занедбаність старої хати, всередині вражає бездоганна чистота завіс та подушок, скатертин та рушників.

«Ох, робота завжди знайдеться. Я маю грядки з квасолею, буряками, морквою, картоплею, капустою, огірками, полуницею. Маю порося, вісім курей і півника, звісно. І виноград!» — розповідає бабуся.

Страху в Марії немає, бо як вона сама говорить вже звикла. Разом із авторкою книги вони попивають самогонку, виготовлену традиційним способом та присмачену пахучими травами і калганом – такий напій називають «чорнобильським коньяком» та місцеві жителі вірять, що він захищає від радіації.

Перша світлина зруйнованого реактора: фотограф – фальсифікатор?

Ігор Костін – відомий київський фотограф, чиї світлини, зроблені у Зоні Відчуження в перші тижні після катастрофи, облетіли увесь світ. Його вважали автором єдиного фото зруйнованого реактора, датованого безпосередньо 26 квітня 1986 року. Галя Аккерман працювала з ним під час роботи над підготовкою виставки у Барселоні. Їй було потрібно підписати всі фотографії Ігоря, а їх було чимало – 419.

Про фотографію реактора, фотограф розповідав їй, що начебто облетів реактор через 11 годин після вибуху, відчинив ілюмінатор, щоб не було відблисків на фото та зробив фото.

Вже під час розповіді Галя Аккерман поставила під сумнів його слова: на фото чітко видно круг ілюмінатора, тож фотограф мав перебувати всередині гелікоптера на відстані від ілюмінатора. Згодом, у 2006 році, їй показали справжнє перше фото зруйнованого реактора, зняте у день катастрофи штатним фотографом АЕС Анатолієм Рассказовим. Саме на основі його фото, наданих вже о 23 годині 26 квітня, державна комісія ухвалювала перші постанови. Їх негайно конфіскували спецслужби.

А чи зустрілась Галя Аккерман зі справжнім автором першого фото зруйнованого реактора, дізнаєтесь, якщо прочитаєте книгу.

Чого нас може навчити Чорнобиль?

«Цьому благородству треба вчитися – аж ніяк не через те, що тому, хто подає, повертається сторицею, як учив Ісус. Людині, щоб залишатися людиною, найперше важливо відкривати своє серце Іншому. Цього мене навчив Чорнобиль», — підсумовує Галя Аккерман.

Кому буде цікава ця книга?

Книга буде цікавою для тих, хто вже прочитав працю Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього», оскільки саме її праця надихнула письменницю, також якщо хочете дізнатися реальне ставлення Галі до Світлани. Не залишайтесь осторонь, якщо вас цікавлять місця у Зоні, які не часто стають предметом обговорення. Варто почитати тим, хто любить читати між рядків та думати. Взагалі, книжка написана для будь-кого, хто хоче дізнатися про Чорнобиль «після» трагедії.

Підготувала студентка 3 курсу Юлія Чернявська