Станіслава Орловська: «Якщо у 80 років я захочу на рейв, то я піду на рейв».
Ейджизм - нова для України тема, але ви точно знаєте про що йдеться, ми пропонуємо вам частину спільнокасту, у тексті від Ліни Єфименко та Саші Ган ідеться про дискримінацію за віком, краще розкажуть самі авторки:
Саша: Привіт усім слухачам і слухачкам! У “Спільнокасті” рубрика «Тобі ще рано». З вами Саша Ган
Ліна: та Ліна Єфименко. Березень традиційно розпочався днем нульової дискримінації. Тому тут ми будемо обговорювати проблему ейджизму.
Саша: Щодня ми зіштовхуємося з таким неприємним, м’яко кажучи, явищем, як «дискримінація».
Ліна: Що нам каже вікіпедія? Дискримінація — це будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Поняття охоплює виключення або обмеження можливостей для членів певної групи відносно можливостей інших груп. Дуже цікаво, але дуже не зрозуміло.
Саша: Простими словами: дискримінація — це порушення прав іншої людини.
Ліна: В нашому суспільстві вкорінилося чимало різних видів дискримінації, порахуймо на пальцях: стать, расова належність, зовнішність, мова, релігія, все це може стати основою для приниження наших з вами прав.
Саша: Однак, за даними програми розвитку ООН, найпоширенішим видом дискримінації в Україні є ейджизм або дискримінація за віком. Натрапити на ейджизм можна будь-де: на роботі, в університеті, в школі, або просто дорогою до магазину. Але найстрашніше в цій історії те, що ми цього не усвідомлюємо! Думаю, варто сказати, що сьогодні ми будемо говорити про ейджизм саме на побутовому рівні!
Ліна:Допомогти нам розібратися в цьому питанні ми попросили Станіславу Орловську, психологиню та волонтерку благодійного фонду «Життєлюб «.
Ліна: Давай коротко скажемо про сам фонд, це організація, яка займається підтримкою дорослих людей! Вони позиціонують себе як суперонуки! А детальніше про мету фонду нам розповість Станіслава — team lead “Життєлюбів”.
Синхрон: Так, як я розумію, надзавдання фонду «життелюб» — це організація повноцінного життя людей дорослого віку, адже після того, як ми перетинаємо певну вікову межу потреби не змінюються. В нас залишаються потреби в базових речах, таких як їжа, ліки, дах над головою. В нас залишаються потреби у розвитку, у якійсь розвазі, у спорті, у знайомствах, у комунікації, у людській теплоті, у якісних діалогах. У нас залишається потреба в професійній реалізації, в родинних стосунках. Все це і є повноцінне життя. Тільки в нашій країні якось так влаштоване життя, що після певної вікової відмітки воно тьмяніє, ніби потрошку зникають кольори того, як проживає людина свої дні. Нашій команді здається, що це не справедливо, що так не має бути. З тим, що ми набуваємо віку наше життя не має тьмяніти, воно має залишатися таким самим яскравими, як і за молодого віку. Власне, задля цього ми і працюємо.
Ліна: Проблема в тому, що ейджизм це настільки непомітна штука, що до нього всі уже звикли. Як взагалі часто ти чуєш це слово? Про це так мало говорять і це проблема! Ми поцікавились у Станіслави, якою є ситуація зараз, чи спостерігаються певні зміни?
Синхрон: Ще декілька років тому ми взагалі не знали цей термін. Не існувало дискусій на цей рахунок навіть в якихось нішевих ЗМІ, медіа про права людини і так далі. Навіть не існувало цієї дискусії в межах соціального сектору. Отже, я мушу визнати, з радістю, що ця дискусія все гучніше і гучніше про себе заявляє і ми почали називати своїми іменами проблему, яка насправді існує і вона дуже масштабна — проблема eйджизму в українському суспільстві. Але вона не єдина, звісно, що про такі соціально-гострі речі, про соціальні явища, про права людини ми в принципі говоримо, на мій погляд, аж занадто недостатньо. Це стосується не тільки теми ейджизму, це стосується в принципі різних видів дискримінації в українському суспільстві і те, що ми з цим робимо, як ми працюємо з цими темами, будь-яка краплина інформаційна в море з цими смислами і сенсами — це важливо. Чим більше, тим краще піднімати цю тему і розповідати про те, що таке ейджизм в принципі і як ми з ним стикаємось і як можемо з ним працювати.
Саша: Якщо вам здається, що ця тема вас не стосується, ви глибоко помиляєтесь. Впевнена, кожному в дитинстві говорили: «Виростеш, зрозумієш» або «Доживеш до моїх років, тоді і поговоримо»…
Ліна: Але не поспішайте висловлювати своє невдоволення старшим. Оскільки і з вашого боку, стовідсотково лунали ейджистські твердження. Це типу, коли бабуся говорить: хочу собі новий телефон, сенсорний. А ти їй у відповідь: Ой, та нащо він тобі потрібен? Ти все одно на цьому не розумієшся. Тут варто сказати, що стосовно літніх людей ейджизм найнебезпечніший, тому наше завдання — бачити у дорослих молодих. Станіслава Орловська, як і ми вважає, що феномен ейджизму стосується кожного, незалежно від його віку.
Синхрон: Коли до нас доходить ось це усвідомлення, що це проблема не тільки людей певної категорії, до яких я поки що не відношусь, а це проблема моя особисто, причому протягом всього мого життя. Я постійно або недостатньо або вже занадто, з огляду на те, скільки мені років. Весь цей тиск соціальних очікувань і що ніби є якийсь підручник, в якому написано у скільки років я маю одружитися і чи маю я взагалі одружуватися і скільки я маю років для того, щоб мати дітей і тд, до якої вікової відмітки я мушу професійно розвиватися, реалізовуватися, а після якої мені вже пізно, в скільки років можна піти на дискотеку, наприклад, або на рок концерт, а в скільки років в моєму паспорті це вже заборонено, те щоб веселитися і жити в кайф, ну і так далі. Всі ці питання вони деструктивні, насправді. Кожен з нас має психологічний вік, біологічний вік, календарний вік і все це дуже рідко співпадає і слава богу, що так. Тому що я планую залишатися людиною з сучасним мисленням, з активною соціальною позицією доти, доки буду жива і фізично спроможна. І сподіваюся на те, що у 80 років якщо я захочу на рейв,то я піду на рейв, якщо я захочу кольорове волосся в 67, то я буду його мати. Задля того власне я і присвячую частину свого життя цій темі.
Ліна: Уявіть ситуацію, ви на рейві, а поруч з вами відривається бабуся. Уявили? Мабуть, ви б здивувались і це м’яко кажучи. Саша, як би відреагувала?
Саша: Почнемо з того, як часто я взагалі хожу на рейви?? Але, думаю, у мене б виникли питання. Можливо проблема у різниці виховання або культури, не знаю.
Синхрон: Є дуже різні особистості серед старшого покоління і є дуже різні особистості серед меленіалів. І мені здається, що це питання діалогу двох конкретних людей. Намір один одного зрозуміти він завжди дасть свої результати, навіть, якщо дорослі люди можуть не розуміти якоїсь лексики, молодші люди мають намір бути зрозумілими, один одного спитає, зрозуміло відповість, пояснить і діалог відбудеться. Мені здається, що для того щоб діалог відбувався між людьми різних поколінь, соціальних статусів, статей, національностей і так далі, головне з обидвох сторін мати цей намір. Насправді, якщо намір є, то різниця поколінь вона не така вже й критична. В нас є газета «життєлюб» і ми часто робимо там, на зворотньому боці, словничок різних молодіжних термінів, займаємося освітою, навчаємо молодіжного сленгу і всіляких сучасних штучних, там що таке фалафель, що таке вписка, що таке паті… Але, все одно, це більше розвага. В діалозі все це з’ясовується, культурні якісь бар’єри вони теж можуть бути подолані, якщо дві людини цього хочуть.
Саша: Руйнувати бар’єри, схоже, ми будемо ще довго, бо в нас і досі побутують ейджистські фрази, добре знайомі коооожній людині!
Ліна: Щось на кшталт «почнеш сама заробляти, тоді й поговоримо»? Буває, що батьки грішать такими фразами.
Саша: Та їх просто безліч, якщо кожен день записувати ейджистські висловлювання, то наприкінці року можна випустити книжку. Ось наприклад, якщо ви чули елементарне «Ей, хлопчику» або «Гей, бабулю”, а ви чууули! То вітаю, ви жертва дискримінації. Ааа можливо ви і самі вже встигли погіршити?
Ліна: Моя улюблена фраза — «Ти так молодо виглядаєш»! Камон, мені 20 років, звичайно я молодо виглядаю!
Саша: А як часто ми чуємо історії від знайомих про те, як їх не взяли на роботу через вік. «Ти ще надто молодий/ молода, нічого в житті не розумієш» або «Ви занадто старий/стара і навряд чи зможете впоратись із цією роботою»! АЛЕ ДЕ ТА ЗОЛОТА СЕРЕДИНА? Ці історії ближчі, ніж нам здається, Станіслава та її родина не раз зіштовхувалися з цим явищем.
СИНХРОН: Тут у мене є особиста історія, коли на сході почалася війна, я забрала свою матусю з Донецька і ми почали заново будувати життя в Києві. І ось я вперше особисто зіткнулась з ейджизмом на власній шкурі, як то кажуть, відчула як це, коли людина стає просто цифрою. У моєї матусі великий досвід, вона дуже відповідальна і я то знаю яка вона професійна і це відображено було, звісно, в її резюме, але коли вона говорила роботодавцеві цифру свого віку, на тому боці слухавки просто розмову закінчували одразу. Коли абсолютно неважливою стає ані особистість, як така, риси характеру, досвід, зміст резюме, а стає важливою тільки цифра і весь масштаб і об’єм особистості зводиться до ось цієї цифри в паспорті, це несправедливо, це дуже ображає, дуже демотивує і я не знаю як би закінчилася ця історія, якби я з мамою не була поруч і постійно говорила їй, що мамо, ти крута, абсолютно не зважай на все це, давай ідемо далі. Постійно ми займалися самомотивацією і вірили в те, що все буде добре і знайдеться та робота, яку ми шукали. А також дуже велику роль всеодно зіграли рекомендації. Робота знайшлася завдячуючи знайомим, врешті-решт, тим, з ким мама вже стикалися раніше по роботі і вони знали наскільки вона крутий професіонал. Ось така особиста історія, вона спонукала мене замислитись над цією темою. Мені дуже хотілося бути усіма напрацьованними за професійне життя навичками корисною саме третьому сектору, в сфері благодійності. Зараз для мене актуальне питання допомоги людям старшого віку.
Саша: Взагалі потрібно пам’ятати, що вік, як би це банально не звучало. Всього лише цифри у паспорті.
Ліна: Звичайно, і є люди, які це доводять. Можливо, ми не так часто чуємо такі історії, але це ж не означає, що їх немає взагалі. Про це говорить і Станіслава.
Синхрон: Історія, яка найбільше запала в душу, мабуть, історія нашої моделі Євгена, який після п’ятидесяти повністю змінив своє життя. Він позбавився половини своєї ваги, став струнким, спортивним, опанував моноколесо, опанував професію моделі, з якою до цього віку не мав жодних стосунків. В принципі, змінив своє життя і з точки зору системи цінностей. Зараз він активний, доброзичливий, красивий, чоловік, який має дуже великий попит серед рекламних компаній українських брендів і не тільки українських. Ну, він такий зразок для мене того, що в житті постійно є щось, що можна спробувати в перший раз, щось можна абсолютно змінити. Цією історією і я надихаюсь. А також у нас є історія Тетяни Силенко, яка мене особисто вражає. Тетяна брала участь у проєкті кіберспорту, вона стала кіберспортсменкою в рамках однієї з наших програм, вона тепер рубиться в counter-strike, а також бере участь у б’юті проектах, живе теж повноцінним життям. В неї є і свій невеличкий бізнес з вишивки і ми постійно співпрацюємо коли потрібно, наприклад, зробити якийсь мерч, ми звертаємось до Тетяни, тим самим, теж створюємо вакансію проєктну, але все одно це якась можливість заробити гроші. Ось вона мене теж дуже надихає. І також одна з найбільш надихаючих для мене особистостей — це моя колега Наталя Федорівна. Нещодавно ми відсвяткували її День народження, їй виповнилося 63 роки, вона є не те що повноцінною членкинею нашої команди, вона робить великий об’єм роботи, вона робить дуже важливі речі. Я не уявляю жодної вечірки без неї, мені, якщо чесно, без неї невесело. Коли там буває так, що вона не може бути присутньою на якомусь тімбілдінгу або вечірці, хоча таке буває рідко, але я завжди шкодую. В мене є якісь, знаєте, відчуття неповноцінності події, якщо Наталі Федорівни там немає за спільним столом. Ось такі три історії, але насправді я можу розказувати такі історії безкінечно, тому що маю щастя бути знайомою з великою кількістю яскравих особистостей серед наших життєлюбів.
Ліна: Звичайно, адже вік — поняття широке. Він може бути психологічним і, наприклад, соціальним. От психологічний вік — це те, на скільки років ти себе відчуваєш. Так би мовити, дорослий з душею дитини. В душі ж нам завжди вісімнадцять, так?
Саша: Ну, звичайно! А от соціальний вік — це по суті наші з вами досягнення: кар’єра, суспільний стан, сімейний статус. І все це треба враховувати перш ніж говорити про вік, бо дата народження — це не єдиний показник дорослості.
Ліна: Не треба забувати, що всі ми були або є дітьми, будемо або є дорослими. Загалом не важливо скільки тобі років, головне те, як ти сприймаєш світ, наскільки відкритий новому. Коротше кажучи, чи палає вогонь у серці та очах? Ось такий ліричний відступ, можу собі дозволити!
Синхрон: Як і в кожній боротьбі, я вважаю, що потрібно починати з себе. Спочатку цінувати себе і цінувати свій вік і цінувати свій досвід в будь-якому віці. Якщо вам 19 років, але у вас є навички для того, щоб посідати якусь посаду і вам відмовляють через вік, боріться і заявляйте про свої права. Якщо вам 91 рік і ви боретесь за якусь посаду і у вас є відповідні навички, також боріться і займайте посаду на яку ви маєте право за своїми навичками, за відповідністю професійною певним критеріям якоїсь вакансії. Це перше, тобто мати адекватну самооцінку з огляду на ті знання, навички та професійність, яка в нас є, не звертаючи увагу на вік. Друге, як боротися з ейджизмом. Якщо у вас є можливість якось вплинути на компанію, в якій ви працюєте або ви самі є роботодавцем, будь ласка, зробіть все, що є в ваших силах для того, щоб відкрити вакансію для людини передпенсійного або пенсійного віку. Або працювати на те, щоб боротися з упередженість до кандидатів або кандидаток передпенсійного чи пенсійного віку. Зробіть просто все, що є в ваших силах, аби ваш колектив збагатився, я наголошую саме на цьому дієслові, людиною дорослого віку, тому що коли в колективі є п’ять і більше поколінь, це дуже круто впливає на клімат, атмосферу в команді, це робить команду дійсно повноцінною і кожну тему або якесь завдання робочі можна з різних боків подивитись на це завдання, з різних досвідів, поглядів і тд і це насправді збагачує робочий процес. Третє, що можна зробити в боротьбі з ейджизмом — це абсолютно точно підтримуйте близьких людей, які переживають дискримінацію за віком. Це найперше, на що можна спиратися, коли ти переживаєш дискримінацію, це підтримка твоєї рідної людини, вона надважлива.
Саша: Я думаю, проблема в тому, що всі ми — заручники стереотипів. І мислимо, давно на’язаними нам, судженнями.
Ліна: Між поколіннями дійсно існують кордони.
Саша: Але добре було б стирати ці кордони, виходити за їхні межі.
Ліна: Ну що ж, будемо завершувати? Наступного тижня поговоримо про ейджизм у сфері працевлаштування, тому не губіть нас. Готувати цей випуск нам допомогла волонтерка та учасниця фонду “Життєлюб” Станіслава Орловська.
Саша: Ви слухали рубрику «Тобі ще рано», з вами були Саша Ган.
Ліна: та Ліна Єфименко. І пам’ятайте, що дискримінація шкодить вашому здоров’ю)