Сучасна мережева література та роль самвидаву в ній.
Слово «самвидав», напевно, досі міцно асоціюється у багатьох з діяльністю українських дисидентів, проте з часом значення цього слова стало дещо іншим, оскільки сьогодні практично відсутні класичні видавці – книжки, як правило, видаються за рахунок автора. Але ось що залишається незмінним: сучасний самвидав – це теж, загалом, «андеграудна» діяльність, важлива частина культури – насамперед молодіжної.
Багато юнаків і дівчат досить часто пробують себе у письменстві, вигадуючи вірші чи працюючи над власними розповідями. Зазвичай це так і залишається на рівні чогось несерйозного, простого підліткового захоплення, а аудиторією подібної творчості виступають родичі чи близькі друзі. Однак деякі творці-початківці, які хочуть досягти визнання та популярності – і їх, мабуть, можна в цьому прагненні зрозуміти — не зупиняються на цьому і шукають способи видати свої твори в друкованому вигляді. Слід зазначити, що останніми роками кількість таких молодих авторів лише зростає. У чому причина цього, а також добре це чи погано, спробуємо розібратися у цій статті.
Спочатку не можна не сказати про розквіт у 1970-1980-х роках минулого століття нового літературного жанру – young adult. Young adult – це молодіжна художня література, яка (саме через особливості сприйняття своєї цільової аудиторії) сьогодні зазвичай розміщується і поширюється саме на просторах Інтернету. Серед характерних рис цього жанру – велика кількість несподіваних сюжетних поворотів, яскраві персонажі (зокрема, головний герой чи героїня, з яким або якою юні читачі могли б себе асоціювати) автентичні діалоги та мова оповіді. Young adult’ом можуть бути також реалістична проза, фентезі, графічний роман тощо. Часто у цих творах порушуються такі теми, як ідентичність, дружба, кохання, сімейні проблеми, взаємини із ровесниками і навіть депресія.
Як уже було сказано, істотну роль у розповсюдженні young adult’а відіграв феномен мережевої літератури. З появою таких Інтернет-платформ, як Книга фанфіків та Wattpad, які існують вже більше десяти років і на яких публікуються роботи письменників-початківців, мережева література та young adult зокрема стали користуватися великою популярністю у підлітків. Чому так сталося, цілком зрозуміло: ти можеш не тільки прочитати щось саме на ті теми, які тебе хвилюють, але й спробувати себе у ролі автора – хіба це не цікаво? На сьогоднішній день написання фанфіків (буквально некомерційної фан-літератури, тобто історій, які були створені за мотивами улюблених книг, фільмів або ігор і які не варто плутати з плагіатом) є, всупереч стереотипам, хобі не лише підлітків, але й вже більш дорослих людей.
Ось що про авторів фанфіків сказав журналіст Лев Гроссман ще у 2011 році: «…вони — звичайні шанувальники, але не мовчазні дивані споживачі медіа. Культура звертається до них, і вони відповідають їй її ж власною мовою» .
Одним із прикладів літератури в жанрі young adult, яка «переросла» із фанфіків у звичний нам книжковий формат, стали книги американської письменниці Кассандри Клер.
Втім, зауважу, що на Книзі фанфіків та Wattpad’ї можна знайти не лише роботи, натхненні чужою творчістю, а й оригінальні твори – починаючи від коротких художніх замальовок до текстів на кілька сотень машинописних сторінок.
Таких книг молодих авторів, написаних і відомих саме в Інтернеті, досить багато. Як приклад можна згадати, на мій погляд, низькоякісний, але свого часу майже культовий підлітковий роман «50 днів до мого самогубства», книгу «Літо у піонерській краватці», що набирає в даний момент популярність завдяки додатку TikTok, а також незвичайне і, як мені здається, прекрасне фентезі Яни Лехчиної «Рік змія».
Не можна, звичайно, крім цього не згадати про величезну кількість низькоякісних самвидавних книжок зарубіжних зірок і письменників-початківців, із серії «Хіти Wattpad’у» і не тільки. Здебільшого це книги співаків або блогерів, на які вже встигли вийти численні розгромні огляди в російськомовному сегменті YouTube і які, проте, можна без проблем знайти у багатьох книгарнях. Саме подібна сумнівна проза і є, напевно, найкращим доказом того, що популярність книг у сучасному медіа просторі залежить, насамперед, навіть не від таланту автора, а від аудиторії, яка готова, не замислюючись, споживати будь-який контент, так чи інакше пов’язаний з кумиром.
Що ж до сучасних українських молодих письменників, то слід відзначити Мирослава Лаюка, Любко Дереша, Любов Якимчук та Вікторію Дікобраз, а з нещодавніх цікавих творчих експериментів – «Даогопак» — перший український графічний роман-блокбастер за авторством Максима Прасолова та Олексія Чебікіна.
Крім того, у 2018 році розпочала свою роботу україномовна версія літературного порталу Litnet, де автори можуть публікувати свої твори та продавати підписки на книжки у процесі їх написання. Також існує сайт першої української літературної платформи ЛІТОТА. Запущений він був лише кілька років тому – у 2019. Літературна спільнота ЛІТОТА позиціонує себе як місце, де кожен може опублікувати свій текст або ж записати свій твір у відео/аудіо форматі, а ще, звісно, отримати фідбек від інших авторів чи читачів.
Загалом, можна зробити висновок, що видати книгу в сучасному світі не так уже й складно – авторам-початківцям вже не обов’язково завойовувати прихильність видавця, практично у кожному місті є друкарні та видавництва, де можна випустити книгу на замовлення як обмеженим тиражем, так і великою кількістю екземплярів.
Але й мережева література має велику кількість переваг. Наприклад, допоміжний відеоконтент, спілкування автора з читачами в режимі онлайн, поширення інформації про книгу в соціальних мережах тощо. Тож чи варто сьогодні авторам турбуватися про видання своїх книг (враховуючи, до того ж, подорожчання паперу), коли для них існує така кількість найрізноманітніших Інтернет-сервісів? Кожен, безперечно, сам вирішує це питання для себе. Інша річ у тому, що в Україні величезна кількість людей справді поки що не готова платити за електронні книжки. (https://suspilne.media/180278-v-ukraini-suttevo-zdorozcali-knizki-u-comu-pricina/)
З одного боку, написати сьогодні свій твір стало простіше, ніж будь-коли, що й призводить до такої великої кількості посередніх чи відверто слабких надрукованих на замовлення книжок. З іншого боку, самвидав — це насправді чудова можливість познайомитися з творчістю молодих та талановитих авторів, і це, на мою думку, дуже важливо для сучасної української культури – адже хто може краще розкрити проблеми та переживання молодих людей, якщо не вони самі у своїх книгах?
Софія Кінік