«В Суботу» — особиста трагедія або глобальна помилка

Переглянувши відгуки про фільм «В Субботу» в інтернеті та запитавши знайомих, я почула безліч відповідей, на кшталт: «Ми всі просто звикли до екшн-фільмів, а тут цього мало, але він тому і хороший», «цей фільм метафора і його не всі можуть зрозуміти» і найголовніше - «цей фільм про простих людей, які як могли переживали цю катастрофу». Я з цим не згодна та ось чому.

Для початку, поки «ці прості люди» сиділи, грали й віддавалися утіхам, там, в Чорнобилі, буквально в декількох кілометрах люди гасили, засипали, намагалися обмежити втрати від найстрашнішої катастрофи 20-го століття. Отже, припустимо, ми хочемо показати жителів Прип’яті в момент після вибуху реактора. Можна просто розповісти про радянський побут з персонажами, якимось конфліктом або на зразок того, а в останній сцені показати реактор, що палає. Так було б набагато сильніше, на мою думку. Але для цього потрібні добре опрацьовані персонажі, яким ми повинні співпереживати і яких тут немає. Більшість каже, що цей фільм про людей, але що за весь фільм ми про них дізналися? Хто головний герой, ким він працює? Хто його друзі та чому вони під кінець фільму без причини почали бити його ногами? Що за стосунки в нього з дівчиною, якщо він може спокійно залицятися до продавчині магазину? Припустимо, це не важливо, що він хоча б за людина?

Насамперед дізнавшись про катастрофу Валера захотів всіх попередити, але з перервою на лежання зі своєю, імовірно, дівчиною. Стрес, страх, паніка, ніхто не знає, як сам би поводився, так що припустимо, з дуже сильною натяжкою, таке можливо. Після чого він намагається втекти з нею на поїзді, не попередивши нікого, але в останній момент чомусь передумав, кинув дівчину в магазині й почав бездумно хитатися по місту. Далі за весь фільм ми жодного разу не залишаємо якогось кафе в Прип’яті, крім весілля, на яке запросила дівчина Валери, нічого, абсолютно нічого не відбувається. Вкрали чайові, Валера йде за алкоголем і залицяється до продавчині, набирає алкоголю і бачить, як пара тікає на поїзді. Хоча із показаного, особливо нічого Валеру в місті не тримає, і він хоче, і цілком може втекти, але не робить цього. А всі гості, в цей час, напиваються до безпам’ятства, починають битися та обжинатися.

Що ми маємо? Персонажам абсолютно неможливо співпереживати, ситуації абсолютно марні для сюжету і контексту ЧАЕС. У той час як вони випивали, танцювали, злягалися і без будь-якої причини билися, десь там за декілька кілометрів від них люди жили й вмирали заради того, щоб навіть не виправити помилку і все стало як раніше, а хоча б обмежити наслідки вибуху. Були чудеса самовідданості, героїзму, можливо кмітливості, нерозсудливості. Люди в самому розквіті сил вмирали через замовчування і безвідповідальності політиканів і партпрацівників, вчених затикали, говорили, що все в порядку, але все ж таки катастрофу приборкали, наскільки це взагалі було можливо. А замість цього ми сиділи в кафе з якимись людьми, які, мені особисто були абсолютно неприємні та огидні, і дивилися, як вони бачать, що саме для них найважливіше перед лицем неминучої смерті. І це не миритися чи проводити час з рідними, не спробувати допомогти, не зробити хоч щось, що варто було б зробити, а пити, танцювати, битися і злягатися.

Цей фільм просто неповага до всіх, хто був в Прип’яті або на ЧАЕС в цей день і ніяк не висвітлює, що саме відбувалося, не допомагає зрозуміти, а вже тим більше співпереживати людям. Прошу також відзначити сленг, досі я намагалася бути об’єктивною, але діалоги просто жахливі. Недомовки, бурмотіння, сленг і взагалі спільні рішення – це просто кошмар, як і робота оператора. Можливо задумом режисера було «повністю занурити в нас в ті події», але коли неймовірно коливається камера, яка постійно «обрізає» акторам частини тіла в наборі з усіма подіями, дивитися і сприймати фільм стає дуже складно. Через 20 хв фільму мене почало вже заколисувати, і я хотіла просто вимкнути його. Якщо і задум, на якомусь етапі, був хорошим і дійсно цікавим, то його реалізація просто очорнила пам’ять про «простих людей» того часу.

Єлизавета Баздирєва