Андрій Куликов зустрівся із запорізькими студентами (ЦИТАТИ)
Відомий журналіст, радіо- та телеведучій Андрій Куликов вчора, 15 листопада, зустрівся зі студентами факультету журналістики Запорізького національного університету
Фото Вячеслава Чиженка
Стан суспільного мовлення в Україні і потреба в ньому
Стан українського Суспільного мовлення – катастрофічний. Грошей, скільки треба не дано, інтерес публіки до цієї справи занепадає, оскільки немає реальних результатів, які б привабили слухачів та глядачів. Потреба залишається, багатьма з нас вона навіть не усвідомлена, але тут питання в тому, щоби запропонувати людям якісний продукт. І не очікувати, що вони одразу його оцінять. Адже аудиторію багато років привчали до неякісного продукту
Театр біля мікрофона замість ток-шоу
Якщо казати високим штилем, то Суспільне мовлення може дати відчуття причетності аудиторії до формування програмної політики, а для цього потрібні механізми і постійний звязок, а на практиці воно може дати документальні фільми, історичні, культурологічні програми. Це на телебаченні. А на радіо — театр біля мікрофона, дискусійні програми з дзвінками до студії і багато-багато іншого
Як зацікавити аудиторію?
Змусити дивитися чи слухати те чи інше ЗМІ ми не можемо. Ми можемо запропонувати і привабити. Я згадую 1992 рік, коли було засновано українську службу ВВС. Тоді було багато заперечень і перше полягало у тому, що, навіщо українська служба ВВС, коли у вас всі розуміють російську мову, є російська служба. Друге — навіщо ще одна радіостанція з-за кордону українською мовою, якщо є Голос Америки, Свобода, радіо Канада тоді було і ще 2 чи 3 станції. Але було запропоновано якісно інакший продукт. І знадобилося 3-4 місяці, поки цей продукт оцінили. На боці ВВС були тоді гроші, яких зараз в українських некомерційних мовників немає. Але була така якість, що уже через півроку ця служба мала 26 ретрансляторів в Україні, переважно на Сході і на Півдні
Радіо в Україні: перезавантаження
Коли ми говоримо про Суспільне мовлення, ми переважно згадуємо телебачення і забуваємо про радіо, в той час, як значення радіо, особливо на нинішньому етапі в Україні, дедалі зростає. Окрім того, радіо дешевше і легше піддається перебудові. І в межах створення Суспільного мовлення було б доцільно перебудувати і створити дієве радіо, яке б певні моделі дало вже телебаченню. Радіо набагато цікавіше робити нам з вами, тому що на радіо вам треба виявляти більшу кваліфікованість, ніж будь-де. Слово, мовлене на радіо, має вражати, його не підкрипиш картинкою, не перечитаєш декілька разів, як в газеті чи інтернеті. Радіо, роблене професійно, дає журналістів і редакторів якісніших, ніж будь який інший засіб
Кермо влади — академікам, слюсарям і журналістам
У складі наглядових рад Суспільного мовлення, умовно кажучи, мають бути не лише академіки, журналісти, митці і всі ті, хто зараз там є, а й слюсарі, вантажники, фермери. Будь-яка людина може подати свою кандидатуру, серед них проводиться жеребкування і кілька таких людей вводиться в склад наглядової ради. Адже ми часто забуваємо про те, що ми ж працюємо на аудиторію: на фермерів, слюсарів, інженерів, журналістів і так далі. І усувати їх з процесу контролю — дуже несправедливо
Про місцеві телеканали
Багато хороших програм виробляється у будь-якому обласному центрі на невеликих, часто недозабезпечених каналах. Але перед ними ставляться недосяжні завдання: забезпечити 24 години мовлення, з них — 2 години на добу місцевих новин. Це смішно і гірко одночасно. Якщо ми візьмемо будь-який український центральний телеканал і порахуємо скільки там новин — то 2 годин вони не дотягують або дотягують, якщо ми зарахуємо туди надвзичайні новини, новини спорту і так далі. Ось така невідповідність наявних ресурсів і завдань
Міністерство інформаційної політики: бути не бути
Я думаю, що Міністерство інформаційної політики не потрібне, але парадокс у тому, що користь від нього є. Коли Громадське радіо першим розгорнуло цілеспрямоване мовлення на Донбас, отримати там деякі передавачі допомогло Міністерство інформаційної політики. Я не кажу, що цього не зробив би якийсь інший державний орган, але так воно сталося. Тут питання в іншому. Питання в тому, що цілеспрямоване мовлення на Донбас першим почала не державна структура, а самопроголошене громадське радіо. Це ще один приклад того, як можна брати на себе відповідальність і незалежність. Взагалі у нас же не вперше створюється таке міністерство, був час, ще у 90-х роках. Я тоді казав, що я хочу стати міністром інформаційної політики, щоби негайно ліквідувати це Міністерство. Але не склалося. Деякі інші люди навпаки хочуть, щоб такий державний орган існував
Про заборону мовлення
Було вчинено насильство, коли було відімкнено російські телеканали. Ось вам ще один доказ безглуздості багатьох із насильницких дій. Залишився супутник, в прикордоних районах взагалі залишилися антенки, залишився інтернет. Хто хотів — ті , переважно, дивляться і далі. Але, мені здається, таким актом урядовці, причетні до цього рішення, показали величезну недовіру до українців, які, нібито, не спроможні самі дати собі раду. Питання ж не в тому, щоб заборонити, а щоб протиставити цьому такий український продукт, який би люд хотів дивитися і слухати
Журналістська освіта: 4 роки чи один місяць?
Я давно-давно думав — чого ж можна навчати на факультетах і школах журналістики впродовж 4 або 5 років? Що я можу вже третій рік розповідати своїм студентам нового і цінного? На мою думку, люди уже на 3 курсі — це не те, що сформовані, але вже готові до роботи люди. Вони або розвивають далі совї хдібгості та здатності або можна припиняти навчання. Мені їм розповідати аж 4 роки нема чого. Навпаки, я можу за місяць зробити пристойного працівники радіо, телебачення або газети, якщо ми будемо щодня зустрічатися та працювати по 6-8 годин. Я не заперечую потреби журналістської освіти як такої, але на мою думку, 4 роки — це занадто, набагото більше молода людина дізнається «в полі». Але при цьому, маю зауважити, що я дуже проти того, щоби студенти поки вони є студентами працювали в ЗМІ. Тому що вони потрапляють у скалічену галузь, у скалічені принципи, де процвітає джинса та навязування думки, ці молоді люди ще не достатньо майстерні і загартовані, щоби у всіх випадках успішно протистояти цьому. Так, підробляти треба, але нехай це буде заправка, IT-сфера, Макдональдс, але не ЗМІ
«Подумаєш журналістика — я і вишивати можу, і на машинці теж»
Журналісти зобов’язані перед собою та своїми близькими мати принаймні одну додаткову професію. Наша робота — дуже виснажлива, часто несправедлива, вона психологічно дуже важка. Іноді просто треба взяти перерву і трошки відпочити. Але тут же треба на щось жити! Тому — перекладачі, швачки, водії і так далі. Це вам дуже-дуже знадобиться. Багато ж людей мого покоління все життя працюють на обласних, муніципальних каналах, районних газетах — і клянуть свою роботу, що їм не доплачують, що у них жахливі умови. І по 20-30 років там працюють. Та для них це буде замаскованим благословінням, коли їх звільнять, і вони змушені будуть шукати іншу роботу. Це я абсолютно серйозно! Мені двічі доводилося іти з телебачення і завдяки тому, що в мене є друга професія, я прекрасно переніс цей час своєї відсутності в журналістському полі. Більше того — я зміг відновитися, повернутися з новими силами. А для багатьох людей це є отакою пасткою, в яку можна потрапити — робота «на все життя», яка нас не задовольняє, але ми її виконуємо, тому що ми нічого іншого не вміємо
Підготувала Олександра ЛОЗОВ’ЮК