Байдужих не буде
На хвилі популярності сучасної української літератури серед молоді я вирішила написати про останню прочитану мною книгу. Такою книгою для мене стала «Мати все» від Люко Дашвар
Так склалося, що це не перше моє знайомство з авторкою, до цього вже читала «Село — не люди», «Молоко з кров’ю». Тож не дивно, що я мала певні очікування щодо роману. Сам роман я взяла в університетській бібліотеці і прочитала його, як і всі книги цієї авторки, за один вечір. Книга неоднозначна, як і всі твори письменниці, та від цього не менш чарівна. Писати про життя без прикрас – головне кредо Люко Дашвар. Зрозуміла і легка в читанні мова надає роману особливого шарму, а загальнолюдські й вічні, як життя, проблеми – актуальності. Тож не дивно, що її книги доволі швидко набирають популярність, а «Мати все» 2010 року стає лауреатом премії «Книга року Бі-Бі-Сі».
«У кожної людини в шафі є скелети. І наскільки нам було б легше, наскільки ми були б щасливіші, якби змогли відчинити ту шафу й знищити ці скелети. Та не кожна людина на це наважиться», — Люко Дашвар про те, що вона хотіла сказати книжкою «Мати все». Думаю, з цієї цитати не важко зрозуміти, що головні герої роману не білі та пухнасті, як персонажі з казок чи бульварних жіночих романів. Головні герої роману – перш за все, звичайні люди, зі своїми проблемами, недоліками, моральними засадами та, звісно ж, таємницями. Життя без ілюзій – нічого не приховано, правда про неідеальних героїв, яка вона є – ось, чим в першу чергу приваблює роман. Подекуди читати стає гірко і відчувається присмак жовчі від образів людей, змальованих на папері, та потім ти згадуєш, що сам не кращий за них, бо всі ми не боги.
Головна героїня твору молода жінка — Лідія Вербицька. Донька заможного київського професора має все – добробут, сім’ю, улюблену роботу… Та все ж в її житті щось не так, бо немає в Лідії щастя. Можливо це через хворого брата? Чи через невдоволеність шлюбом? А може це все через матір? Яка наче вмілий лялькар керує життям кожного і тримає в сім’ї власний тоталітарний режим. Назва роману має подвійний сенс. Словосполучення «мати все» означає бути обдарованою життям, отримати все, що хочеш. Але в романі воно набуває особливого сенсу — саме мати стає для Лідії всім, чого вона жадає. Її любов, якої так замало для Ліди, стає сенсом життя. Заради матері героїня ладна геть на все – відмовитися від власної сім’ї, роботи, жіночого щастя…
А сама Іветта Вербицька лише цього і хоче. Вона, одна з тих людей, які звикли тримати всіх в «сталевих рукавицях» і надавлювати на них за допомогою різних психологічних важелів. За допомогою брехні, таємниць і шантажу Іветта, наче павучиха, обплітає всіх членів своєї родини і позбавляє власної волі. Тож не дивно, що кінець роману доволі трагічний, хоча і закономірний. Дашвар чітко визначила свою думку – на брехні і таємницях неможливо збудувати власну історію сімейного щастя.
Примітно, що самі герої досить сильно змінюються, якщо порівнювати їх спочатку історії і під кінець — ростуть (Стас) або деградують (Ліда) як особистості. У деяких персонажів спочатку була лише оболонка, яка поступово заповнюється душею, у інших же навпаки — крихти людяності відходять на другий план залишаючи після себе все найгірше.
Особливої позиції набуває в романі любовна лінія. Непрості стосунки між молодими Стасом та Лідой, та на противагу – чисте, возвеличене кохання Платона та Раї. Заплутані почуття додають драматизму роману, тож читач отримує певну дозу напруги.
Сама історія охоплює різні проблеми: стосунки матері та дочки, чоловіка та жінки, добробут в сім’ї, становлення особистості, падіння власних ілюзій… В основу роману письменниця поклала реальну життєву історію, яку колись побачила на одеському пляжі й у якій, переконана письменниця, багато людей побачать своє власне невигадане життя. Люко Дашвар принесла новий подих у сучасну українську літературу. Залишивши всі популярні зараз наукові та заумні терміни, вона написала звичайну книгу про звичайне людське життя. А життя, воно не обов’язково має бути радісним, воно таке – яке є, і від того ще більш надзвичайне.
Для мене роман став новим відкриттям автора. Проста в читанні, але наповнена змістом до самих країв – ось як би я охарактеризувала цю книгу. «Мати все», безперечно, отримує своє місце в списку почесних зірок нової української літератури. Саме такі романи в змозі привернути до себе увагу культ мас і відродити потяг до читання серед сучасної молоді. Кожен українець має прочитати цю книгу. Можливо, вона вам не сподобається, але неодмінно захопить і аж ніяк не залишить байдужими.
Олександра Бутенко