Чернівці: аромат кави, радісний сміх та смак щастя українського Відню
Чернівці. Про що каже вам ця назва? Що спадає на думку при згадці цього надзвичайного українського міста?
Напередодні поїздки до Чернівців я чула лише про резиденцію буковинських митрополитів, яка у 1989 році стала Чернівецьким національним університетом ім. Юрія Федьковича. Але не лише ця пам’ятка, обрамлена місцевою бруківкою та просочена ароматом кави, терпляче чекає туристів.
Шлях до Чернівців — неблизький, доїхати зі сходу — це справжнє випробування: дорога займе у середньому 20 годин та буде складатися з пересадок – прямого шляху нема. Київ, Львів, Івано-Франківськ, Житомир гостинно чекають тих, хто подорожує на Буковину.
За начебто непоказною назвою «Чернівці», яка походить, чи то від «Черн» або «Чернь» — назви фортеці, чи то від «чорного міста», стіни фортеці якого були викладені з колод, перемазаних чорноземом, приховується тихе, спокійне, цілком розвинене напів-курортне місто.
Називалось би воно інакше, була б у нього інша доля. Втім — не назвою єдиною.
Архітектура якнайкраще показує дух народу і передає тривоги і проблеми певного часу. Через неї можна простежити близькість народів і поглядів країн: велика кількість старовинних будівель, різноманітний декор і національний колорит… Саме це характеризує Чернівці. Ти йдеш вулицями і спостерігаєш справжні витвори мистецтва.
Центр міста – Ратуша, що знаходиться на головній площі. Споруда побудована у стилі класицизму, має три поверхи та два годинники. Один з них був подарований міським головою, який очолював Чернівці 26 років. В Ратуші розміщені резиденція міського голови й Чернівецька міська рада. На шпилі вежі розвивається жовто-блакитний стяг, а фасад прикрашаний гербом міста.
Унікальною особливістю міської ратуші є те, що впродовж 13 років, кожен день на 50-ти метрову вежу здіймається трубач у народному буковинському вбранні та виконує гімн міста.
Також на площі знаходиться будинок з унікальним фризом – Чернівецьким Олімпом. Він будувався як дирекція ощадного банку, а нині є художнім музеєм.
Гуляючи вулицею Ольги Кобилянської, відкриваєш нові грані маленького Відня, насолоджуєшся приємною атмосферою ресторанів та кафе, з яких лунає приємна музика та йде неймовірно теплий, солодкий, всеохоплюючий аромат кави та випічки.
Чернівці — вільне від метушні місто і ніщо не заважає залишитися наодинці з його атмосферою, з його поезією та історією, прихованою у кожній цеглинці та бруківці. Тут навіть панельні будинки зроблені як пряникові будиночки — з унікальними деталями і прикрасами. Можна ж було не оформлювати вікна лиштвами, але їх таки прикрасили.
Театр імені Ольги Кобилянської є ще одним запевненням в унікальності міста, його непідробності. Це — спеціальний проект для Чернівців, єдиний проект архітектора, велика кількість фризу, продумані до дрібниць деталі, золото та велич… Саме це приховує в собі монументальна споруда епохи Ренесансу. Атмосфера довкола дає можливість просякнутися мудрістю і одночасно спокоєм, який витає навкруги. Щось надзвичайно красиве, чисте, добре…
В Чернівцях немає нічого суперсучасного, тому що тут це нікому не потрібно. Всі люблять, щоб зміни відбувалися якомога рідше.
Також чернівчани дуже релігіозні. Коли я їхала до цього міста, то, зівсно, очікувала побачити гарні костели та старовинні церкви, але побачила не лише їх. Банери та рекламні вивіски з закликами «Почни день правильно. Читай Біблію» або «10 заповідей», хрести, християнські кафе та сучасні церкви.
Місто має особливий шарм, велич та красу. Енергія міста прихована в старих будівлях, у віковічних деревах та щойно висаджених квітах, а безтурботність відображається на обличчях мешканців міста.
В Україні, на жаль, майже немає адекватного поєднання реклами з архітектурою: жодна компанія не готова притушити кольори свого логотипа заради цілісного виду історичної будівлі. Але Чернівці є винятком. Місто не дає дозволу спотворювати картинні фасади недоречними та потворними вивісками. В місті мало реклами, усі вивіски узгоджені з загальною архітектурою будівель.
Чернівецький національний університет — місце, яке ми бачили у фільмах, перша пам’ятка, фотографїї якої спостерігаємо на туристичних сайтах. Це дійсно велична споруда, в якій прихована пам’ять та біль часів, вплив різних епох та людей. Вона гостинно відчиняє свою хвіртку для студентів, гостей та жителів міста. Це місце, в якому здійснюється мрія кожної дівчинки, яка хотіла стати принцесою, хлопця, який мріяв про бали й владу та просто людини, яка завжди прагне до краси.
Чернівці — унікальне місто. Розповідь про нього не може повністю передати місцевого колориту. Це місто змінює уявлення та погляди, зачаровує та закохує, змушує назавжди залишити частинку душі та серця. Туди неможливо не повернутися ще раз.
Спробуйте відчути той аромат кави, почути радісний сміх та смак щастя українського маленького Відню.
Ольга ОСТАПЕНКО