Чому мова — це важливо?
Ще за часів СРСР, чи якщо не раніше (Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 років) поставало питання державного характеру щодо відміни української мови, асиміляції та русифікації українського населення. Врешті решт, шляхом шантажу, погроз, розстрілів, депортацій та багато у чому ще.
Історичне підґрунтя спровокувало національну боротьбу, здебільшого серед інтелігенції, щодо повернення української мови, культури та літератури у життя українців. Але багаторічне подавлення всього пов’язаного з Україною не прошли мимохідь, і по сьогоднішній день половина нашої країни відмовляються розмовляти українською. І хоча це питання мало кого турбувало, з 24 лютого 2022 року воно постало з новою силою.
Війна дійсно спровокувала велику частку населення перейти на українську, але все ще значна частина не готова відмовитися від російської. Для багатьох це не є зрозумілим, адже в Україні є державна мова, і вона лише одна, також військові дії на нашій території також спонукають відмовитись від російського, але причина більш історична, аніж здається.
Україна, як одна з республік Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), протягом довгих років зазнавала впливу русифікаційної політики. Цей процес почався вже з моменту утворення СРСР і тривав протягом усього існування радянської системи. Русифікація, або поширення російської мови і культури, впливала на всі сфери життя українського суспільства.
Одним з основних аспектів русифікації було насадження російської мови як домінуючої. У школах, університетах та офіційних установах поступово замінялися українськомовні курси на російські. Багато українських інтелектуалів, письменників, вчених, були змушені вести свою діяльність російською мовою або піддаватися цензурі.
Крім мови, русифікація також вплинула на культуру та традиції українського народу. Багато національних свят, звичаїв і обрядів було замінено або спростовано. Українська література, мистецтво і музика стикалися з обмеженнями і цензурою, що призводило до зменшення впливу української культури.
Економічна сфера також була піддана русифікації. Багато керівних посад у промисловості та адміністративних установах були зайняті російськомовними чиновниками. Українські підприємства часто змушені були спілкуватися російською мовою та підпорядкуватися централізованому плануванню, що контролювалося центральними органами управління СРСР. Це призвело до обмеження розвитку української промисловості та залежності від російської економіки.
Політика русифікації також мала вплив на демографічний склад населення України. Масові переселення російськомовних громадян на територію України з інших регіонів СРСР спричинили зростання російськомовної населення та зменшення впливу українськомовних мешканців. Це також призвело до зміни етнічного складу деяких регіонів України.
Русифікація України під час СРСР мала значний вплив на соціальне та культурне життя українського народу. Вона спричинила поступове занепадання української мови, культури та ідентичності. Багато українців зазнали асиміляції та втрати своєї національної самосвідомості.
Завершення епохи СРСР в 1991 році принесло Україні можливість відновити свою незалежність. Однак, наслідки русифікації продовжують впливати на сучасне українське суспільство. Україна активно працює над відродженням української мови, культури та національної ідентичності, проте цей процес вимагає часу та наполегливих зусиль.
Україна продовжує шукати свій шлях до самобутності та розвитку, підкреслюючи значення української мови та культури як основних складових національного самовизначення. Сьогодні важливо віддати належне минулому і розуміти наслідки русифікації в Україні протягом часів СРСР. Цей процес спричинив значні зміни в українському суспільстві, але також виробив сильний національний рух, спрямований на відродження української мови, культури та ідентичності.
Відновлення незалежності України відкрило нові можливості для українського народу. Засилення уваги до української мови в освітній системі, медіа, урядових інституціях та громадському житті є важливим кроком у зміцненні національної самосвідомості.
Процес деколонізації мислення та культурного простору продовжується, і це вимагає постійних зусиль. Україна знаходиться на шляху до будівництва суспільства, яке поважає різноманітність і культурну спадщину своїх громадян.