День міста: привід бути заурядним

Військовий табір середньовіччя - така асоціація, чомусь, виникла у мене. Але, все ж таки, це був Покровський ярмарок. Можу сказати, що це навіть комплімент, адже атмосфера завжди відіграє одну з найважливіших ролей

Але найбільш цікаве чекало мене саме в епіцентрі подій, де люди активно досліджували кожен куточок свята і оцінюавли його формат. Мабуть, саме через це, кожен другий мав суворий вираз обличчя. Завжди усміхненими були тільки артисти на ходулях, які завірили мене, що це — справжнє свято, яке гарно організовано.
Я вирішив дізнатися, чи справді тут є де розважитисьта визначити, що ж таке День міста: свято чи привід?

Наближуючись до головної сцени, яка готувалася до вечірнього концерту, розумію, що мала сцена вже не так манить око, як хотілось. І представників мас-медіа, які знімають матеріал, біля неї більше, ніж глядачів. Так де ж всі вони?

Люди поділилися на два табори: ті, хто ходив і розглядав усе, і ті, хто святкував, сидячи за столами. Представники другого табори зайняли всі місця у кафе. Їли, пили, вели розмову про те, як їм не вдалось (чи вдалось) отримати куриних крилець, — все під пильним наглядом лицарів(поліцій на конях), що стояли поблизу. Люди з першого табору розглядали людей у костюмах монстрів, статуї з квітів, та лотки, в яких можна було придбати сувеніри (які людина купить, поставить удома і більше ніколи не буде звертати на них увагу).

Я опитав людей з обох таборів про те, чим цей є день для них: свято чи привід. Виявилося, що більшість, а саме 12 із 18, твердо були впевнені, що свято — це лише привід, щоб познайомитись, випити, безкоштовно поїсти, відсвяткувати перемогу онука на конкурсі, розважити дитину. Інші сказали, що це свято, на якому треба уважити місто своєю повагою та любов’ю, і їх все влаштовує.

Про любов. Якби у мене запитали, яке місце було найоживленшіе на всьому ярмарку, я би сказав, з 90% точністю, що це була стіна «Освідчень у коханні Запоріжжю». Хоча її було позиціоновано, як місце, де кожен міг освідчитись в коханні рідному місту, стіна (по суті ) завжди була універсальним засобом вираження своїх думок, і цей «брандмауер» не міг не уникнути такої участі.  Так, там були освідчення, але на ряду з ними, — поток того трешу, що народ виливав із своєї макітри. Я зрозумів, що мій борг — дізнатися справжню назву цієї споруди шляхом опитування кожного, хто на ній писав. Найпопулярніші варіанти були: «Стіна думок» , «Стіна кохання», » Стіна щирості» . І тільки одна дівчина, яку я запитав, наблизилась до правди, назвавши її: «Стіна пороків». Із цього висновок, що пороків у людей багато, але сентиментальністю вони не обділені.

О другій годині дня пішов сильний дощ: малу сцену закрили і потік людей потрохи почав покидати «Райдугу».

Так яким же був День міста? Кожного року починають сперечатись. Та я дійшов висновку, що він, у якомусь сенсі, був нормальним. Так, саме таким — не поганим і не хорошим, а просто нормальним. Так, були фігури з квітів від «Зеленбуду», макет Січі, вистави, концерт — і все гарно зроблено. Але, у цілому, нічого такого, чого б ми раніше не бачили. Багато торговців зі своїми товарами, які зацікавлювали людей. Але коли я особисто питав підприємців, ты говорили, що бізнес стоїть. Людям безкоштовно роздали 250 тон крилець, але історія з торічним тортом не повторилась. Окрім питання про те, чим є для людей День міста, я задавав ще одне: «Як вам свято, добре чи погано?» І, знаєте, яким був найпоширеніший варіант відповіді? — «Нормально».

Автор: Євгеній ТЕРЕЩЕНКО