Директор з розвитку «Української правди» Федір Попадюк: «Колись в мене була ідея власного запорізького ЗМІ»

Студентське радіо «Юніверс» продовжує цикл програм про випускників факультету журналістики Запорізького національного університету. Спілкуємось з найуспішнішими випускниками, які активно працюють у журналістиці. Гостем студії став випускник факультету журналістики ЗНУ, а нині директор з розвитку «Української правди» Федір Попадюк. Розмову вів Віктор Посунько

На що треба звертати особливу увагу під час навчання? Як не боятись київських редакцій? На ці важливі теми та про особливості роботи в економічному ЗМІ говоримо разом із Федором Попадюком:

— Ти зараз проживаєш у Києві?

— Так, вже третій рік. Переїхав в жовтні 2015 року і досі там мешкаю.

— Раді тебе бачити на рідній землі. Як часто приїздиш до Запоріжжя?

— Приїжджаю раз на місяць. Інколи трохи менше. Тут залишилась квартира, яку треба перевіряти. Але всі мої поїздки, останнім часом, пов’язані саме з друзями.

— Згадаємо часи, коли ти був абітурієнтом. Чому обрав факультет журналістики?

— Коли я навчався в школі, питання щодо того, куди я піду після 11 класу стало досить важливим. Я навчався в юридичній школі, і планувалось, що вивчусь на юриста. Та мені не дуже хотілось. По-перше, мене це не дуже цікавило. По-друге, в мене були невисокі оцінки з права. Але я любив читати. Були непогані оцінки з зарубіжної літератури. Писав непогані есе. Постійно отримував 11-12 за зміст. Трохи гірше було з орфографією. Коли я дізнався, що є факультет журналістики, то подумав: «Я ж вмію писати». Батьки хотіли, щоб я йшов на історичний, але сказав: «Ні, хочу на журналістику!».

— Ти працював два роки у «Вільному просторі», стільки ж в «Економічній правді». Зараз працюєш в «Українській правді». Список більш ніж солідний. Чи було легко отримати таку роботу?

— В «Українську правду» я потрапив влітку 2015 року. Я тоді не працював. Планував займатись взагалі іншими речами. Думав про програмування. Хотів запускати своє ЗМІ у Запоріжжі. Якось побачив пост в фейсбуці головного редактора Сергія Мусаєва, що «Українська правда» відкрила набір в школу журналістських розслідувань і якщо є охочі – відправляйте резюме на пошту. Я подумав, що це цікавий досвід. Мені постійно хотілось десь вчитись. Відправив резюме. Написав свою біографію та чому я хочу працювати в «Українській правді» і займатись розслідуваннями. Потім прислали тестове завдання — написати план розслідування. Пам’ятаю писав його з телефону, коли їхав в машині до Бердянську. Потім, коли прийшла відповідь, я довго не хотів відкривати лист. Не хотів засмучуватись.

— Яка ж була відповідь: «Так» чи «Ні»?

— Виявилось, що «Так, приїжджайте на співбесіду». Наступного дня був уже в Києві. Пройшов співбесіду з Павлом Шереметом, Оленою Притулою та ще декількома людьми. Місяць навчався. Якийсь час фрілансив, допомагав писати розслідування. Потім мені запропонували місце в «Економічній правді». Сказали, що шукають людину, яка буде займатись реєстрами та пошуком ексклюзивних новин. Знову поїхав у Київ. З того часу працюю. Трохи було важко, оскільки я — гуманітарій. Але через декілька місяців ти краще орієнтуєшся в процесах, розумієш, чим інфляція відрізняється від девальвації. Вчишся орієнтуватись у фінансовій звітності. Все вже не так страшно. Хоча є декілька тем в економіці, яких я не знаю. Особливо важко з макроекономікою і податками.

— Ти вивчаєш тільки ті теми, які потрібні для роботи?

— Так. Зараз я вже не пишу, як раніше. В мене залишилась рубрика, яку я роблю раз на тиждень. Займаюсь візуалізацією. Все, що мене цікавить — це теми, які пов’язані з медіа-менеджментом, з форматами та платформами. Цікавить, як можна щось покращувати, запускати і т.п.

— На що треба звертати особливу увагу під час навчання в університеті, щоб перехід у практичну журналістику був на багато легше?

— Перше, що повинно бути, як мені здається, це англійська мова. Щоб розуміти всі новинки в медіа, треба читати західні ЗМІ. По-друге, ми живемо у цифрову епоху і потрібно отримувати якісні навички програміста. Хоча б мінімальні. Я знаю, що більшість західних шкіл та інститутів журналістики навчають програмуванню. Третє, чого я не робив і над чим працюю зараз, це більше читати українські ЗМІ. Треба аналізувати їх з точки зору написання новин та використання джерел. Найголовніше — писати і не боятись кудись йти. Не боятись, що всеукраїнському медіа студенти із Запоріжжі не підходять.

— Склався такий стереотип, що всеукраїнські медіа працюють лише з київськими студентами, так?

— Ці студенти працюють в Києві тому, що вони не бояться приходити та пропонувати. «Українська правда» складається з людей які «понаїхали» в Київ. В тому числі і я. Здається, в «Економічній правді» немає жодної людини зі столиці. Там багато людей із Запоріжжя.

— Запоріжжя — місто багате на таланти. Ти нещодавно проходив стажування в Ризі. Це була редакція «Медуза». Чим робота там відрізняється?

— Думаю, процесами. Перше, що я побачив — це відмінність у внутрішніх комунікаціях. В «Медузі» постійно проводять різні наради. В них кожний день — планерка з теми дня. Багато зустрічей по відеовідділу. Ці комунікації допомагають генерувати більше контенту. Важкувато порівнювати «Українську правду» та «Медузу» в тому сенсі, що ми працюємо з різними форматами. Вони заточені на короткі замітки. У нас велику роль відіграє стрічка новин. У різних редакціях — свої відмінності. Головне, частіше потрапляти до інших медіа, щоб розуміти, як в них все влаштовано, і корисне запозичувати собі.

— З літа минулого року ти вже не журналіст, а директор. Хоча називати себе директором тобі не дуже подобається.

— Я спочатку підписав себе менеджером, а потім побачив, що на якомусь українському ЗМІ, що пише про медіа, редактор Севгіль Мусаєва написала, що у нас з’явилось декілька людей і, в тому числі, з’явився директор з розвитку. Я подумав, раз так написали, то потрібно так і називатись. Але я сам себе сприймаю більше менеджером.

— Чому ти змінив місце роботи?

— З першого дня редактор сказав: «Якщо хочеш пропонувати – не бійся». Я і почав. За той час, що я працював в «Економічній правді», пропонував запускати нові формати. Одразу зробили інфокартки з пояснювальної журналістики. Пропонував нові рубрики. Якось Севгіль мене послала у Прагу. Там була зустріч з нашими партнерами. Було багато журналістів з різних видань. Поспілкувавшись з колегами, зрозумів, що є сфери в яких ми не встигаємо. Повернувшись написав великий план, чим потрібно займатись. Мені сказали, що раз запропонував — то роби.

— Ти давав майстер-клас нашим студентам і в мене народилось таке питання. Якщо в тебе було б своє ЗМІ, це було б інтернет-видання. Яким воно було б?

— Колись в мене була ідея власного ЗМІ. Тоді я хотів робити регіональну «Медузу». Єдине, на що мене вистачило — знайти дизайнера та програміста. Ми зробили тільки два спецпроекти про вибори. Зараз я від цієї ідеї відійшов. По-перше, я б хотів, щоб було дуже багато різних інтерактивних публікацій. По-друге, я хотів би відео. Зараз відео є пріоритетним для онлайн ЗМІ. Щоб були короткі документальні серіали та пояснювальні історії.

— Це була б солянка форматів?

— Із західних ЗМІ мені подобається видання The Outline. Воно виглядає дуже стильно. Там велика увага приділяється зовнішньому вигляду публікації. Я б хотів робити ЗМІ, на яке приємно заходити. Хоча останні пів року мене цікавлять подкасти. Я б робив подкастне ЗМІ. Але ситуація може змінитись за півроку, як тільки я дізнаюсь про щось нове.

— Якщо повернутись років на 10, щоб ти собі сказав?

— Тоді мої перспективи можна було б назвати «туманними». Я взагалі не планував нічого такого.

— В тебе був пост у фейсбук, коли ти опублікував фотографію з навчання в університеті. Тоді тобі було 22 роки. Там було написано, що «Плани на майбутнє відсутні».

— Це вже було після закінчення. «Перспективи сумнівні. Ціль в житті — як би не спитись». Якщо б та людина побачила мене зараз, вона б зраділа. Та почала б: «Чого ти більше не пишеш про реп і чого більше не хочеш працювати в журналі Максим?» Була і така мрія. Я, навіть, писав диплом про цей журнал: «Засоби формування іронічної банальності у публіцистичному дискурсі».

— Якби вибір треба було робити сьогодні, ти обрав би професію журналіста?

— Як професію – так. Мені все подобається. Я не можу сказити, що бути в медіа — дуже складно. Однак, журналістика не найприбутковіша професія, особливо в Україні. Але мені дуже подобається медіа, і я не планую щось кардинально змінювати. Стосовно навчання, я би уважно подумав. З одного боку, для мене особисто, плюс навчання — це сформований інтерес піти далі в професію, а не впасти в інше місце. Хоча, навчання на факультеті від іншої зайнятості не страхує. Хтось із моїх одногрупників пішов на завод, хтось у прес-центр, староста — в монастир. Дай їй Бог здоров’я. З точки зору знань, я більше подумав би про економічні знання. Працюючи в «Економічній правді», я зрозумів наскільки важливі ці знання сучасній людині, і скільки років я жив у вакуумі. Та, можу сказати, тут не важливо, де ти навчаєшся. Тут важливіша самоосвіта. Все чому, за останні роки навчився, це завдяки самовдосконаленню.

— Назви три позитивних та три негативних характеристики журналіста.

— Є слово конвергентний. Тобто той, хто вміє робити все. Життя таке бентежне, що, за необхідністю, треба мати змогу переключатись із задачі на задачу. Це по-перше. Друге, що я зрозумів — потрібно розвивати навички критичного мислення. Навчатись розуміти когнітивне спотворення, як воно працює. І головне — вміти переживати стрес. Стрес в професії є завжди. Якщо ти з ним не справляєшся, то це заважає. Є така штука, як емоційне вигорання. Щодо негативних характеристик… Цього в мене немає. Напевно, повинна бути внутрішня нахабність. Треба не зважати на те, що про тебе подумають інші, а просто діставати людей, як в останній раз.

Нагадаємо, Федір Попадюк отримав освіту журналіста в Запорізькому національному університеті. Працював журналістом у «Вільному просторі» та «Економічній правді». Зараз зймає посаду директора з розвитку в «Українській правді».

Віктор Посунько