«Діти вулиць» або «Діти, які потребують любові»?

За останні 10-15 років кількість дітей, які більшу частину часу (в тому числі й нічного) перебувають на вулиці, набула чималого масштабу. Їх часто називають "діти вулиць", а в державних закладах про них говорять, як про безпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.

В Україні спостерігається катастрофічне збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт позбавлених батьківської опіки, лише близько 7% — біологічні, тобто реально не мають батьків. Решта — діти, котрі стали сиротами при живих батьках. Частина таких дітей іде жити на «вулицю», і вулиця стає для них домівкою.

Саме тому постала необхідність надання соціальної допомоги цим дітям, що дозволить їм повернутися до рідної сім’ї при можливості та доцільності або ж знайти інше постійне місце проживання (інтернат, опіку прийомну сім’ю), щоб у майбутньому розпочати повноцінне самостійне життя.

У 90-х роках для вирішення цієї проблеми в Україні була система державних і недержавних притулків. Однак, більшість із них є закладами закритого типу, куди діти підліткового віку добровільно звертаються.

За визначенням ЮНІСЕФ, «діти вулиці» — це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Безперечно, це визначення не охоплює велику кількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно функціонують два поняття: «діти, які працюють на вулиці» і «діти, які живуть на вулиці разом зі своєю сім’єю».

Основним нормативним актом у роботі з безпритульними дітьми на сьогоднішній день є Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який набрав чинності з 1 січня 2006 року. Цей Закон визначає загальні засади соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, які спрямовані на реалізацію бездомними громадянами і безпритульними дітьми прав і свобод, передбачених Конституцією України та чинним законодавством, створює умови для діяльності громадських та благодійних організацій, що працюють у сфері соціального захисту населення.

Проживання безпритульних і бездоглядних дітей поза сім’єю, у підвальних приміщеннях, на вокзалах, ринках, переходах, в антисанітарних умовах спричиняє загрозливу ситуацію для їх здоров’я, а збільшення їх чисельності становить певну загрозу для суспільства. Неповнолітні, позбавлені батьківського піклування, поповнюють їх лави.

Щоб захистити дітей створюються спеціалізовані притулки, що дають соціальний захист позбавлених сімейного виховання дітей, які знаходяться в складних житлово-побутових умовах і не навчаються у відповідних освітніх закладах. Завданням притулків є створення відповідних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для повноцінної життєдіяльності дітей, надання їм можливості для навчання, праці та наповненого дозвілля.

Прикладом такої роботи є «Пологівський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей». За роки свого існування заклад прийняв та підтримав 2 635 неповнолітніх. З них:

• дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування — 500;
• повернуто в сім’ї — 1 112;
• визначено в школи — інтернати — 401;
• віддані під опіку — 31;
• передані в прийомні сім’ї — 22 вихованця.

Притулок розрахований на 50 дітей, в основному це діти, які:

• загубилися;
• були покинуті батьками або піклувальниками;
• бродяжать, і місцезнаходження їх батьків невідоме;
• залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників);
• залишили сім’ю чи навчальний заклад.

Оздоровчий центр дає змогу дітям отримати освіту, не залишитись голодними, гарно та з користю провести час. Діти отримують тимчасовий притулок, звісно, дехто повертається до рідних батьків, хтось знаходить нову сім’ю, а декого направляють до іншого притулку, де їм продовжують надавати допомогу.

«Ми намагаємося створити гарні умови перебування дітлахів, надаючи як найбільше теплоти та любові. Їм дуже важливо знати, що вони потрібні, що є люди, які будуть про них піклуватися. Це дуже складна робота, але проводячи з ними так багато часу, розумієш як це важливо», — розповідає медсестра Любов Арутюнян.

Дитинство є найважливішим, самобутнім і неповторним періодом у становленні особистості. Саме в дитинстві закладаються фундаментальні якості особистості, які в майбутньому забезпечують її психологічну стійкість, позитивні моральні орієнтації, життєздатність, цілеспрямованість. Ці духовно-моральні основи не з’являються спонтанно, вони потребують позитивного соціального оточення, родинних зв’язків, позитивних прикладів і любові батьків.

Каріне АРУТЮНЯН

Використано цитати з роботи «Заходи по профілактиці бродяжництва

та бездоглядності cеред неповнолітніх»