Домашній зоопарк, або Двадцять соток дикої природи
Куди б поїхати на вихідних? Що нового побачити? Ось і я поставив собі таке питання, просиджуючи чергову п'ятницю вдома. І тут неочікувано мені до рук потрапило посилання на приватний зоопарк у Василівці. «Гугл» допоміг знайти точну адресу. Хм, зацікавило. Їду
Вулиця Степова, місто Василівка. Адресу знаємо, зайвих тонкощів топографії не потрібно – ось і потрібний нам будинок. З інформації, що була на сайті я вже знав – тут живе сім’я Пилишенко. На перший погляд – звичайний будинок, тільки звідкілясь чути … левиний рик! Відразу за кованими воротами бачу новий дикий світ, до якого, здається, ну ніяк не готовий. Але про левів – трохи пізніше. Спочатку неочікуваного гостя зустріли доброзичливі мастифи, які щедро гавкотіли на знак вітання.
Бачу невеликий, дуже охайний ставок, в якому плавають ще повільні після зимівлі, але від того не менш привабливі кої. Вони ж – японські коропи. Але довго стояти і розглядати цих дивовижних рибок часу немає – привертають увагу звуки диких звірів, що лунають десь зовсім поруч. Усе ті ж звуки, що чулися ще на вході, але набагато гучніші та виразніші. Замість того, щоб насторожитися, піддатися інстинкту самозбереження, я повністю віддаюся цікавості. І не дарма – попереду мене чекає справжнє диво.
Підходжу до клітини з хижими і дуже граційними тиграми. Незабутній момент – я зустрівся очима з молодою тигрицею, що нервово ходить по клітці. А ледачий леопард, що мешкає поруч, так і не звернув на мене свою увагу.
Розкажу і про кохання з першого погляду – саме таку симпатію я відчув до Міші і Маші, двох кумедних бурих ведмедів. Їм по 4-5 років, але, як пояснив нам господар – це ще зовсім юний вік для ведмедиків. Тому вони, як підлітки, весело бавляться і від душі позують на камеру. Їх «побратима», гімалайського ведмедя, ми потішили смачним варенням – його улюбленою стравою.
Піходимо до левиці Каті і її партнера Самсона. Вони – одні з перших вихованців сім’ї Пилишенків. Через декілька секунд спостереження за царями звірів звертаю увагу на маленький хутряний клубочок поруч. Це – малятко-лев, яке безупину пустує зі своїми батьками та завдає їм значного клопоту. Катя та Самсон, по-моєму, не надто раді такій гіперактивності свого дитинчати… Тут і здивування, і роздратування, і легка нотка грайливості. Ще ніколи не знав хвіст царя звірів такої біди, як невгамовне «кусюче» левенятко…
Сімейна справа цієї родини, яка виросла з дитячої мрії Олександра Пилишенка, знаходиться все ще на етапі добудов і коригувань. Пилишенки позиціонують себе не як приватний зоопарк, а як реабілітаційний центр для диких тварин. Тут є дуже проблемні циркові звірі, є і просто замучені примхливими багатіями кішки. Нам продемонстрували чотирьохрічного лева, який раніше був у «приватній колекції» і двох його товаришів-тигрів. Видовище, відверто кажучи, сумне. Тварини боязкі, з абсолютно померклим, майже неживим поглядом. Адже через недбалість своїх господарів, звірі були на межі життя і смерті. Олександр зізнається: щоб привести до ладу таких бідолах, йому потрібно чимало часу та сил.
Окремо треба сказати про дуже просторні вольєри для тварин. Мене приємно здивувала їх якість – виявилося, що виконані вони по спеціальному євро стандарту. Подумки порівнюю їх з помешканням ведмедів на нашій Дитячій залізниці… Нема чого й казати…
Я ані краплі не шкодую про проведений тут час. 25 гривень за вхід – прийнятна ціна, я отримав масу позитивних емоцій та нових знань про спільний світ диких тварин і людей. Хочеться, щоб таких екзотичних куточків дикої природи, де люблять та піклуються про тварин, у нас було більше. І не тільки завдяки ентузіазму окремих людей, а й за підтримки цієї благородної справи з боку держави.
Підготував Олександр Немченко