Друзі навіки, або Історії справжньої чоловічої дружби в літературі
Важко й уявити собі світ без літератури: саме книжки заглиблюють нас у чарівні світи, де завжди є місце страшенним таємницям, захоплюючим пригодам, вічному коханню й, звісно ж, найвірнішій дружбі
Якщо придивитись пильніше, можна помітити, що дружба – один із тих різновидів людських стосунків, про які у книжках сказано найбільше. І це цілком справедливо, адже не можуть бути замовчані ті шляхетні якості, які складають її основу.
Друзі завжди доповнюють один одного, дружні стосунки часто пов’язують навіть цілковито протилежних особистостей, даючи їм змогу врівноважитись, відкрити у собі за допомогою іншої людини потяг до чогось нового. Такою, наприклад, сер Артур Конан Дойль змалював дружбу Шерлока Холмса й доктора Ватсона. Холмс – людина імпульсивна, він живе від однієї кримінальної справи до іншої, має безліч захоплень, але йому, як і більшості талановитих людей, не вистачає поміркованості, ґрунтовності. Проте саме цих якостей вдосталь у Ватсона, якому, в свою чергу, не достає Шерлокової жаги до пригод і гострих моментів у житті. А разом обидва персонажі – чудова ілюстрація до істинно джентльменського товаришування.
Дружба не знає умовностей. Загальносуспільні рамки не можуть обмежити відвертої симпатії. Прикладом тому – ще одна всім відома книжкова історія: Том Сойєр і Гекльберрі Фінн. Мабуть, усім доводилось у дитинстві читати повісті Марка Твена про пригоди двох відчайдушних товаришів, яким абсолютно все одно, що один із них – вихованець поважної родини, а другий – бродяга. Хлопці сприймають один одного як рівний рівного, з повагою і довірою, незважаючи на упередження дорослих людей. Така лінія поведінки персонажів одночасно зворушує і змушує замислитись.
Справжня дружба – завжди безкорислива і жертовна, вона не потребує нічого у відплату. Такими шляхетними є відносини хоббітів Фродо та Сема у трилогії Джона Толкіна «Володар перстнів». Читаючи роман, неможливо не помітити, що дуже часто саме дружня підтримка, саме прагнення допомогти другові навіть ціною власного життя стають основою щасливого завершення тої чи іншої пригоди. Ані Фродо, ані Сем не мають корисливої мети називатись «героями», проте чи не це є справжнім героїзмом – попри всі ризики, небезпеки й випробовування не зрадити друга.
А ще дружба – це відповідальність і взаємопідтримка, уміння наслідувати заповіту мушкетерів Олександра Дюма: «Один за всіх і всі за одного». Атос, Портос, Араміс і Д’Артаньян не тільки разом веселяться, але й у випадку необхідності — завжди готові прикрити один одному спину. Для цих персонажів непорушним є неписане правило: якщо щось стосується одного з друзів, це не може обійти стороною інших. Це дійсно важливо – мати друзів і знати, що в будь-якому випадку можеш до них звернутись по розуміння й допомогу.
Невипадково і недаремно сюжети багатьох літературних творів базуються саме на дружбі. Це почуття варте оспівування, і воно варте того, щоб навчитись йому змалечку. Якщо людина вміє дружити й цінувати дружні стосунки – вона із тих, про кого казав Володимир Висоцький: «Значит, нужные книги ты в детстве читал!».
Марія ОСТАПЕНКО