Епідемія нашого часу — байдужість

Всі ми кожного дня проводимо якийсь час у багатолюдних місцях, натовпах; нас постійно оточують незнайомі люди. Останнім часом я помітила, що ми стали надто закриті у собі, і байдужі один до одного

http://johnfenzel.typepad.com/

«Моя хата з краю» — ось сучасне гасло, що лунає з німих вуст перехожих, людей у чергах, пасажирів у маршрутках, трамваях, тролейбусах.

Останній випадок, який мене зачепив, це ситуація на зупинці. Чоловік вивантажував мішок с цибулею, який раптом розірвався. Цибуля розкотилася по всій зупинці, де у цей час було доволі багато людей. Мало того, що ніхто не запропонував допомогти чоловікові, ніхто навіть не озирнувся! Це доволі безневинний випадок, але, на жаль, не поодинокий. Це стається навколо нас кожного дня, і добре, якщо це не стосується здоров’я чи життя людини. Хоча інколи трапляються і такі випадки…

http://alternation.com.ua/

Ми часто вживаємо фразу «він/вона/вони повинні», «це їхній обов’язок» тощо. Але окрім того, що ми щось беремо від суспільства, від людей, ми повинні ще й давати щось натомість. Не треба боятися зробити щось для когось безкорисливо, наприклад поступитися місцем, допомогти донести сумку, а інколи — просто привітатися чи посміхнутися. До незнайомців ми відчуваємо певний острах, недовіру, здається, що людина хоче отримати якусь вигоду або надурити. Звісно, що часто буває саме так і є, але треба позбавлятися цих думок і вчитися реагувати на будь-які ситуації, разом з тим бути відкритим для інших людей, готовим співчувати і допомагати, не стояти осторонь. Адже не вийде жити в суспільстві і бути одночасно окремо від нього.

Кожен з нас має свої клопоти, проблеми, але треба дивитися навколо і помічати людей, яким, можливо, не завадить наша допомога. Байдужість – це найгірша хвороба, якою може захворіти суспільство. Не можна дозволяти їй прогресувати, бо, як казав один письменник: «Байдужість — це найвища жорстокість».

Автор: Ірина КРАМАРЕНКО