Есе «Недискримінація ромів в Україні, або А ти бачиш ховрашка?»
На початку осені доповідачі Ради Європи повідомили, що найдискримінованішими соціальними групами в Україні є роми, представники ЛГБТ-спільнот та переселенці. Така собі перебудова свідомості українців на гуманістичний і правовий лад, така собі євроінтеграція. Чому так?
Скоріш за все, непрогресивний прошарок сучасних українців переживає соціальну травму, бо вмить громадські активісти («грантоїди» відповідно до сленгу травмованих) вирішили навчити українців поважати один одного, не сприймати насильство та дискримінацію на будь-якому грунті прийнятними. А це вельми травматично, оскільки доводиться нівелювати тезу про те, що деякі можуть бути «рівнішими» за інших. Це травматично і тому, що доведеться інтегровуватись у той недискримінаційний «струмінь». Наприклад, представникам широкого спектру професій ніяк не уникнути курсів підвищення кваліфікації. А останнім часом у цій царини спостерігаються певні зрушення. Торік мій тато, що є держслужбовцем, не тільки прокачав мовні «скіли» на курсах, але прослухав серію лекцій про дискримінацію жінок на роботі, почув про феномен «скляної стелі», дізнався, як правомірно взаємодіяти із пригніченими в українському соціумі групами, зокрема ромами. Проте такі «лекційні» кроки надмізерні. На цьому, до речі, також наголосили доповідачі Ради Європи.
Чому роми досі дискриміновані? Посилатися на недосконалість законодавчого грунту буде доречним. У 2012 ВРУ прийняла Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», але за іронією він не допоможе протидіяти дискримінації. Річ у тому, що адміністративне та кримінальне законодавство України не передбачає конкретних видів відповідальності за дискримінаційну діяльність.
Де-факто роми є сегрегованою спільнотою. На Закарпатті досі живі практики щодо відведення окремих лікарняних палат для ромів і представників інших національних меншин. Таким чином шанси перетнутися з ромами зменшуються. Де-юре існує документ зі стратегії захисту інтеграції етнічної меншості ромів до 2020 року. Але більшість положень стратегії не імплементовано, крім того, досі немає бюджету, хоча ухвалена вона була в далекому 2013. Постає несерйозне питання: «Ти бачиш ховрашка?» (с)
Друга причина дискримінації ромів – це робота бравих українських мас-медіа. Іменувати ромів «циганами» — це не найтяжчий гріх українських медійників. (До слова, лінгвісти досі сперечаються щодо необразливої назви цієї національної меншини. Річ у тому, що слово «циган» має відсилку до прадавньої секти магів). Гріх набагато тяжчий – той факт, що журналісти без докорів сумління формують заголовки до матеріалів на кшталт «У місті орудує угрупування грабіжників-циган» або використовують мову ворожнечі стосовно ромів, розпалюють ворожнечу між ромською спільнотою та етнічними українцями. Пригадаймо резонансне Лощинівське вбивство 8-річної дівчинки, в якому звинуватили рома. Наші медіа сміливо оперували термінами на кшталт «вбивця», хоча звинувачений ром провини не визнавав. А завершилася історія тим, що мешканці Лощинівки на чолі із поліцією вигнали усіх представників місцевої ромської спільноти.
Третя причина дискримінації ромів – необізнаність цієї нацменшини про власні права. На жаль, роми страждають не тільки від дискримінації ззовні, але від внутрішньосімейної також. Примус до ранніх шлюбів змушує ромок покидати навчання у школі, а патріархальний лад у сім’ї позбавляє дівчину професійних амбіцій та претензій на ролі поза сімейним і материнським контекстами. Насилля як профілактичний захід, за переконанням ромок, також начебто органічна частина ромської ідентичності. Відповідно до чинного законодавства, покарати насильника можливо лише за умови підтвердження факту насилля жертвою. Отже, від ромок, що перебувають у полоні традиції та незнання власних прав, годі й чекати звернень до поліції.
Четверта причина – відсутність інтенсивної комунікації між етнічними українцями та ромами. На жаль, уявлення про ромів часто продукується не лише силами нашого рідного мозку. Часто-густо ми черпаємо дані з травматичного досвіду знайомих, що були «ошукані циганкою-гіпнотизеркою на Анголенко». Чинниками упередженого ставлення до цієї нацменшини є фольклор («Будь чемним, бо цигани вкрадуть») та репрезентація ромів в українській літературі (образ Рахії, створений Кобилянською, то моє особисте розчарування, бо персонажка є уособленням усього найдемонічнішого у світі). Під час лекції «(Не)дискримінація ромів» у рамках Запорізької Книжкової Толоки один гість висловив думку про те, ніби роми живуть у таборах. У той момент я відчула до неймовірного гострий напад spanish shame. І одночасно відчула смуток, оскільки подібними буденно-примітивними категоріями оперує геть не один славнозвісний гість Толоки.
Оповиті моторошними легендами та магічним серпанком образи ромів вщент розтрощаться, коли ми долучимося до місцевої громади на захист прав цієї нацменшини. Подолання комунікативного бар’єру між ромами та представниками інших національних меншин – справа локального масштабу. Приміром, запорізька організація з захисту прав ромів «Лачо Дром» базується в обласній бібліотеці, де радо зустрічає громадських активістів, пропонуючи їм долучитися до антидискримінаційної діяльності. Одне із неймовірних досягнень «Лачо Дром» — висвітлення білих плям ромської історії, зокрема геноциду під час Другої світової війни.
Як не «всепропальщиця» по природі, я свято вірю, що нам не винна «держава». На стратегію з інтеграції ромів коштів не виділили, проте ми можемо здійснювати локальні бомбардування (звичайно ж, фігурально висловлюючись). Тобто долучитися до місцевих активістів-правозахисників. Почитати матеріали на ромську тематику якісних медій, наприклад, «Громадського радіо» чи ресурсу «Повага». Звернутися до звітів ромского жіночого фонду «Чіріклі» щодо порушення прав ромів. Не пожартувати про «циган і коней», будучи трансляторами стереотипів, що не мають підґрунтя. Не відмовити у належній допомозі ромам, якщо ви держслужбовець. Ми можемо це і ще багато іншого.
Сєда Власова