Есе «Свобода бути поза політикою»

Здійснилося! Парубій підписав закон про гастрольну політику в Україні, що передбачає ухвалення виступів російських артистів із СБУ. (http://www.bbc.com/ukrainian/news-41906685) Проте не склалося щодо гастролей наших за «порєбріком», бо поки відповідного документа зі страшними санкціями немає, ба навіть законопроекту подібного не представлено на ухвалення

Доводиться українським артистам керуватися виключно мораллю, що дедалі частіше іменується рудиментарним концептом. Проте позаполітичним публічним громадянам нашої держави навряд палке бажання контролювати їхню діяльність буде до вподоби, оскільки вони воліють «бути поза політикою».  Отут бачимо яскравий приклад того, що Штомпка іменував не інакше як гостра «травма соціальних змін». Законодавство не встигає за змінами у свідомості деякої частки українського населення, отже, інша частина населення відчуває фантомні болі за братом-сіамським-близнюком на ім’я Порєбрик.

Один із нещодавніх випадків – багатомістова і багатоденна вакханалія із Сергієм Бабкіним. (https://www.youtube.com/watch?v=6QgrGUlI-po) Якщо коротко, то активісти, розпорошені Україною, зривають концерти артиста, бо той не припиняє виступати у РФ та прилеглих територіях, які наша сусідка привласнила. Але Бабкін поза політичний персонаж. (Спойлер: із Сергія буквально «вибили» зізнання в тому, що РФ агресор у відношенні України). Артистові стверджувати, що він поза політикою – це так по-популістськи і так…політично…!

Культура поза політикою – це не про правильний методологічний підхід. Так, звичайно, культура не повинна зосереджуватися в руках ідеологічних монополістів. Проте існує закон «Про культуру». Проте навіщось існує закон «Про авторське право і суміжні права».  (Напевно, для того, аби Бабкін міг не переживати про недоторканність його ж музичної спадщини, але це не точно) Проте чомусь (а чому?) існує закон «Про гастрольні заходи в Україні» із статтею 8, яка керує процесом розподілення коштів між вітчизняними гастролерами. (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1115-15) Навряд чи Бабкін керується ними без дрібки задоволення. Але ж існує погана і гарна політика?, — може хтось обуритися. А чи існує погана фізика, коли бутерброд, щиро намащений вершковим маслом від ТМ «Весела ферма», падає на підлогу «масляним» боком? І гарна фізика, коли гелеві повітряні кульки тішать нас своїм чудернацьким виглядом? Звичайно, що ні. Отже, як не стараймося, проте вислів «культура є поза політикою» цілком алогічний. І, як писав Томас Манн, відмова культури від політики то є деякою мірою антидемократизм.

Крім того, Бабкін будучи медійною особистістю, транслює окремі моделі поведінки/ думки на широку аудиторію українців. І, безумовно, репрезентує Україну як таку, виступаючи за кордоном. Не можу стверджувати, чи подобається Сергієві амплуа «брата-українця», проте він цей образ гордовито несе в маси. Наприклад, коли дає інтерв’ю дуже-відомому-кремлепідлеглому- телеканалу (як це було у 2015) (http://www.aif.ua/culture/showbiz/zhurnalisty_lifenews_vzyali_intervyu_u_gruppy_5_nizza_video)  та виголошує відверто провальні твердження про «слов’янську єдність». Таким чином, Бабкін перетворюється на інструмент ляльководів aka нормального і свідомого українця, а титул артиста та співака все ж залишається позаду.

З іншого боку, поки відповідного закону не існує Бабкін може із задоволенням «бороздіть простори необ’ятной». Більш того, він може ткнути в обличчя невдоволеним захисникам українського культурного коду статтею 34 Конституції України! І, до речі, 10 стаття Європейської конвенції також на боці Бабкіна.

А тут зачіпаємо чутливий нерв на ім’я права людини в контексті України. Права людини, які, безумовно вільні від упереджень національного та гендерного планів, релігійного та «класового» напилювання та іншого, повинні бути в кожного українця. Права як такі передбачають зовсім не безперешкодну діяльність під егідою політичного чи іншого векторів, а таку, що дозволила б безпечно співіснувати громадянам із метою побудувати вільне суспільство. На жаль, законодавство України наддалеке від забезпечення сприятливих умов для формування вільного суспільства. Не беремо до уваги істерію щодо заборони «Вконактє» від Порошенка аka Кім Чен Ина, яка насправді була заходом у межах гарантування кібербезпеки. Це дуже крихка забороненька на тлі справжніх недоглядів законодавства щодо забезпечення рівних прав громадян. Отже, які права порушуються в Україні?

• Авторське право. Пам’ятаєте той прикрий випадок, коли «Голос країни» буквально «здер» аранжування на пісню «Ой летіла зозуля» композиторки Мар’яни Садовської? «Голос країни» не посилався на Садовську, ба навіть після скандалу не вибачився. Композиторка ж, маючи травматичний досвід зв’язку із українським законодавством, пішла до «європейських інстанцій».
• Гендерне право. Як не крути, проте про гендерну рівність в Україні не йдеться. Допоки чоловіки не отримають права на татівство, а жінки – права обіймання нині заборонених для них посад. Допоки не створений законодавчий каркас щодо запобігання поширенню сексистських повідомлень і рекламних продуктів у медіа. Допоки президент не відійде від над традиційного сприйняття гендеру, бо ж торік Порошенко твердо виклав позицію щодо можливості одностатевого партнерства в Україні.
• Права на ринку праці. Також слід сказати про дискримінацію за віковою ознакою. Трудовий Кодекс України торік зазнав деяких змін, проте не були прийняті деякі серйозні правки до нього. Зокрема правка про вікову дискримінацію, поплескування, торкання, залякування та інші вияви насильства з боку колег по роботі як вияв дискримінації та інше. До того ж, оголошення про роботу рясніють фразами на кшталт «шукаємо дівчину приємної зовнішності на посаду….» або «шукаємо прибиральНИЦЮ». І навіть ЗУ «Про зайнятість населення» не зупиняє цих роботодавців, бо серйозних санкцій не передбачає.

І ще багато-багато інших прав порушуються в Україні. І часто-густо саме «маленькі люди» можуть змінити курс махіни-України. Можна валити на сина Порошенка той факт, що цирки знущаються з тварин. Проте зоозахисники влаштовують грандіозні акції, що cover`ять мапу України, аби встановити реальну міру покарання за жорстоке поводження із чотирилапими. Те саме стосується дотримання прав людини: можна позиватися до міжнародних інстанцій, якщо вже наш законодавчий ґрунт не надійний, а можна жалітися і бути посереднім і зручним пасмом, що не вибивається із зачіски.

Сєда Власова