Fighting With Myself: життя та кар’єра Деніела Джонстона.

Новий альбом американського інді-рок гурту Built to Spill вийде 12 червня. Платівка має назву «Built To Spill Plays The Songs Of Daniel Johnston». Це – триб’ют, присвячений одному з найбільш впливових авторів андеграундної музичної сцени – Деніелу Джонстону, культовій фігурі покоління X. До треклиста альбому ввійшло 11 композицій, які артист написав у різні роки. Як запевняє соліст гурту «Built To Spill», Дуглас Мартш, у своєму інтерв’ю виданню «The Rolling Stone», на запис платівки колектив надихнули події 2017 року. Тоді музиканти брали участь у концертному турі Деніела Джонстона, який він анонсував як «останній» у своїй кар’єрі. Для гурту за велику честь було виступати на одній сцені з Деніелом. Вони разом відіграли шоу в двох містах – Портленді та Ванкувері. Дуглас наголосив, що «це виявилося набагато важче, аніж я собі уявляв».

(Деніел Джонстон під час концерту у прямому ефірі радіостанції KCRW. Фото — Larry Hirshowitz)

На той час здоров’я Деніела погіршилося. Також більшу частину свого життя артист страждав від серйозних проблем із психікою (біполярний розлад і шизофренія), тема яких нерідко простежується в творчості музиканта. 13 вересня 2019 року його серце зупинилося. Деніел Джонстон помер у домі своїх батьків, що розташований поряд із Г’юстоном, штат Техас. Сюди вони переїхали 1991 року, аби бути поряд з рештою своїх дітей та онуків. Околиці цього міста часто оживали в рядках його пісень. З 2018 року мешканці Г’юстона святкують «Hi, How Are You?» День. Його назва походить з однойменного музичного альбому артиста. Свято відзначають 22 січня – у День народження музиканта. Цього року він уперше відбулвся без Деніела.

ІСТОРІЯ АРТИСТА

Listen up and I’ll tell a story
About an artist growing old
Some would try for fame and glory
Others aren’t so bold (1)

Деніел Джонстон народився 22 січня 1961 року в місті Сакраменто, Каліфорнія. Він був наймолодшою, п’ятою, дитиною і виховувався в релігійній родині. Після постійних переїздів його сім’я врешті-решт змогла осісти в містечку Честер, що в штаті Західна Вірджинія. Змалку головним захопленням Деніела стали комікси. Понад усе йому подобалися персонажі серії Marvel Comics – могутні супергерої, які щодня воюють із силами зла. Згодом юнак почав малювати сам. Він вигадував для своїх улюблених персонажів нові пригоди, вибудовуючи власний всесвіт на папері. Деякі з них опиняться на обкладинках його музичних альбомів.

(Деніел Джонстон, 80-ті)

Однак найбільший вплив на Деніела в дитинстві мав образ Каспера – хлопчика-привида, який був популярним у тодішніх коміксах та мультиплікації. «Я завжди ідентифікував себе як Каспер. Я намагаюся бути хорошою та чесною людиною», – запевняв Деніел. Йому він також присвятив одну зі своїх пісень, завдяки якій у багатьох людей персона Деніела буде асоціюватися саме з цим персонажем – самотнім привидом, що намагається дарувати радість близьким людям.

He was always polite to the people who’d tell him
That he was nothing but a lazy bum…
No one never treated him nice
While he was alive…
But everybody respects the dead
They love the friendly ghost. (2)

Загальновідомою є історія, коли музикант повертався з одного зі своїх виступів у маленькому літаку, яким керував його батько. Аби концерт пройшов вдало, Деніел два тижні не вживав приписані йому пігулки, адже вони робили його занадто загальмованим. Під час перельоту він читав комікс про Каспера, у якому головний герой стрибав із парашутом. Артист намагався повторити цей вчинок, але його вчасно врятували. Проте Деніел не зупинився на цьому. Далі, зі слів його батька, «він вимкнув мотор і викинув ключі у вікно. Тож тепер я мав “мертвий” двигун. Він схопив панель управління, і літак почав падати». В останню мить Деніел дозволив батькові взяти керування на себе, і йому якимось дивом вдалося посадити літак у лісі. Деніел у своїх інтерв’ю, коли тема торкається цього епізоду, часто запитував: «Ти ж не будеш робити статтю цілком про випадок із літаком, чи не так?».

Після закінчення середньої школи 1980 року Деніел вирішив продовжити навчання в Університеті штату Кент у Східному Ліверпулі. Це рішення назавжди змінило його життя. Під час свого перебування в коледжі він зустрів дівчину, яка стала «головною музою» артиста і надихнула його зайнятися музикою. Її звали Лорі Аленн, і вона навіть не здогадувалася, що стане героїнею для десятків пісень. Так, про одну з їх зустрічей ідеться в пісні «Grievances» (Скарги):

You’re a lovely lady but you don’t wanna be
No girl of mine
Well the only thing you ever done for me
Was help me waste my time
And I saw you at the funeral
You were standing there like a temple
I said ‘Hi! How are you? Hello!’
And I pulled up a casket and crawled in
Yes, I did (3)

Проте серце Лорі було зайняте іншою людиною. Вона була закохана в хлопця, який працював трунарем на місцевому кладовищі. Часто їй доводилося допомагати йому в роботі. Цим і обумовлена ситуація, змальована в композиції, яка може видатися «похмурою» для людей, що не знають про історію її написання. Згодом Лорі вийде за нього заміж, і Деніел полишить надію бути з нею… 2005 року автори документального фільму про життя та творчість музиканта, «Devil and Daniel Johnston», зробили для нього сюрприз – організували йому зустріч з Лорі, яку він на той час не бачив вже близько 20 років, під час показу стрічки на кінофестивалі «South by Southwest». Проте, коли про це сказали Деніелу, він миттєво покинув кінотеатр, заявивши, що «це не може бути вона», та блукав вулицями Остіна близько години, поки його не знайшли. Їм усе ж вдалося поспілкуватися на вечірці після показу. Вони обійнялися та погомоніли про своє життя. Режисер фільму, Джефф Фойерцег, заявив, що «[Деніел] щиро подякував мені і [продюсеру] Генрі [Розенталю]».

1982 року Деніел повертається до Західної Вірджинії після того, як покинув навчання в університеті через погіршення стану свого здоров’я. Його «студією» було підвальне приміщення будинку його батьків. Саме в ньому він записував і слухав музику, спілкувався з друзями, багато малював та мріяв про славу найталановитішого автора пісень. Батьки не розділяли любов сина до музики та сварили його за те, що він виріс «ледачим нікчемою». Вдома він створив свої перші альбоми – «Songs of Pain», «Don’t Be Scared», «The What of Whom» та «More Songs of Pain». Їх об’єднують такі теми, як місце митця в сучасному світі, нерозділене кохання, релігія, відносини між близьким оточенням і боротьба з невпевненістю в собі. Деніел був чесним зі своїми слухачами, співаючи про те, що найбільше його непокоїть. У деяких текстах пісень є покликання на композиції гурту The Beatles – музикантів, творчість яких Деніел дуже поважав та знаходив у ній багато натхнення. Головним музичним інструментом для артиста на той час було піаніно. Крім цього, в треках є репліки з телепередач про Євангеліє, розмови з друзями та сім’єю.

Зазвичай, альбоми Деніела класифікують за таким напрямом, як Lo-Fi (розшифровується як Low Fidelity – низька якість)Folk, бо він записував свої композиції завдяки касетному рекордеру. Також на його творчість часто навішують ярлик «аутсайдерської» музики. Звісно, дуже просто з боку слухачів та журналістів так маркувати те, що Деніел встиг створити за своє життя. Однак подібні слова ніби применшують значущість його спадку та привертають увагу тільки тих людей, які шукають класичну «рок-н-рольну» історію про страждання «невизнаного» генія та його боротьбу з корпоративною машиною. Але наш герой скоріш за все розчарує подібних «шукачів». Він розумів, що деякі люди будуть ставитися до нього «особливо», як до безумця, що епатує публіку, як до чергового видовища. Цьому присвячена його пісня – Like a Monkey in a Zoo.

You come to look at me
You seem so amused
But things would look different
If you were in my shoes
I know it’s my fault
But I want out
And when I cry out nobody seems to understand
Like a monkey in a zoo (4)

У 1983 році Деніел приїздить до Г’юстона, де тоді жив його брат, Дік. У нього в гаражі він записує альбом «Yip/Jump Music». Через те, що все його обладнання залишилося в Західній Вірджинії, йому довелося записувати треки на касетний магнітофон Sanyo, придбаний за 59 доларів. Після довготривалих конфліктів із братовою, його змусили переїхати до міста Сан Маркос, де на той час мешкала сестра Деніела, Меггі. Деякий час він заробляє гроші, доставляючи на замовлення піцу. В цьому місті, того самого року, він створює один зі своїх найбільш відомих альбомів – «Hi, How Are You». У період запису матеріалу Деніел пережив серйозний нервовий зрив, тому він додає до назви платівки фразу «The Unfinished Album». Провідною темою текстів є складні відносини музиканта між його близькими родичами та погіршення емоційного стану. Браян Бітті, найкращий друг Деніела та згодом його продюсер, у своєму інтерв’ю виданню «The Austin Chronicle» говорив про те, що «коли ми почули ці записи, “Hi, How Are You” і решту, моя вікова група не мала подібної музики, яка була б настільки особистою… У її прослуховуванні було щось вуаєристичне». Коли сім’я Джонстонів почала обговорювати ідею відправити музиканта до лікарні через його маніакально-депресивний стан, він не став очікувати їхнього рішення і втік з міста, влаштувавшись продавцем фастфуду в пересувному ярмарку.

Близько дев’яти місяців він подорожує південним заходом країни, побачивши такі штати, як Аризона, Колорадо та Нью-Мексико. Коли ярмарок повернувся до Техасу, Деніел вирішує зупинитися в місті Остин, яке він знав завдяки андеграундній комікс-сцені. Артист знову починає малювати, але його роботи не привертають уваги серед локальних авторів. Тоді йому нічого не залишалося, як повернутися до музики. У вільний від роботи час (тоді Деніел працював прибиральником у McDonald’s), він блукав популярною серед молоді вулицею Гвадалупе-стрит і роздавав усім касети зі своїми треками.

(Деніел Джонстон. Фото – NTB Scanpix)

Згодом ним зацікавилися місцеві музиканти. Він отримав особливу підтримку від гурту Glass Eye, який запросив його виступити у них «на розігріві». Також важливим етапом у кар’єрі музиканта була поява в шоу телеканалу MTV «The Cutting Edge», один з випусків якого був присвячений напряму «Нова щирість», який набирав обертів популярності серед локальної музичної сцени Остина. Його виступ потрапив до фінального монтажу програми разом із такими гуртами, як Glass Eye, the True Believers, Zeitgeist, the Wild Seeds, Doctor’s Mob, the Dharma Bums тощо. Деніел виконав трек «I Live My Broken Dreams», у якому йшлося про поневіряння музиканта після його втечі від сім’ї.

When I was out in San Marcos a year ago today
They probably would’ve put me in a home
But I threw all my belongings into a garbage bag
And out into the worldness I did roam

My hopes lay shattered like a mirror on the floor
I see myself and I look really scattered
But I lived my broken dreams (5)

Здавалося, що справи Деніела пішли вгору. Про нього говорили як про «локальну легенду». Він навіть зміг найняти собі менеджера. Однак у житті Деніела з’явилася проблема, яка остаточно похитнула його здоров’я. Він почав вживати наркотики. Довгий час існувала легенда, що соліст культового в Остині гурту Butthole Surfers, Гіббі Гейнс, із яким Деніелові доводилося виступати під час різних концертів, запропонував йому прийняти психотропні речовини, що й погіршило психічний стан. Однак сам Гейнс відкидає ці звинувачення. Хай там як, але Деніел став абсолютно некерованим.

Його мучили кошмари. Так, повертаючись до Остина після зустрічі зі своєю сестрою, Саллі, в нього почалися моторошні галюцинації, в яких музикантові ввижалися черепи, кров та сам Диявол. Згодом, Деніелем заволоділа параноя. Одного разу йому здалося, що його тодішній менеджер, Ренді Кемпер, одержимий злими духами, тож музикант вдарив його трубою по голові. Через декілька днів після цього інциденту поліція спіймала Деніела біля струмка поряд із Техаським університетом. Музикант співав псалми та кликав Ісуса.

Правоохоронці відвезли Деніела до Державної лікарні Остина – це була перша госпіталізація артиста до психіатричного медзакладу. Згодом до лікарні приїхав Джефф Тартаков – один із його найкращих друзів, який просував творчість музиканта. Він спитав у медсестри, як почуваєтя Деніел. Та відповіла, що «зараз з ним усе добре, однак він страждає від двох оманливих думок. Перша – росіяни планують наступ на Техас під час новорічного свята, друга – він повинен бути на MTV наступного тижня». «Що ж, про першу я не знаю» – констатував Джефф. Після судового засідання, яке відбулося в лікарні, музиканта звільнили. Однак йому не стало краще. Джефф хвилювався через те, що Деніел може вкоротити собі віку, тож подзвонив його батькові. Той прилетів приватним літаком і забрав музиканта назад до Західної Вірджинії, якомога далі від «Devil Town».

I was livin’ in a devil town
Didn’t know it was a devil town
Oh lord it really brings me down
About the devil town
And all my friends were vampires
Didn’t know they were vampires

Turns out I was a vampire myself
In the devil town
I was livin’ in a devil town
Didn’t know it was a devil town
Oh lord it really brings me down
About the devil town (6)

Наступний, 1987 рік Деніел проводить у постійному лікуванні. Йому поставили діагноз «шизофренія», тож треба було підібрати препарати, аби покращити його стан. Водночас, його друг, Джефф Тартаков, відправляє записи Деніела багатьом музикантам, аби привернути увагу до його таланту. На його листи відповідають такі артисти, як Джед Фейр з гурту Half Japanese та барабанщик колективу Sonic Youth – Стів Шеллі. Останній запропонував музикантові приїхати до Нью-Йорка, відіграти декілька шоу та записати новий матеріал на студії NoiseNY, якою володів продюсер Марк Крамер.

(гурт Sonic Youth)

Деніел погоджується і приїжджає до мегаполісу 1988 року. У цій подорожі, яка повинна була тривати близько тижня, його не супроводжує ніхто з родини та друзів. У Нью-Йорку Деніел не вживає потрібних йому ліків. За ним обіцяє слідкувати Стів Шеллі, однак після деяких інцидентів (в одному з музичних магазинів Деніелу стає зле через галюцинації), він вирішує залишити артиста в Крамера. Однак Деніел покидає його, говорячи про те, що Стів дозволив йому повернутися до його дому в Хобокені (один із районів Нью-Йорка). Як згодом виявиться, такої домовленості не було. Він зник на деякий час. За словами Марка Крамера, «мені подзвонив Лі Ранальдо (гітарист гурту Sonic Youth) та сказав, що Деніел був у чоловічому притулку на Бауері. Згодом я дізнався, що його знайшли, коли він блукав вулицею без своєї гітари та, найважливіше для нього, без Біблії, яку в нього поупив “божевільний”. Копи допомогли йому повернути музичний інструмент, але Біблії так і не вдалося знайти. Це були тяжкі часи». Подібні речі негативно позначилися на сесіях у студії.

Готовий альбом отримав назву «1990» і вийшов цього ж року. Деякий матеріал для нього так і не вдалося вчасно виконати. Тож до платівки ввійшли домашні записи Деніела та його «живий» виступ у культовому клубі CBGB, який став концертним майданчиком для багатьох музикантів нью-йоркської панк-рок сцени. Також планувалося перевидати старі альбоми артиста на лейблі «Blast First», яким володіли учасники гурту Sonic Youth, але угода не відбулася через конфлікти серед музикантів. Їх почала хвилювати поведінка Деніела. Було вирішено відправити його до Західної Вірджинії. Через три тижні своїх «пригод» Деніел повертається на автобусі додому. Більш вдало відбувся запис альбому разом із музикантом Джедом Фейром. Обидва зустрілися вперше віч-на-віч саме в Нью-Йорку. Марк Крамер запропонував їм попрацювати разом, адже вони мають багато спільного в творчому сенсі. Запис розпочався в серпні 1988 року в штаті Мериленд. Платівка отримала назву Jad Fair/Daniel Johnston та була випущена на лейблі 50 Scidillion Watts. До неї ввійшли треки як власного авторства, так і кавер-версії пісень The Beatles та інших виконавців.

(Джед Фейр та Деніел Джонстон)

Після закінчення музичної сесії Джед допоміг Деніелові сісти на потрібний автобус, який довіз би його додому. Вже в рідному містечку з артистом трапився випадок, після якого Деніел знову опиниться в лікарні. По приїзду він вирішив спочатку не йти додому, а пройтися пішки повз знайомі будинки, де колись мешкали його друзі. Деніел зупинився біля одного з таких обійсть і почав голосно щось викрикувати. На дивний шум відповіла мешканка будинку, стара жінка, і попросила музиканта припинити це. Деніел подумав, що вона є одержимою самим дияволом, тож увірвався до її апартаментів. Жінка не на жарт злякалася та, намагаючись утекти, зістрибнула з вікна другого поверху, зламавши обидві ноги.

90-ті роки були непростим періодом життя Деніела. Однак саме в цьому десятилітті його популярність почала різко зростати. Пісні Деніела використовувалися в багатьох артперформансах у Європі. Так, французький колектив Lyon Opera Ballet розробив шоу на основі композицій із його альбому «Yip/Jump Music». 1992 року Курт Кобейн, соліст гурту Nirvana та знакова постать у тодішній музичній індустрії, одягнув на премію MTV Music Awards футболку, на якій було намальоване маленьке жабеня з очима, як у равлика. Це персонаж багатьох малюнків Деніела, що відомий завдяки своїй появі на обкладинці його альбому під назвою «Hi, How Are Yo». Курт був фанатом творчості Джонстона, про що також зазначав у своїх щоденниках.

(Курт Кобейн у футболці «Hi, How Are You»)

Згодом з Деніелем почали виходити на контакт великі лейбли. 1993 року почалася справжня війна між компаніями Atlantic та Electra, які прагнули підписати контракт із виконавцем. Деніел, який на той час був у лікарні, спочатку погодився укласти угоду з Electra. Проте, коли він довідався, що серед учасників лейблу є гурт Metallica (Деніел вважав, що ці музиканти служать дияволу), артист швидко передумав, звільнив із посади менеджера Джеффа Тартакова, який завжди був поряд з ним, та підписав всі необхідні папери з Atlantic. Результатом угоди став альбом «Fun». Багато хто з фанатів Деніела вважає цю платівку найкращою в його творчості, адже вона є найбільш доступною для аудиторії завдяки своєму студійному звучанню. Однак, продажі альбому виявилися недостатньо прибутковими, і через два роки лейбл розірвав контракт із Деніелем. Свій наступний альбом, «Rejected Unknown», він записує власними силами наприкінці 90-х. Згодом він вирушить в успішне турне країною.

Наступні два десятиліття виявилися для музиканта доволі спокійними. Лікарі приписали Деніелові нові ліки, які нарешті полегшили перебіг його хвороби. Він запише ще чотири високо оцінених критиками альбоми, його малюнки будуть виставлятися в багатьох галереях світу. Так, він брав участь у відомій на весь світ виставці сучасного мистецтва – Венеційському бієнале. Також Деніел нарешті зміг опублікувати свій власний комікс – «Space Ducks», у якому зграя астронавтів-качок протистоїть злим демонам. Для саундтреку до цієї історії артист записав окремий альбом.

Для багатьох музикантів творчість Деніела Джонстона є справжнім джерелом натхнення. Багато хто намагається передати у власних піснях свій душевний стан, емоції, які нуртують у душі. Я сподіваюся, що приклад Деніела для них стане показовим – якщо ти дійсно хочеш робити те, що тобі найбільше подобається, то в тебе все вийде. І якщо поряд з тобою люди, які вірять у тебе та завжди допоможуть корисною порадою і добрим словом, то з такою підтримкою ти дійсно будеш непереможним.

автор: Дмитро Шишков

Слова з пісень:

1. «The Story Of An Artist – альбом «Don’t Be Scared».
2. «Casper the Friendly Ghost – альбом «Yip/Jump Music».
3. «Grievances – альбом «Songs of Pain».
4. «Like a Monkey in a Zoo – альбом «Songs of Pain».
5. «I Live My Broken Dreams.
6. «Devil Town – альбом «1990».

Додаткові джерела інформації:
1. Barry Shank. Dissonant Identities: The Rock’n’Roll Scene in Austin, Texas. Publisher: Wesleyan University Press. 312 pages.
2. Don Goede. HI, HOW ARE YOU?: Art, Life and Music of Daniel Johnston. Publisher: LAST GASP. 225 pages.