Хореограф Дар’я Пащенко: «Танець — це розкіш, коли ти можеш бути самим собою»
Яскрава особистість і цілеспрямована дівчина Дар’я Пащенко – тренер сучасної хореографії в танцювальній студії DISSET. Маючи неабиякий талант від народження, вона продовжує удосконалюватися та ні на мить не зупиняється на шляху до своєї мети. Навчання в магістратурі за спеціальністю реклама допомогає Дар'ї здобути вміння та навички, що стимулюють до розвитку та залученню нової аудиторії до танцювальних тренувань
— Як довго ти займаєшся хореографією? Розкажи, з чого все починалося?
— Займаюсь танцями з 4 років, наразі присвятила їм вже майже 19 років. Почалося все тоді, як батьки віддали мене у гурток народного танцю. Потім, коли мені було одинадцять, я почала займатися сучасною хореографією, що триває і до сьогодні!
— Чому ти обрала саме цей стиль танцю?
Сучасна хореографія – це модно, круто і до вподоби мені. Одного разу я спробувала цей стиль і відразу мені це припало до душі. Вже, здається, іншого не дано мені. Я і надалі буду розвиватися саме в цьому русі.
— Кого ти вважаєш прикладом для себе у світі хореографії?
— Конкретного кумира в мене немає, але один з тих, кого я вважаю прикладом на українському просторі хореографії — Денис Стульников, відомий хореограф-постановник. Саме його, на мою думку, треба брати за приклад.
— Розкажи про свій танцювальний колектив, як він створювався?
— Я є учасницею танцювального центру DISSET. Йому вже майже 20 років і він один з перших, хто почав розвиватися в сучасному хореографічному напрямі. До речі, найбільший у Запоріжжі.
— У яких конкурсах DISSET брали участь? Чи здобували ви нагороди?
— Ну, так просто не перерахуєш, конкурсів було дуже багато. Чисельність танцюристів нашого центру вражає, а тим паче і різноманітність змагань і конкурсів, де ми беремо участь. Якщо коротко, то DISSET є багаторазовими призерами та переможцями регіональних, всеукраїнських та європейських турнірів, чим і пишаємося.
— Який момент чи подія у твоїй діяльності був найфеєричним, таким, що запам’ятався назавжди?
— Без сумніву, щасливих моментів було вдосталь. Найбільше запам’яталася мені перша велика перемога, на чемпіонаті Європи в Ялті. Тоді мені було дванадцять років, ми сумлінно готувалися і, чесно кажучи, навіть не очікували таких результатів. Коли після нагородження ми зателефонували нашому тренеру, яка нажаль не змогла поїхати з нами, вона відразу й не могла повірити.
— А моменти розчарування траплялися?
— Були, звісно, і розчарування. Це, в основному, були промахи, але ж саме вони навчали, вказували на помилки та допомагали ставати краще, удосконалюватися та не повторювати таких помилок.
— Як тобі вдається поєднувати власні виступи з інструкторською діяльністю?
— Якщо чесно – дуже легко. Я маю змогу навчати та ділитися досвідом з учнями, і одночасно також тренуюсь. Іноді навіть танцюю зі своїми учнями на змаганнях або виступах. Як кажуть, коли стаєш тренером, ти перестаєш бути танцюристом. Сподіваюсь, що ці слова не про мене.
— Що для тебе значать танці, та які почуття викликає у тебе?
— Танці займають одне з основних місць у моєму житті. Я навіть не можу уявити, що колись можу покинути їх. Та цього й не станеться ніколи. Від репетиції та виступів я отримую дуже велику насолоду, особливо від продуктивних тренувань. А також натхнення для нових крутих «зв’язок». Іноді, просто прослуховуючи якусь пісню, я можу захопитися нею, що відразу починаю уявляти, які рухи під неї будуть круто виглядати.
— Що ти порадиш людям, котрі тільки починають танцювати?
— Головне моє правило — НЕ СОРОМИТИСЬ! Танець – це розкіш, коли ти можеш бути самим собою. Інакше не вийде нічого. Неможливо донести до глядача той кайф виступу і надихнути його, коли сам не віриш у себе. Так само, слухач не почує вас, коли зі сцени будете шепотіти. Коли починаєте щось робити, спочатку потрібно повірити в себе, у свої можливості і з наполегливістю йти до своєї мети.
Інтерв’ю підготувала Ольга КОРНІЄНКО