Інтерв’ю: Бурачки – Випробування на шляху до безпеки
Інтерв’юер:
Сьогодні ми спілкуємося з Олегом, українцем, який пережив складний шлях через пункт пропуску «Бурачки». Доброго дня, Олеже! Дякуємо, що знайшли час для цієї розмови.
Олег: Доброго дня! Дякую, що дозволили поділитися своїм досвідом.
Інтерв’юер: Розкажіть, будь ласка, про те, як ви опинилися на пункті пропуску «Бурачки»?
Олег: Я виїжджав з окупованої території, і це був один з небагатьох шляхів, доступних для нас. Коли ми дісталися до Бурачків, з’явилася надія, але одразу стало зрозуміло, що це буде не простий процес. Термінал нагадував тюрму, атмосфера була вкрай напруженою.
Інтерв’юер: Які умови ви там застали?
Олег: Ми стояли в черзі добу. У нас не було можливості купити їжу чи воду. Я пам’ятаю, як за мною стояла сім’я з Токмака – в них були маленькі діти, і вони вже три дні чекали без будь-яких зручностей. Це було справжнє випробування для всіх нас. Ми поділилися водою, адже знати, що хто б то не був, заважає батькам та дітям — це було жахливо.
Інтерв’юер: Як відбувалася перевірка документів? Які емоції вас охоплювали під час цього процесу?
Олег: Коли мої документи перевіряли, у мене було прострочене посвідчення. Пам’ятаю, як одна з працівниць штовхнула мені паспорти назад з криками. Я відчував приниження і страх – розумів, що мої слова можуть призвести до ще більших проблем, тому нічого не відповідав.
Інтерв’юер: Багато з вас пережили несправедливе ставлення, як у вашій ситуації?
Олег: Так, ми стояли під пекучим сонцем і не могли навіть вийти з автомобіля. Я бачив, як людей виводили на фільтрацію, задавали їм провокаційні питання, погрожували. Це просто нестерпно. Мого батька також забрали на фільтрацію, і це було дуже страшно.
Інтерв’юер: Який загальний висновок ви зробили з цього досвіду?
Олег: Бурачки стали символом принижень та страждань для дуже багатьох українців. Для нас це не просто пункт пропуску – це місце, де відчувалося безсилля та страх, але також і бажання знайти безпеку. Наше життя за межами країни починалося з цих труднощів.
Інтерв’юер: Дякуємо, Олеже, за вашу відвертість і готовність поділитися цим важким досвідом. Бажаю вам успіху на вашому шляху до нового життя.
Олег: Дякую! Я сподіваюся, що нашу історію почують, і ми не забуто.
Авторка: Бедюх Тетяна