«Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики Софія Назаренко

Випускники факультету журналістки ЗНУ (ZNU, Zaporizhzhia National University) – одні з тих, хто сьогодні боряться з ворожою пропагандистською машиною.

Про Україну у світовому дискурсі, особливості роботи журналістки-міжнародниці та факультет журналістики ЗНУ як потужну стартову платформу в професійному становленні спілкувалися з нашою випускницею, редакторкою відділу міжнародної аналітики в «24 Канал» та кореспонденткою з Брюсселя для української редакції «Radio France International (RFI)» Софією Назаренко. Сьогодні вона є однією із семи українських журналістів, які представляють «український голос» у Брюсселі. 

— Софіє, а коли вперше впіймали себе на думці, що прагнете пов’язати життя з журналістикою? Що спонукало вас зробити саме такий вибір?

— Перші думки про те, що я буду журналісткою, з’явилися ще в школі. Десь у шостому класі я казала, що в майбутньому буду працювати в цій галузі. Але, пам’ятаю, що до останнього, в 11-му класі не знала, яку спеціальність обрати – вагалась між політологією та журналістикою. Зрештою, мій внутрішній голос підказав йти на факультет журналістики і я не помилилася. Думаю, що великий внесок зробили мої шкільні захоплення – мені дуже подобалось писати твори. Також щороку у нас був конкурс ораторського мистецтва, де треба було підготувати власний спіч, а потім виступити на сцені, і у старшій школі я активно брала в цьому участь. І ще мені дуже подобалась історія (України та всесвітня), я багато разів була учасницею олімпіад, тому, вважаю, саме це вплинуло на мій подальший вибір – розвиватися у політичній журналістиці.

— Навчання саме на факультеті журналістики ЗНУ – чому?

— По-перше, тому, що наш факультет був і є у топі факультетів журналістики по Україні. По-друге, тому, що я хотіла здобути якісні знання в медіасфері, і я не помилилась!

— Що вас найбільше приваблювало під час навчання?

— Навчання в ЗНУ я згадую по-особливому тепло. Мені подобався наш колектив, моя улюблена група-2ж, кураторка Анна Баранецька, декан Віктор Костюк і весь викладацький склад. Зараз, згадуючи навчання та порівнюючи з іншим ЗВО, який я закінчила в Брюсселі, хочу сказати, що наші викладачі – найкращі. Це проявляється в бажанні реально навчити студентів, допомогти їм, відповісти на всі запитання та завжди бути на зв’язку – це дійсно те, що заслуговує поваги. Особливо мені подобалося навчатися офлайн, коли можна було приїхати на пари, поспілкуватися з групою, комунікувати не через комп’ютер, чого зараз, на жаль, всім бракує. Крім того, в мене було багато улюблених предметів – від дисциплін зі спеціалізації до розслідувальної та Чорнобильської журналістики.

— Що запам’яталося зі студентського життя?

— Перші два роки – офлайн, доковідні та довоєнні часи, це був найкращий час для студентства нашої групи. Думаю, найбільше запам’яталися зустрічі нашої групи та заняття в університеті, де ми виконували командні проєкти. Звичайно, були такі випадки, коли хтось робив менше, ніж вся команда)) Але це був цікавий та важливий досвід для майбутньої роботи в колективі.

— Як сьогодні оцінюєте ті знання, які вам дав наш факультет?

— Я вважаю, що набутні знання мені допомагають щодня в професійному житті. Можна сказати так, що факультет дає журналістську базу, а вже нюанси – приходять із досвідом. Однак усе, що треба, та навіть більше, аби розпочати кар’єру журналіста, вміти виготовляти якісний медіа-продукт – факультет журналістики в ЗНУ надає. І ще раз я повторюся: в нас є чудові викладачі, які діляться своїм досвідом та за наявності питань у студентів можуть дати цінну пораду.

— На чому нам, викладачам, варто зосередити увагу сучасних студентів?

— Я думаю, що все ж таки варто посилити практичну базу для студентів факультету журналістики. Плюс нашого факультету у тому, що ми мали можливість пройти сім практик у різних редакціях, і це дійсно допомагало. Думаю, що було б круто, аби студенти пробували писати статті на різні теми, що допомогло б їм зрозуміти, в якому напрямку вони хочуть розвиватися. Тоді б викладачі з професійної точки зору могли б підсвітити сильні сторони студентів.

— Мені здається, що ви завжди мріяли стати журналісткою-міжнародницею?

— Я думаю, що усвідомлення бажання стати журналісткою-міжнародницею сформувалося в процесі навчання в університеті. Тоді я працювала в локальних медіа, але писала не лише про події в Запоріжжі, тому, скажімо так, пробувала себе в різних тематиках. Зараз я більше спеціалізуюся на євроатлантичній інтеграції України та на найближчий час триматиму саме цей курс.

— На вашу думку, що є важливим для сучасних журналістів? На що орієнтуватися нашим студентам?

— По-перше, поглинати всі практичні знання, які дають в університеті та робити якомога більше матеріалів під час навчання, бажано десь публікуватися. По-друге, вчити англійську мову, якщо ви хочете працювати у столичних редакціях, а якщо ви не обмежуєтесь українськими ЗМІ – вчити й інші іноземні мови. По- третє, вчитися налагоджувати зв’язки ще зі студентських років – це важливо для кар’єри.

— Чи є якась формула вашого успіху? Що вам допомогло досягти своєї мети?

— Я думаю, що я ще працюю над створенням формули свого успіху)) Але для мене було важливо почати працювати журналістом ще на першому курсі, аби точно зрозуміти, як все працює. Я думаю, що цей досвід мені допоміг отримати і практичні знання, і опанувати ту теорію, яку ми вчили в університеті. Тобто те, що ми вчили, я могла одразу ж використати під час створення матеріалів.

— Чи маєте у своїй професійній діяльності історії, які дали вагомий досвід, навчили чомусь чи змусили замислитися над своєю професією?

— Повномасштабне вторгнення змусило всіх українців замислитися над життям загалом і я – не виняток. Я думаю, що саме після початку російської агресії в 2022 році я дійсно усвідомила роль медіа в житті людини. Також великий вплив на мене мав переїзд до Брюсселю, де, працюючи серед іноземних колег, ти розумієш важливість «українського голосу» під час пресконференцій.— Софіє, у чому важливість «українського голосу»? Як впливають українські журналісти своїм голосом на світову спільноту?
— Я думаю, що українські журналісти можуть впливати на світову спільноту через свої питання до лідерів, в моєму випадку – європейських. У Брюсселі працюють сім журналістів з України, тому наша задача тут – зробити все, щоб питання України не відходило на другий план. Світова преса більше стежить, скажімо так, за більш «гарячими» подіями, як війна в Ізраїлі зараз, наприклад. Тому саме через свої питання журналісти мають силу формувати порядок денний. Втім, я думаю, що «український голос» за кордоном важливий не лише для впливу на світову спільноту, а й навпаки – на українську. Наприклад, у своїх матеріалах я намагаюся пояснити аудиторії, як працює ЄС зсередини, чого нам варто чекати від процесу вступу, чому це не може відбутися швидко – це все мають розуміти українці, бо ми все ж таки – країна-кандидат. І я вважаю, що журналісти, які знаходяться в центрі прийняття рішень, можуть ці всі процеси пояснити.
— То поділіться й з нами…

— ЄС має трохи складну структуру, бо складається з трьох головних інституцій: Єврокомісії, Європарламенту та Ради ЄС. Хоча Єврокомісія як виконавчий орган пропонує певні пропозиції, наприклад, порекомендувати почати переговори про вступ України до ЄС, остаточні рішення залишаються за державами-членами ЄС, а саме – за їхніми лідерами під час зустрічей Європейської ради. Усі питання, які стосуються України, є зовнішньополітичними, бо ми ще не вступили до ЄС, а тому потребують схвалення з боку всіх 27-ми держав-членів ЄС. Тому цей процес досить складний, тривалий і громіздкий, бо якщо одна країна не погоджується, то може заблокувати рішення, попри підтримку інших країн.

Що Україні очікувати від процесу вступу до ЄС? Те, що цього, на жаль, не станеться за два-три роки. І це не тому, що нас не хочуть бачити всередині Євросоюзу, а тому, що Україна має повністю перейти на європейське законодавство, яке не стоїть на місці, а постійно оновлюється. Крім того, реформи мають відбутися не лише в Україні, а й у самому ЄС, і в Брюсселі про це постійно говорять. Бо тема розширення з’явилась на порядку денному, і вже очевидно, що це буде нова хвиля вступу країн і тоді кількість держав-членів збільшиться, і ця цифра точно буде більше 30. Тому ЄС й сам має переглянути свої внутрішню політику та дотації з бюджету, а також процес прийняття рішень, бо коли за столом переговорів буде ще більше гравців, навряд чи такий союз зможе ефективно існувати. Плюс, можливо, Брюсселю доведеться переглянути можливість збільшувати колегію Єврокомісії та кількість євродепутатів. Тож все це займе певний час.

— Журналіст-міжнародник – це…

— Перш за все, журналісту варто дотримуватися професійних стандартів, бути об’єктивним та служити інтересам суспільства. На мою думку, сучасному журналісту варто опановувати нові онлайн-платформи, активно використовувати соціальні мережі та інші додатки в еру цифрових технологій.

Журналіст-міжнародник – це системна робота на перспективу. « міжнародній політиці все передбачувано, якщо ти знаходишся у вирі подій. Тому моя порада – щодня робити огляд світової преси, аби розуміти, що може статися завтра. Крім того, моя спеціалізація – це європейські установи, НАТО. Мій план роботи прописаний на місяці вперед, я маю на увазі – дати міністерських зустрічей, самітів, двосторонні зустрічі лідерів. Єдине, що змінюється – це контекст. Але для цього, повторюся, треба бути у вирі подій та слідкувати за ситуацією навколо.

— Ваш перший досвід у ролі міжнародної журналістки – це…

— Мій перший досвід як журналістки-міжнародниці – це поїздка до Парижу на засідання «нормандської четвірки». Звичайно, тоді мені було дуже цікаво подивитися на процеси прийняття політичних рішень зсередини. Однак мені важко назвати цей досвід вдалим через те, що це власне був перший досвід. Тоді я була розгублена та не була готова до безперервного робочого марафону.

Зараз під час самітів або зустрічей на високому рівні, в мене як у кореспондентки немає стресу. Для мене це – звичайні робочі дні, але з дуже щільним графіком, і на жаль, вони можуть тривати аж до пізньої ночі.

— Що Вам найбільше подобається в сьогоднішній діяльності? А що є найскладнішим?

— Найбільше мене захоплює те, що я знаходжуся в політичному центрі прийняття рішень і можу безпосередньо комунікувати з людьми, які формують порядок денний в Європі та, частково, у світі. Також класно те, що інколи ці розмови можуть відбуватися «офф зе рекорд». Найскладнішим – хмм… можливо, здатність перемикатися від роботи на відпочинок. Тому що коли ти журналістка, ти постійно слідкуєш за новинами, і це психологічно дуже втомлює через велику кількість інформації.

— Як працює сьогодні журналістка-міжнародниця? З чого складається ваш день? Що в ньому має бути обов’язковим?

— Незважаючи на те, що план роботи прописаний на тижні вперед і я працюю за чітким графіком, роблю також мініплани роботи на тиждень із дедлайнами, що саме і коли я повинна надіслати своєму редакторові. Обов’язковим ритуалом для кореспондента в Брюсселі є щоденні брифінги в Єврокомісії, де ти порушуєш українське питання й отримуєш реакцію від ЄК. Також майже щодня я спілкуюся з експертами різних європейських аналітичних центрів, які допомагають краще зрозуміти моїм читачам і глядачам перебіг подій у світі.

— Софіє, як на вашу думку, нас бачить світова арена, який імідж має Україна? Чи змінилося сприйняття України світом до та після 24 лютого 2022? Над чим варто всім нам працювати, щоб досягти Перемоги?

— Однозначно імідж України змінився в позитивному напрямку через мужність українського народу. У ЄС вперше за довгий час розконсервували тему розширення та дійсно починають внутрішню підготовку до приєднання країн, серед яких є й Україна. Щодо військових питань і НАТО, то ці країни досі вражені швидкістю опановування українською армією західних систем зброї та успіхів на фронті. Але головна проблема, яка залишається в Україні, в її сприйнятті закордоном, і цією темою маніпулюють наші вороги, – це проблема корупції. Із цим недоліком нас не готові бачити ні в ЄС, ні в НАТО, тому, я думаю, боротьба з цим явищем також нас наближає до Перемоги і до шансу на стабільне європейське майбутнє.

— Ви як українська журналістка як почуватесь за кордоном? Чи виникають певні бар’єри в організації зустрічей та комунікаціях?

— Немає жодних проблем у комунікації із пресслужбами. Деякі високопосадовці навіть більш відкриті до української преси, бо інколи хочуть передати меседжі саме для нашої аудиторії.

— Софіє, а на що орієнтують ці меседжі українців?

— Головні їхні меседжі про продовження підтримки України. І на мою думку, українцям зараз дійсно важливо це чути від різного рангу політиків. Але дуже добре, коли ці слова підкріплюються діями, й окрім цих заяв ми також чуємо нові анонси про передачу зброї.— Софіє, серед низки зустрічей та інтерв’ю з політичними діячами які вам запам’яталися найбільше та чому?
— Скажу так, що всі спікери дуже цікаві. Можливо, з останнього мені запам’яталася розмова з Міністеркою оборони Іспанії Маргаритою Роблес. По-перше, як мені розповіла прессекретарка, Міністкрка відразу ж погодилась на інтерв’ю, коли почула слово «Україна». А по-друге, було дуже цікаво, що на запис розмови прийшла вся делегація, бо це була перша розмова Роблес з українською пресою. З іншими міністрами такої помпезності не було )) Але й ті інтерв’ю були крутими. Я думаю, що в майбутньому будуть співрозмовники ще вищого рангу.

 — Чи мали ви практики, коли інтерв’ю зривалося саме з вашої вини? Чи співрозмовника? Як згладжували ситуацію?

— Інколи таке трапляється, особливо, якщо ти хочеш поспілкуватися з людиною, яка дійсно приймає важливі політичні рішення. Єдина причина – нестача часу. Але це все нормально узгоджується з прессекретарями, які завжди прагнуть знайти компроміс. Зі свого боку, я намагаюсь не підводити своїх співрозмовників та роблю все, аби інтерв’ю відбулося.

— Інтерв’ю – це завжди прямий контакт – очі, рухи, манера говорити? Чи можна розпізнати думки свого співрозмовника за цим?

— Інтерв’ю, безперечно, включає в себе не лише слова, а й невербальні сигнали. Ці аспекти можуть розкрити багато про співрозмовника та допомогти зрозуміти його почуття, емоції та ставлення до обговорюваної теми. Проте я б не покладалась лише на ці сигнали, бо їхня інтерпретація може бути суб’єктивною й залежить від контексту та індивідуальних реакцій.

— Опишіть вашого улюбленого співрозмовника чи співрозмовницю.

— Людина, яка не боїться висловлювати свою позицію, не говорить штампами, розповідає ексклюзиви та не перестрибує з теми на тему. Серед європейських лідерів мені подобається спілкуватися з балтійцями – вони дуже підтримують Україну та сприймають нашу війну як свою. Я думаю, що все ж таки в нас схожий менталітет, тому ми сприймаємо один одного більше як «своїх», і представники цих країн розповідають трохи більше, ніж західноєвропейські лідери. Наприклад, я вже не раз записувала інтерв’ю з міністром оборони Естонії Ханно Певкуром, і він завжди відкритий до розмови, і це круто для журналіста. Відкриті до преси спікери можуть реально дати ексклюзивну інформацію або зробити таку заяву, яка потім розійдеться в ЗМІ і на мою думку, балтійці в цьому профі.

— Які практики налагодження комунікації зі співбесідниками ви виробили для себе?

— По-перше, бути собою й уважно слухати співрозмовника. Це – дуже важлива риса для журналіста, оскільки саме зацікавленість допомагає краще зрозуміти свого героя та налагодити з ним контакт. Також дуже важливо поважати погляди співбесідника, навіть якщо вони суперечать моїм власним.

— Що може врятувати у випадках, коли бесіда не задалася, або контакт не виявлено, чи, більше того, виникли непорозуміння? Які ваші поравди щодо дій журналістки-міжнародниці?

— Робота в євроструктурах дуже регламентована, має сталі традиції, та політики розуміються на ролі преси, тому особливих проблем під час комунікації не виникає. Але треба зважати, що, попри питання, поставлені в різних формах, навряд чи ви отримаєте відверту відповідь чи скандальні заяви. Однак, якщо розмова не задалася, варто зберігати спокій, бо це – не кінець світу. Якщо у співрозмовника і у журналіста є час, можна відкласти розмову. В іншому випадку, журналіст повинен вміти змінювати свій підхід у процесі та корегувати ситуацію під час розмови – ставити додаткові питання, переходити до інших тем, виявляти емпатію.

— Якими якостями, на вашу думку, мають володіти ті, хто прагне здобути журналістський фах?

— На мою думку, важливо бути допитливим, мати глибоке розуміння суспільства, політики, культури та історії. Також дуже важливо мати розвинені комунікативні здібності – не боятися розмовляти з незнайомими людьми, ставити незручні запитання та ясно висловлювати свої думки.

— Нещодавно прочитала ваш пост у соцмережах, з якого зрозуміла, що ви не плануєте зупинятися, а вже маєте нові задуми. Не відкриєте шпаринку щодо своїх планів?

— Я думаю над тим, аби розкрити свої знання в галузі європейської політики та дипломатії і починаю вчити додаткову мову – французьку. Але, сподіваюсь, що і на цьому я не зупинюсь.

— Як би ви проасоціювали факультет журналістики ЗНУ?

— Це – справжня кузня талантів і місце, де створюється сприятлива атмосфера для професійного зростання та особистісного розвитку.

Анна Баранецька,

доцентка кафедри соціальних комунікацій та інформаційної діяльності