Як війна змінила життя людей
Минуло понад 100 днів з початку повномасштабного вторгнення до України. Новими реаліями для українців стали звуки сирен, вибухів, постійний перегляд новин, нервове напруження. Хтось був вимушений покинути свою рідну домівку, а хтось досі залишається під окупацією та обстрілами. У цій статті ми розповімо вам історії людей, чиє життя змінила війна.
Валентина, 65 років
Валентина з села Кам’янське Запорізької області, виїхала зі своєю родиною 2 березня до Запоріжжя, де вони перебувають досі. Валентина розповідає, що 24 лютого прокинулася зі своєю родиною від потужних вибухів, а ввечері всією родиною вони перебували у підвалі свого дому, бо були обстріли. Син Валентини ходив у дім за водою та їжею. Вже 26 лютого у домі Валентини від вибухової хвилі вилетіли вікна. У підвал дому було чутно всі вибухи, 8-річний онук Валентини тремтів від страху. Після декількох днів перебування у підвалі, родина Валентини вирішила евакуюватися до Запоріжжя. Речей майже ніяких не брали, вирішили їхати в тому, в чому були. Зібралися їхати на власному автомобілі, до Валентина та її родини приєдналися їхні сусіди, які зараз перебувають у Польщі. Шлях до Запоріжжя виявився доволі легким, оскільки були тільки українські блок-пости, які перевіряли тільки документи. У Запоріжжі Валентину та її родину зустріла молодша сестра Валентини, яка вже давно проживає у Запоріжжі.
Дар’я, 19 років
Дар’я, студентка Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, сама родом із Запоріжжя. Дар’я знімала квартиру зі своєю одногрупницею. Оскільки обстріл Харкова почався майже з перших днів війни, Дар’я та її одногрупниця Ольга ходили декілька днів ховатися у метро. Брали з собою теплі речі запас їжі та води. У метро було дуже багато людей, ніч з 24 лютого на 25 дівчата провели у метро. 26 лютого дівчата вирішили повернутися до квартири, щоб зібрати речі та евакуюватися з міста. Оскільки обстріли посилися дівчата ще 3 дні просиділи у коридорі квартири, яку знімали. Міський транспорт майже не працював, тому 1 березня дівчата бігли пішки під звуки вибухів на вокзал для того, щоб виїхати з міста. Виїхали вони евакуаційним потягом Харків-Львів. Наразі дівчата перебувають у своїх рідних містах Дар’я у Запоріжжі, Ольга у Полтаві.
Тетяна, 35 років
Тетяна з міста Маріуполя, яка 7 березня зі своєю донькою виїхала з міста до Запоріжжя. Тетяна розповідає, що 24 лютого чула вибухи з далеку. Зранку вона з донькою пішла до магазину для того, щоб взяти запаси продуктів на декілька днів, та до банкомату зняти готівку. Після декількох годин черги Тетяна з донькою повернулися додому. Декілька днів, вони з донькою перебували в коридорі, а спали у ванні. Звуки вибухів ставали гучніше та були все ближче – розповідає Тетяна. Її 6-річна донька боялася кожного звуку та майже постійно плакала. Через декілька днів Тетяні та її доньці довелося спуститися у підвал сусіднього будинку, адже вибухи були дуже потужними. Оскільки вже не було світла, люди не могли дізнатися інформацію про евакуацію, адже телефони сіли. У підвалах всі сиділи мовчки, прислухалися до кожного звуку, адже деякі вибухи було дуже сильно чутно у підвал, діти гучно плакали. Іноді усі обговорювали як можна евакуюватися з міста. Коли Тетяна з донькою готували на вулиці їжу до їх компанії підійшов чоловік, який пропонував евакуацію. Він збирав групу людей та вивозив їх до більш безпечних місць за гроші. На свій страх, Тетяна вирішила, що поїде з донькою, хоча вони не знали чи доїжджав до міста призначення той хто поїхав з міста. Вони їхали під звуки вибухів навіть коли стояли на блокпостах. На російських блокпостах була дуже жорстка перевірка. Військові заглядали у сумки, навіть попросили вивернути кармани куртки. Просили ввімкнути телефон, але не всіх тільки тих хто їм не сподобався, а на те що казали, що телефон розряджений та не може ввімкнутися, його розбивали або забирали. Нам пощастило, оскільки нас дуже швидко пропустили і ми рухались далі доволі швидко – каже Тетяна. Приблизно шлях до Запоріжжя тривав 3 дні. Наразі Тетяна з донькою перебуває у Запоріжжі, де вже зняла квартиру та влаштувалась на роботу.
Анастасія Лиховоз