Як допомагати хворим дітям, а не шахраям розказав активіст Роман Кірченко

З 2007 року у Запоріжжі функціонує благодійний фонд «Щаслива дитина». Нам вдалося поспілкуватися з людиною, яка протягом 4 років працює у фонді та вже не уявляє свого життя без допомоги людям. Роман Кірченко — активіст фонду, оптиміст по життю і сміливець по натурі, відкрив нам двері у світ благодійності

— Роман, розкажіть, хто стояв у витоків створення фонду «Щаслива дитина»?

— Фонд створено Альбертом Павловим та Іриною Гавришевою в 2007 році. Стимулом стали особисті життєві випробування. У Альберта — лікування прийомного сина з онкологічним захворюванням. У Ірини — власні проблеми зі здоров’ям. На жаль, в 2016 році Ірина Гавришева покинула наш світ. А син Альберта успішно пройшов лікування і сьогодні працює у фонді.

— Яка основна мета діяльності фонду ?

— Ключові напрямки діяльності фонду — це адресна допомога важкохворим дітям Запорізької області. Це спеціалізовані програми по онкології та муковісцидозу, допомога дитячим лікарням з закупівлею та ремонтом медобладнання, заходи, спрямовані на розвиток сімейного влаштування дітей-сиріт та будівництво Дитячого села — унікального для України проекту. Крім того, фонд допомагає вимушеним переселенцям, дітям і дорослим з особливими потребами. Функціонує дитячий туристично-освітній клуб «Клубок» і Фонд допомоги дорослим «Хелпус». Ми намагаємося максимально оперативно реагувати на найрізноманітніші проблеми дітей у Запорізькій області. Загалом, важче описати, чого ми не робимо.

— Яку посаду ви займаєте у фонді? Що входить до ваших обов’язків?

— Керівник проектів. Я займаюся процесом закупівлі медичного обладнання для лікарень Запорізької області, а також рекламою фонду. Це ключові напрямки. Але в цілому фронт діяльності ширший. Практично кожен із співробітників фонду — універсал, адже завдання, які ми вирішуємо в ході роботи, дуже різноманітні.

— А що із фінансовими джерелами, як формується бюджет фонду?

— У Фонду «Щаслива дитина» немає єдиного фінансового донора або «папіка». Це принципова позиція, яка допомагає зберігати самостійність у прийнятті рішень. Фонд залучає безліч приватних пожертвувань від різних людей і організацій: пишемо грантові заявки, беремо участь в конкурсах, проводимо публічні заходи, працюємо зі стаціонарними ємностями для пожертвувань. Щорічно роботу Фонду підтримують тисячі людей.

— Скажіть, волонтери отримують заробітну плату?

— Тут потрібно дивитися на навантаження, яке людина бере на себе. Припустимо, хтось виділяє два дні на рік для допомоги в організації заходів — це один внесок. Частіше за все в такому випадку гроші не потрібні. Якщо ж людина з дня на день займається забезпеченням якоїсь функції або цілеспрямовано працює над вирішенням певної задачі в інтересах фонду —то їй обов’язково потрібно платити гроші. Як не крути, баланс потрібно витримувати. Ми рідко говоримо «волонтер», частіше використовуємо формулювання «друг фонду». Це реальні живі друзі, які постійно допомагають, найчастіше без будь-якої оплати.

— На вашу думку, чому багато людей не довіряє благодійним організаціям?

— Сьогодні недовіра існує не тільки до фондів. Ми живемо в суспільстві тотальної недовіри до інституцій і людей взагалі. На те є багато причин, це окрема цікава розмова. Відносно ж недовіри до благодійних фондів — для цього є реальні підстави. Дійсно є організації, які спекулюють на співчутті громадян і займаються відвертим шахрайством.

— Як же відрізнити злочинця від справжнього волонтера?

— Ймовірно, ви маєте на увазі вуличні грошові збори і те, як розпізнати шахраїв на вулиці? Що ж, практично ніяк. У людини з «ящиком» може бути все: посвідчення, довіреність, фірмова накидка і кепка, коробка для збору може бути опечатана — але все це ніяк не гарантує ані обліку зібраних грошей, ані їх цільового використання. Відразу ж, за п’ять хвилин, на льоту технічно неможливо перевірити весь ланцюжок від боксу до одержувачів. Саме тому більшість серйозних фондів в Україні не тільки відмовляються від вуличних зборів, а й агітують інших за відмову від таких методів.

 — Якщо людина недовіряє волонетрам на вулиці, але хоче допомогати — які є альтернативи?

— Тут я можу запропонувати кілька варіантів. По-перше—потрібно знайти людину, з якою ви зможете встановити довірливі відносини і працювати системно. Краще ті ж 50 гривень ви будете щомісяця перераховувати цій перевіреній людині, ніж десять раз по п’ятірці грати в лотерею на вулиці. Працюйте напевно! Працюйте з тим, кому довіряєте і не давайте гроші незнайомим людям на вулиці. По-друге — використовуйте безнал. Перераховуйте гроші на офіційний рахунок фонду (не плутати з особистими картками Приват). Безготівкові гроші юридичної особи не можна просто зняти з рахунку і витратити на базарі. Для будь-яких витрат потрібно документальне підтвердження, тут же виникає податкова звітність. Шахраям клопітно мати бухгалтера і вести реальну звітність — працювати тільки з готівкою для них легше. Тому безнал поки безпечний. І третя порада — оминайте виключно грошові відносини. «Якщо у вас просять на хлібець, запропонуйте людині хлібець» — хороший маркер. Якщо збирають на памперси, запропонуйте купити і самому привезти памперси. На ліки — поцікавтеся які саме, де лист призначень, кому передати закуплене і т.д. 

— Хто і як має боротися зі злочинцями, що спекулюють на благодійних зборах?

— Боротьба з шахраями — це завдання не фондів і не жертводавців. Для цього в Україні є інші структури, в прямі обов’язки яких входить така боротьба. На мій погляд і фондам, і волонтерським групам, і жертводавцям ефективніше зосередитися на створенні відкритих і прозорих систем, в яких шахрайство стане просто неможливим або хоча б важким для здійснення. В тому числі, це і перехід до безготівкових розрахунків і більш активної комунікації між усіма учасниками процесу. Як хтось зможе обдурити нас, якщо ми всі один одного будемо знати в обличчя?

— Що роботи реальним фондам, щоб їм довіряли?

— Розвивати відкритість і прозорість своєї роботи, таким чином завойовувати довіру. А громадянам поза фондами треба переходити від ситуаційної, емоційної участі, яка заснована на жалості до конкретної дитини, до більш раціональних методів. І не обмежувати себе випадковими пожертвами на вулиці, а знайомитися ближче з організаціями, з їх учасниками і сферою діяльності. Це зовсім нескладно, досить зробити перший крок.

— На останок, скажіть, як людина може переконатися, що гроші, які вона віддала у ваш фонд, пішли за призначенням?

— Ми забезпечуємо відкриту і детальну звітність. Кожне надходження і витрачання коштів фіксується в інформаційній базі і відображається на сайті. Це фінансова звітність, цифри. Окрім того, виходять регулярні звіти з фотографіями, описами і коментарями. Для того, щоб зафіксувати пожертвування за певним напрямом, досить написати його цільове використання на [email protected]. Сума буде зарезервована за вказаною категорією і використана саме за нею.

Інтерв’ю підготувала Катерина Степанова