Книжка сміху яка показує, що ми ще не мертві
"Записки самашедшого" — книжка сміху, яка повертає людину до життя, показуючи, що ми ще таки не мертві".
Дмитро Дроздовський (дзеркало тижня)
Вже зовсім скоро відбудеться подія на яку чекали, мабуть, всі книголюби Україні. Через тиждень у Львівському палаці мистецтв стартує «Форму видавців 2016». Тож, поки ми біжимо за білетом у місто лева і доки не уявляємо, які палітурки нас чекають, хочеться згадати роман, який практично відразу став бестселером та колись презентувався саме під час фестивалю.
Перший тираж цієї книги становив 10 тисяч і вже за півмісяця був розкуплений, що встановило своєрідний рекорд для українських видань. Давайте пригадаємо більше чотирьохсот сторінок написаних пером Ліни Костенко під назвою: «Записки українського самашедшого».
Для початку доречно було б сказати, що ця книга з ряду історично-описової літератури, котра читається на одному подиху.
З першої сторінки читач відіграє роль злодія-крадія, який нахабно вліз в приватний щоденник 35-ти літнього, давно вже змученого від політичного хаосу та своєї дружини чоловіка. Цей сім’янин вирішив занотовувати всі свої, досить «оптимістичні» думи. Перша дата у щоденнику співзвучна з Міленіумом.
Недарма відлік Ліна Костенко починає з 2000-х. Ось, що про це говорять уста головного героя: «Якось треба зібратися з духом, налаштуватись морально — все ж таки це Міленіум, дуже високий поріг. Інші покоління жили й не переходили такий Рубікон. А нам випало перейти… Отже, за місяць до нової ери, — а це таки має бути нова ера, в історії людства досі так і було: нове тисячоліття — нова ера.»
Відразу помітно з якими сподіваннями йшли українці переступаючи поріг віків. Але, світ все більше обростаючи абсурдністю, не щоб лякав, але пригнічував і зводив з розуму. Чи невже зараз історія не повторюється? З якими надіями ми відвойовували декілька років тому нашу з вами свободу вибору? І з яким коритом сидимо.
Чесно кажучи, якби я вела такий щоденник, навряд моя історія викликала посмішку.
«Добре людям, які пробігають повз факти»- чи не так?
Особисто я вважаю, що для дітей 90-х ця книга буде вкрай корисна, бо тоді ми були малі та нетямущі. Нам було не до того, що відбувалось з Батьківщиною. Прочитавши роман ти розумієш багато речей, про які не говорилось на уроках історії. Починаєш петрати, про які це паралелі говорять батьки за столом. Відкриваються нові грані минувшини.
Тож, якщо ти чекаєш форуму видавців, бо вже втрачаєш розум від довічного питання: «Що такого прочитати», не зволікай! Ліна Костенко завжди тебе врятує. Тепер ви маєте чим підгодувати свої мізки. А може хтось напише свої «Записки самашедшого» вже про часи «шоколадного короля».
Токмань Діана