Краще кіно: переможці Канського кінофестивалю за останні 5 років

Сьогодні відкривається 68-ий Міжнародний Канський фестиваль. Це найбільший міжнародний кінофестиваль, який проводиться щороку в травні на Лазурному березі у Франції. В рамках фестивалю існує кілька конкурсних програм: основна, «Особливий погляд», програма короткометражних картин і програма студентських фільмфі («Сінемафондасьйон»). Головною нагородою фестивалю є Золота пальмова гілка, яка вручається за кращий фільм в основному конкурсі. Рішення про вручення призів приймає журі провідних кінематографістів світу на чолі з почесним президентом.

 Вперше за 70 років він відкриється фільмом, який зняла жінка — соціальна драма «З високо піднятою головою» Еммануель Берко.

І поки на червоній доріжці у Каннах зірки усміхаються перед фотокамерами, а журі обговорює претендентів на Пальмову гілку, Universe пропонує згадати ті стрічки, що здобули перемогу у минулих роках.

2010 рік

У 2010 році головну нагороду цього фестивалю здобула стрічка з довгою, як для фільму, назвою «Дядечко Бунмі, який пам’ятає свої минулі життя» тайського режисера Апічатпонга Верасетакула. У центрі сюжету — головний персонаж, Бунмі, який доживає останні дні свого життя, вмираючи від хвороби нирок. Він вечеряє разом зі своєю родиною, і з розвитком дії до нього приєднуються привид його дружини і син, який колись зник, а тепер повернувся в нелюдському вигляді. Бунмі розмірковує про причини своєї хвороби, які пов’язані з його поганою кармою. В кінці фільму Бунмі знаходить печеру, де він народився — там він хоче завершити свою нинішнє життя.

Цього ж року Україну на фестивалі представила робота документаліста Сергія Лозниці «Щастя моє». Це дебютний повнометражний кінофільм режисера і  перший ігровий фільм, який представляв Україну в конкурсній програмі на Каннському кінофестивалі. Роуд-муві (фільм-подорож), дія якого відбувається в сучасній пострадянській глибинці, малює безпросвітну картину відчуження, жорстокості і насильства, які панують у серці цього суспільства.

2011 рік

Пальмову гілку Канського фестивалью у 2011 здобула стрічка «Древо життя» американського режисера Терренса Маліка. Сюжет картини побудований історії життя Джека. Це одинадцятирічний хлопчик, який сприймає спостерігає цей світ з дитячою чистотою і безпосередністю. Мати вчить сина добру і безкорисливої ??любові, а також є глибокої віри, батько ж наполягає на первинності своїх інтересів у цьому житті. Батьки Джека різні люди, і кожен хоче донести до сина своє розуміння місця в цьому житті. Дійсність стає похмурішою, коли хлопчикові доводиться зіткнутися з болем, стражданнями і смертю. І тепер світ вже не такий чистий і ясний, як здавалося в дитинстві. У Джека з віком все ясніше проявляється Едипів комплекс. У хлопчика наростає ненависть до батька, ревнощі до матері, підсвідома ворожнеча, яка за сюжетом перереходить на свідомий рівень.

Цього року українська-французська стрічка «Крос» режисера Марини Вроди перемогла у номінації  «Найкращий короткометражний фільм». У центрі сюжет фільму «Крос» — підліток, який разом з однокласниками біжить крос на уроці фізкультури в покинутому парку. Відколовшись від інших, невелика група школярів, серед яких і головний герой картини, йдуть гуляти по парку. Після хлопець конфліктує з однокласниками і йде від них у глиб парку. Режисер картини «Крос», Марина Врода, головною думкою своєї стрічки виділила саме рух, подібний до руху людини по життю.

2012 рік

Переможцем цього року стала стрічка із Франції — «Любов». Це — французько-німецько-австрійський художній фільм, камерна драма режисера Міхаеля Ханеке. Вся дія фільму, крім вступної сцени, відбувається у звичайній паризькій квартирі.  Вісімдесятирічні Жорж  і Анн — заслужені вчителі музики — відвідують концерт колишнього учня. Їхня донька Єва живе окремо зі своєю родиною. Абсолютно раптово для Жоржа у Анн трапляється геміплегія (параліч). Після повернення з лікарні на інвалідному візку (половина тіла Анн паралізована), стосунки подружжя повинні пройти серйозне випробування. Жоржу доводиться робити все, щоб допомогти своїй дружині: годує з ложки, водить в туалет, тим самим виконуючи бажання дружини ніколи більше не повертатися до лікарні. Після того як стан Анн погіршується і вона поступово перетворюється на «овоч», дочка Єва починає турбуватись не за хвору  матір, а про питання нерухомості. Одного разу вдень, розуміючи, що дружина вже не видужає, Жорж позбавляє її від страждань. Він одягає її в офіційний наряд, купує квіти і обсипає ними тіло. Остаточно втративши розум через любов, Жорж пише листи покійній дружині, а через деякий час вона приходить до нього в галюцинаціях і забирає з собою з квартири.

2013 рік

На 66 Канському естивалі перемогла картина «Життя Адель» французького режисера Абделатіфа Кешиша, заснована на графічному романі Жюлі Маро «Синій — найтепліши колір». За сюжетом юна дівчина Адель зустрічає жінку з дуже незвичайним яскраво-синім кольором волосся. Щоб бути схожою на неї вона теж вирішує пофарбувати волосся в такий же колір. Але батьки юної особи не дуже раді новому знайомству своєї дочки, адже Адель з кожним днем все сильніше закохується в володарку яскраво-синього волосся.

2014 рік

Минулорічниа Золота пальмова гілка дісталася фільмові «Зимова сплячка» режисера Нурі Більге Джейлана. Стрічка розповідає про людину на ім’я Айдин, колишнього актора, який відкрив невеличкий готель десь в Анатолії (Мала Азія). Взимку, коли на анатолійських степ падає сніг, він залишається там один на один з двома жінками.

Україна ж минулого року встановила рекорд за кількістю фільмів, які були представлені на фестивалі. Усього їх було вісім, п’яь з яких — короткометражні. Але лише 2 стрічки були показані на фестивалі. Перша — «Плем’я» дебютний повнометражний фільм режисера Мирослава Слабошпицького. Це — експеримент, «німе кіно XXI століття», в якому грають глухі і непрофесійні актори. За винятком фонових звуків, жоден персонаж не промовляє жодного слова — всі актори користуються мовою жестів, фільм також не супроводжується субтитрами. На фестивалі стрічка отримала Гран-Прі «Nespresso» Тижня критики.

Інша картина — «Майдан» Сергія Лозниці. Фільм являє собою хроніку подій Євромайдану, починаючи від мирних акцій кінця 2013 року і закінчуючи наслідками протистояння майданівців і міліції. На початку фільму камера зосереджена на побуті протестуючих на площі, фоном для яких служать звуки зі сцени, вірші, пісні. Далі вже показується зіткнення в січні-лютому 2014 року, кінцівка фільму присвячена загиблим на Євромайдані.

Марина Галич