Мій ідеальний викладач
Пізнаю тебе в постаті несхилій.
Вчителько моя, зоре світова,
Раднице моя
На Вкраїні милій!
А. Малишко
Професія педагога - одна з найшанованіших та відповідальних професій. Адже вчитель не тільки намагається навчити тому, що закладено програмою, але й хоче передати свій досвід і знання наступному поколінню. Педагогічна діяльність вимагає особливого покликання.
Вихованням і навчанням, на мою думку, можуть займатися люди, які з любов’ю ставляться до своєї професії та до дітей. Якщо вчитель не може стерпіти свою роботу і не має любові до навколишніх, тоді гріш ціна такому педагогу.
Учитель працює з усією аудиторією, і йому завжди необхідно тримати у полі зору багатьох учнів. Педагог має помічати усі зміни в поведінці своїх вихованців.
Я вважаю, що педагог повинен володіти такими основними рисами, як доброзичливість, справедливість, повага та компетентність.
Для мене такою людиною завжди була моя перша вчителька початкових класів Світлана Володимирівна Юдіна. Це людина з великою душею і серцем. Починаючи з першого класу вона дуже прив’язалася до нашого колективу і почала вкладати в нас свої знання та досвід.
Мені завжди подобалося з якою легкістю та цікавістю вчителька викладала матеріал, як його подавала. Це була не суха теорія, це були різні малюночки, графіки, яблучка на яких вона пояснювала той чи інший приклад. І це не могла не зацікавити кожного. Світлана Володимирівна ніколи не підвищувала голосу і не хотіла нав’язати свою думку. Вона просто завжди намагалася зацікавити нас.
Але як і в кожної людини інколи в неї не було настрою і коли зробив завдання не вірно вона кликала до себе і завжди казала: «Іди буду вбивать». Але нас це ніколи не лякало, тому що на її обличчі сяяла посмішка і вона сідала з кожним окремо і починала допомагати у виконанні завдання.
На уроках Світлани Володимирівни діти були слухняними. Ми завжди захоплювалися технікою читання та математикою. Це були для нас особливі предмети. І якщо комусь чогось не вдавалося, вчителька завжди підтримувала теплим словом та доброзичливістю. Вона не намагалася нас скривдити або принизити перед класом, а навпаки робила так, щоб ми допомагали та цінували один одного.
Світлана Володимирівна спілкувалася з нами не тільки під час навчального процесу. Вона багато часу приділяла нам в неробочій час. Та іноді, зустрівши на вулиці зупинялась і цікавилася нашими справами. А потім після розмови пригощала морозивом або іншими смаколиками.
Коли ми пішли до старших класів ми завжди до неї прибігали майже не на кожній перерві і її це дуже тішило, а нам просто хотілося побути поруч із своєю «другою» матусею.
Навіть зараз, у студентські роки, зустрівши Світлану Володимирівну на вулиці, вона відразу починає посміхатися та цікавитися нашим життям та планами на майбутнє, а ми дякуємо їй за те, що вона вклала в нас свій досвід і ми завдяки їй досягли своїх цілей.
І на останок хочеться додати, що педагогів існує багато, але майстром може стати не кожен. Тому вчитель повинен працювати не заради заробітку , а для виконання своєї місії на землі.
Тетяна НАУМЕНКО