Не просто зодчі: Сім українських архітекторів, чиї творіння дійшли до наших днів

Кожен свідомий громадянин мусить знати не лише мову, історію й звичаї своєї держави, а й мати широке уявлення про культурну спадщину батьківщини. Необхідність цих знань лежить десь на підсвідомому рівні, як можливість дати достойну відповідь культурним столицям світу. Мовляв, так, і в Україні є на що подивитись. Проте, стереотипне мислення не дозволяє нам у своїх поривах гордості заходити далі, ніж за відстоювання наших геніїв живопису, літератури чи музики. Однак, культура – поняття широке і багатогранне

Якщо відштовхуватись від розповсюдженої романтичної думки, то кожна професія – це творчість, виражена у різних аспектах. Але наразі ми зосередимо увагу скоріше не на професії, а на покликанні, яке потребує небувалого симбіозу натхнення і конкретних знань. Архітектура давно перестала бути лише необхідністю. Сьогодні це не просто чіткі розрахунки та їх скрупульозне втілення в дійсність. Це мистецтво, це спосіб вираження себе та донесення до всього світу великих ідей та концепцій. Українська архітектура не є виключенням. Формована не одним століттям, наразі вона є уособленням зразків високого мистецтва.

Чимало видатних митців внесли свою частку у становлення української архітектури. Однак, для загального розвитку необхідно виокремити найяскравіших її представників.

Певно, розпочати варто з династії Беретті, оскільки творили вони в епоху класицизму. Таким чином можна стверджувати, що їх роботи заклали основу того, що ми спостерігаємо сьогодні. Всеволод Іванович Беретті та його син Олександр зробили значний внесок у проектування серця нашої країни – Києва.

Всеволод Іванович Беретті (1781-1842) – український архітектор італійського походження, який з 1837 року проживав у Києві. До його творчого доробку відноситься участь у спорудженні Володимирського університету та возведення Інституту шляхетних дівчат.

Олександр Всеволодович Беретті (1816-1895) пішов стопами батька та став співавтором будування Володимирського собору. Крім того, був автором низки проектів, які й до сьогодні формують обличчя Києва: Перша київська гімназія (нині – гуманітарний корпус Національного університету імені Т. Г. Шевченка) та Анатомічний театр (в наші часи тут відкрито унікальний музей історії медицини), триповерховий готель «Європейський» (сьогодні – «Український дім») тощо.

Чималу спадщину залишив по собі корінний українець Григорій Володимирович Головко (1900-1982). Творіння цього видатного зодчого були високо оцінені ще при житті: академік Академії будівництва і архітектури УРСР, заслужений будівельник УРСР, заслужений архітектор УРСР.

У співавторстві з ним було розроблено планування міст Біла Церква, Новоград-Волинський, станцій Київського метрополітену «Університет», «Політехнічний інститут», «Святошин», будинку Інституту гідрології та гідротехніки АН УРСР у Києві.

Олександр Володимирович Комаровський (1945-2002) також працював над проектами, результати яких ми можемо спостерігати на сьогодні.

Його руці належить реконструкцій та забудова площі Жовтневої революції (нині — Майдан Незалежності), офіс Верховної Ради України по вулиці Садовій, реконструкція Майдану Незалежності и монумент на честь проголошення Незалежності України з музейним комплексом.

Високо оцінена була творчість архітектора Могитича Івана Романовича (1933-2006). Він — народний архітектор України, директор Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного проектного інституту «Укрзахідпроектреставрація», член Комітету із Державної премії України в галузі архітектури, лауреат Державної премії України в галузі архітектури.

Під його керівництвом споруджено промислові об’єкти і житлові будинки у смт Соснівці, корпуси заводу «Львівсільмаш», забудову мікрорайону «Новий Львів».

 Білоконь Юрій Миколайович (1950-2009) — український архітектор, доктор архітектури, професор. Директор Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «Діпромісто». Член Національної спілки архітекторів України. Народний архітектор України.

До його творчого спадку відносять: спортивний комплекс педагогічного інституту в Києві, Культурно-економічний центр в Москві, план реконструкції площі Данте в Генуї.

Хорхот Георгій Олександрович (1939) — український архітектор, заслужений архітектор України, лауреат Державна премія України в галузі архітектури.

Серед відомих споруд: комплекс санаторію «Куяльник» в Одесі, пансіонат Міншляхбуду в Алушті, експериментальна база по використанню сонячної енергії у с. Маяк (всі в Криму), науково-дослідний інститут ветеринарії у Києві, готель в м. Славутич, будинок АБ «Брокбізнесбанк» у Києві.

Цей перелік – лише крихітна частка масштабної історії становлення української архітектури. Культура формується не особистісно, а колективно і під впливом часу. Ще багато імен треба назвати, щоб зобразити хоч приблизну картину існування зодчого мистецтва в Україні. Багато яскравих митців внесли свою лепту в історичний та сучасний вигляд наших міст та їх архітектурне наповнення. Багато нерозкритих талантів будуть змінювати зовнішній вигляд нашої країни протягом тривалого часу. Від нас вимагається елементарне: цінувати шедеври наших сучасників та попередників, і в розумінні культури не ставити архітектуру нижче за інші види мистецтва.

Лада Васюкова