Непогане Запоріжжя
Столиця Запорізького козацтва відома наразі, як:
- індустріальне місто із багатим виробництвом та заводами
- одне з найбільших міст країни.
- одне з найбільш забруднених міст.
А також завдяки історичним культурним пам’яткам. Коли чуємо «Запоріжжя», то виникають асоціації з козаками, Хортицею, сталеварами, ДніпроГЕСом та безмежними краєвидами на Дніпро. Ці пункти є плюсами, як і для гостей міста, так і для його жителів. Проте, самі запоріжці бачать у місті й мінуси, які пов’язані із застарілою урбаністикою, транспортом, дорогами та зниженим рівнем життя…
Проте, Запоріжжя не хотіло бути таким.
Індустріальний дух міста не дає містянам розчаровуватися у рідному краї та вселяє у нього різні нововведення, плани та перспективу. Проте, війни змінюють майбутнє та не дають місту вчасно виконати задумане.
Пропоную зазирнути у радянські часи: наприклад, при розбудові УРСР в місті були плани про будування справжніх радянських висоток, вищими за 9-поверхівки на о.Хортиця. Після Другої світової війни бюджет пішов на відновлення Радянського Союзу, а проєкт на Хортиці був відкладений, а згодом, скасований.
Подібні періоди були й на початку 2020-х років, коли президентська програма відбудови країни торкнулася й Запоріжжя. У місті почали відновлювати будівлі у занепаді, проводити реконструкції та планувати нові проєкти для підвищення туризму. Проте, у 2022-му році перспективи знову зупинилися, стало небезпечно й, на часі, неможливо будувати щось нове. А в мирні часи, зараз місто б мало багато нових локацій та оновлених об’єктів…
Які б не були чутки про заводи й парки, владу та містян, старе й нове у місті, Запоріжжя має своє життя. Жителі міста, по дорозі на роботу мають нагоду спостерігати за тим, що бажають побачити туристи за сотні кілометрів. Ранкові види на Хортицю, проспект та будівлі, які пережили 1940-і роки. Запоріжці кожен день бачать красу, до якої давно звикли та не оцінюють її так, як жителі інших регіонів.
Ось я, наприклад, оцінюю Запоріжжя, як місце сили та свободи. Головне, щоб місце потрапило в потрібні руки та надійні голови. Місто, яке може кардинально змінитися в кращу сторону всього за рік, продовжує жити тим, що має. Я насолоджуюсь тим, що є.
Моє рідне місто має парки, в яких я насолоджуюсь природою та співом пташок.
Моє рідне місто має культурні пам’ятки та об’єкти, деякі з них я нещодавно відвідав, наприклад Музей архітектури. Він має історію будівель нашого міста й може зацікавити тогочасним виглядом сучасних місць. Тут я вперше побачив, як виглядав 2-й корпус ЗНУ у 20-му столітті. Не впізнав. Але й не розчарувався.
Моє рідне місто має трамвайні маршрути, проїжджаючи якими, я можу роздивлятися закутки міста, які ховаються за проспектом. Це додало мені нові враження, так точно. Вперше, я опанував цей вид транспорту, ще минулої осені, тоді я отримав задоволення, від поїздки транспортом. Шкода, що з правого берега демонтували колись трамвайні шляхи…
Моє рідне місто має природні місця, такі як Партизанська балка. В дитинстві, я мріяв поїхати до Швейцарії, щоб зустріти корівку з відомої реклами. Але, нещодавно відвідавши мальовниче місце, як Партизанська балка, я відчув себе у цій рекламі. Там є високі схили, схожі на гори, де пасуться корови. Й це у 30 хвилинах ходи від мого дому.
Моє рідне місто має багато для щастя, тільки не вистачає дечого.
Запоріжжя має перспективи бути сучасним європейським містом з мінімальними промисловими викидами. Проєкти майбутніх локацій та підвищення рівня життя, завжди є й були. При минулих 30 роках темпи були повільними. А в наші часи, омріяні нові парки, сучасні (але доречні) будівлі, стабільна економіка та багато пунктів для щасливого майбутнього, давно записані олівцем.
Залишилося тільки одне – дочекатися мирних часів і тоді матимемо змогу зробити новий економічний прорив в історії міста, завдяки якому зможемо продемонструвати силу, свободу та сучасність легендарного міста Запоріжжя.
Тимофій Черняховський