По той бік евакуації

Життя простих українців в ніч на двадцять четверте лютого розділилось на ДО, та ПІСЛЯ. Тихе розміряне існування для мільйонів наших співвітчизників змінилося постійним страхом, втратою рідних, та близьких, майна та домівок. Не одна тисяча сімей була вимушена покинути свій дім і їхати на захід. Інколи з мінімум речей, інколи без них, а інколи навіть без документів. Дехто евакуюється за кордон, дехто у західні регіони, але всіх об’єднує дорога. Дорога з колись мирного дому у невідомість. У кого є можливість — їдуть своїм авто, інші залізницею, є і ті, хто обирає автобус.

Ми вирішили зазирнути по той бік евакуаційного процесу і поспілкуватися з людьми, які  забезпечують перевезення біженців у цей скрутний час, саме останнім видом транспорту. Наша команда завітала до одного з підприємств, що забезпечують рухомий склад для біженців.  Також зустрілися з організаторами цих перевезень, щоб дізнатись яким чином проводиться евакуація, які складнощі долають люди, які її проводять і як можна полегшити їх надзвичайно важливу роботу.

Першим звернулися до Голови профспілки автомобілістів та автоперевізників Дніпра Михайла Марковича Тонконогого.

— На сьогоднішній день, яка приблизна кількість біженців була евакуйована з м.Дніпро саме автобусами? 

 — Враховуючи те, що зараз через місто Дніпро евакуація зазвичай іде транзитом, точну кількість підрахувати важко. Але це, на жаль, вже сотні тисяч. 

— Скільки одиниць техніки було виділено під евакуаційні потреби?

— Саме на евакуацію людей, тобто вивезення з районів бойових дій, з подальшим вивезенням на захід, за бажанням, було виділено приблизно 2,5 тис. одиниць техніки. Починаючи від легкових бусів до великих автобусів понад п’ятдесят місць.   

— Скільки одиниць техніки надала держава, а скільки приватні підприємства?  

 — Здебільшого це, або шкільні автобуси, переобладнані під евакуацію, або автобуси приватних підприємств перевізників. Комунальних автобусів майже немає.

— Основні напрямки перевезення біженців?

 — Власне з районів бойових дій їдуть в Дніпро, їдуть в Запоріжжя, Кривий Ріг. А далі, за бажанням на захід країни.

— А з Дніпра, зазвичай, в яких напрямках прямують?

— До Чернівців, Ужгороду, Івано-Франківська та Львова.

— Яким чином організовуються евакуаційні групи? К уди звертатися, якщо виникла така потреба?

— Офіційні евакуаційні групи тільки залізницею. Тих пасажирів, які хочуть, після евакуації з гарячих точок, виїхати на захід країни — можуть звертатись до приватних перевізників , звичайно ж за певну вартість.

— Чи сильно відрізняється вартість, якщо можна так висловитись, евакуаційного квитка від довоєнного часу?

— Звичайно дещо збільшилась, проте не набагато. Зараз евакуація на західну Україну приблизно буде коштувати від однієї тисячі гривень. Хотів би також застерегти людей, щоб не давали передоплату підозрілим фірмочкам, та і взагалі комусь, окрім як в офіційну касу автовокзалу. Тому що зараз ми маємо дуже багато прикладів шахрайства. 

— Куди звертатись, якщо це наприклад якась організація, чи підприємство хоче вивезти сім`ї працівників, тобто якщо є організована група людей? Чи є якась державна допомога, або якісь льготи?

— Державної допомоги немає. Звертатись можна у загальному порядку, знову ж таки, до приватних перевізників, або до офісу нашої профспілки. Ми звичайно ж допоможемо підібрати оптимального перевізника за оптимальний бюджет.

Також поспілкувалися  з головою одного з автопідприємств, котрі займаються перевезенням. 

— Дмитре Григоровичу, який рухомий склад переважно застосовується великої місткості(автобуси), чи малої?

-Великої.

— Як водії ставляться до таких рейсів?

— Спочатку не дуже добре, тому що була невідомість. Як там – що там. Також посилювало негативне ставлення, та неузгодженість дій і на блокпостах і в інфраструктурному плані. Наприклад, багато заправок не пускали людей до туалету – інші взагалі були зачинені. Постійні “надуважні” перевірки. Воно і зрозуміло, була паніка, обстріли. Проте дуже швидко налагодилося і  на тих же блокпостах стали з розумінням і лояльністю відноситись до евакуаційних автобусів. І поліція доволі часто допомогає. А тому вже після декількох рейсів насторога у водіїв відпала і зараз вони абсолютно нормально ставляться.

— Якісь ключові відмінності від звичайних пасажирських перевезень можете назвати?

— Для нас це звичайна робота, особливих відмінностей, мабуть не назву, якщо це звичайно не вивезення з зони бойових дій. А от для людей – там і паніка і переживання.

— Переважають замовлення державних органiв, чи приватного характеру?

— Тільки приватні.

— На Вашу думку, яким чином можна покращити евакуаційний процес?

— Як я вже казав, неабиякою проблемою було проходження блокпостів. Ті рейси, що можна було робити годин за двадцять — водії робили за півтори доби. Це і для людей було важко, не тільки водіям. Ну дійсно, і так на нервах, переживаєш, малі діти, а тут ще й на кожному блокпосту “маринують”. То після заяви, здається, міністра МВС Монастирського, про “упорядочення постів”, стало значно легше. Тому я вважаю, що мабуть це головне питання на даний момент. Треба модернізувати систему пропуску на блокпостах, по максимуму її налагодити, щоб час перевірки звести до мінімуму. Зрозуміло, що перевірку проводити треба, проте, чим менше вона триватиме – тим краще буде для всіх. І пасажири менш нервуватимуть і водії в дорозі проводитимуть менше часу, а отже менше втомлюватись будуть і для дітей це буде значно легше переносити такі поїздки.

Дізнались думку і водіїв, адже саме на їхні плечі  лягає найтяжчий тягар евакуаційного процесу.

Водій автобусу Анатолій. 

— Скільки рейсів на даний момент ви зробили? 

— Або 3,або 4. Не пам`ятаю.

— Який найбільш запам`ятався?

 — Перший. Це був найдовший, 36 годин в дорозі. Ми звісно ж мінялися з другим водієм, проте їхали майже без зупинок.

— Чи виникали проблеми, або конфлікти з пасажирами?

— Ні. Всі ставились з розумінням.

— А взагалі, якісь проблеми можливо виникали?

— Ну перші рейси коли робили, було важко знайти працюючу заправку. Людям елементарно сходити в туалет не було де. Дуже важко це переносили діти. Також на заправках не було дизеля, продуктів харчування. Розумієте, дехто з людей їхав взагалі без нічого. Ніяких “вузликів” в дорогу не встигли приготувати, і їжа на таких станціях була б дуже доречна, а її не було. Не було зовсім нічого.

-А зараз?

— Зараз все значно краще. Працюють і заправки  і на них є їжа, пальне. Значно спростили перевірку на блок постах, тим самим скоротивши час її проходження. Було навіть таке, що за Дніпром тут, навіть на блок посту, волонтери видали партію їжі. Близько 60 порцій борщу, запаковані в одноразовий посуд, 8 буханок хліба, пак молока і пак кефіру, яблук десь кілограм сім видали . Тобто нині все більш-менш нормально. А зараз ще і пасажиропотік зменшився.   

— Що найскладніше в таких рейсах?

— Немає нічого складного. Час в дорозі, по суті тільки це і відрізняє від звичайних рейсів. Значно довші маршрути.

— Яким чином на вашу думку можна покращити евакуаційний процес?

— Війна щоб закінчилась.

Водій автобусу Олександр

— Скільки ви працюєте водієм автобусу?

— З 1976-го року.

— Чи доводилось вам колись займатись евакуаційними перевезеннями?

— Так, в 1986-му році в Чорнобилі. Але тоді не стріляли.

— Який з рейсів Вам найбільш запам`ятався і чим?

— Мабуть той, коли ми вивозили з Маріуполя лише жінок і дітей. Вони вимушені були їхати майже зовсім без речей і навіть не було що їсти. Вони не встигли нічого взяти з собою, а заправки, магазини не працювали. Якщо натикалися на працюючі, то в них нічого не було. Ми з Петром, другим водієм, що з собою брали в дорогу звісно ж їм віддали, але що там його було… А в них на п’ятдесят чоловік, там було лише п`ять сумок багажу. Жалко їх було.

— Чи виникали проблеми, або конфлікти з пасажирами?

— Ні, навіть коли іноземних студентів возили всі були ввічливі, привітні наскільки можна буть  в таких умовах. Досить добре всі поводились.

— Що найскладніше у таких рейсах?

— Підтримка. Зрозуміло, що люди їдуть засмучені, налякані, збентежені. Ми хто як може намагаємося їх підтримувати, розріджувати обстановку. Але звісно ж важко. Важко і дивитись, коли їдуть не повні сім’ї, на дітей наляканих дивитись важко. Про себе не думаєш, думаєш як їм допомогти, полегшити їм хоча б дорогу.

— Чи було страшно?

— Спочатку було страшнувато. І коли перенаправляли на іншу трасу, бо там ішли обстріли і на блокпостах, коли перевіряли по началу дуже ретельно, а потім якось стало тихіше. Інколи і поліція почала нас супроводжувати.

— Що б ви змінили, або зробили щоб покращити евакуаційний процес?

— Мабуть нічого. Це спочатку було, як то кажуть “перший млинець комом”, а зараз вже все налагоджено. Я їжджу з самого початку, з 24-го лютого, то тоді було це все неорганізовано, а зараз усі ланки працюють узгоджено.

Будемо сподіватись, що це жахіття якомога швидше закінчиться і всі повернемось до мирного життя. Ми безкінечно вдячні цим людям, котрі своїми титанічними зусиллями, нехай і не зі зброєю в руках, рятують тисячі життів. Допомагають морально і фізично людям, які вимушені покидати поспіхом свої домівки. Інколи ризикуючи своїм життям вивозять з під обстрілів інших. Хотілось би побажати їм міцного здоров’я, витримки і як то кажуть ”ні цвяху — ні жезлу”.

Олександр Цебратенко, Ілля Падалка