По той бік життя: історія одного Іванича

Іванич — так представився чоловік, що мешкає на ринку Анголенко. Зустріла я його на площі Радянській, де він працював: збирав бляшанки та пляшки. На інтерв’ю погодився одразу, але попередив, що поспішає: його чекають друзі у сусідньому парку, аби разом піти здати пляшки.

У минулому Іванич працював на заводі Феросплав, мав квартиру. Під час кризи 90-х залишився без роботи, влаштувався сторожем на будівництво. Але декілька років тому «чорні ріелтори» відібрали у нього квартиру, тож чоловік залишився без житла. Незабаром він втратив і роботу сторожа, опинившись на вулиці.

«Після втрати квартири я почав частенько пити, «заливав» горе. Одного разу так «накидався» на роботі, що не помітив, як із будівництва винесли купу матеріалів на тисячі гривень. Оскільки будівництво було моїм домом, опинився я на вулиці, без штанів»,—розповів чоловік.

Іванич знайшов друзів за нещастям та нове житло: «Після того як мене «поперли» з роботи, пішов я на вокзал Запоріжжя-1. Там зустрів інших мужиків, розбалакалися з ними, вони і прийняли до своєї компанії. От тепер і живу разом з ними, у нас своє лігвище, воно дуже маленьке, але «в тесноте, да не в обиде». Ось, працюємо з ними, у нас все спільне – їжа, випивка, одяг, гроші. Всім, що заробимо чи знайдемо за день, ділимося».

Іванич і зараз частенько прикладається до пляшки, але на своє життя не надто нарікає: «Горілка мене згубила, а я якось розслабився. Єдине, на що я сподіваюся зараз – це на допомогу від держави, хоча б якусь копійку».

Подібних історій – величезна купа. Сотні людей опиняються на вулиці без копійки у кишені. Лише одиниці можуть почати нове життя, але більшість не витримує випробувань долі.

Автор: Таїсія Зозуль