Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, інтернет-журналістка Аліна Новгородцева

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває профорієнтаційний проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ». Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з редакторкою онлайн-медіа «Заноза» (zanoza-news.com) Аліною Новгородцевою. Вона розповіла, зокрема, про те, як заснувати власне інтернет-видання і чи існує, на її погляд, чесна журналістика.

— Аліно, що для вас журналістика? Як ви ставитесь до цієї професії?

— Ставлюсь як до великої сили, що допомагає змінювати життя, бо за час керування інтернет-виданням ми, наприклад, змогли зібрати гроші на обладнання для лікування вогнепальних поранень для наших військових, а також багато допомагали всім, хто до нас звертався за висвітленням тієї чи іншої проблеми. Це дуже складна, відповідальна та водночас надзвичайно цікава професія.

— Розкажіть, будь ласка, про свої кар’єрні сходинки.

— Після закінчення магістратури я шукала роботу, як багато хто, через сайт Work.ua і було досить важко знайти щось нормальне без досвіду.

Моя перша робота була на сайті, який фінансувався на той момент «смотрящім» від Януковича в нашій області. Звісно, коли я тільки прийшла, мало що тямила в усіх тонкощах політичного життя.

Досі згадую, як мене на співбесіді почали розпитувати, чим відрізняється губернатор від мера, які посади виборні, а кого назначає президент. Було багато й інших запитань, на які я, на превеликий жаль, тоді не знала відповіді, бо не була настільки заглиблена в політику, як після 2014 року і зараз.

Так розпочинався мій шлях – до 2014 року, коли внаслідок Революції Гідності скинули Януковича і втік очільник нашої області (на той момент Олександр Пеклушенко). Тоді я вперше і зіткнулась із тим, як по-різному може подаватись одна й та ж подія, або взагалі замовчуватись.

Я не могла писати і висвітлювати події так, як би мені того хотілось, у результаті народилась ідея створити власний інтернет-ресурс, який ми назвали «Заноза». Допомагав із технічною частиною мій хлопець-програміст, який власне і зробив сайт. А я займалась наповненням і писала від душі, вільно — так, як я хочу і бачу, чесно.

2014 рік став для моєї кар’єри і найбільш складним, і цікавим водночас. Ми разом із моєю колегою — фотокореспонденткою Катею Клочко — часто відвідували похорони наших хлопців… Пережили чимало і щасливих моментів, коли зустрічали військових із фронту на центральній площі.

З іншою колегою брали інтерв’ю у хлопців, які воювали чи повернулись із полону. Я вперше стрибнула з нашими військовими на тренуванні з парашутом і написала про це репортаж, з’їздила на Донбас із волонтерами.

— Розкажіть, будь ласка, наскільки це складно — завести власне інтернет-видання і стати його головним редактором?

— Саме відкрити нескладно. Треба зробити сайт і почати писати. Складно знайти шляхи монетизації, бо бути ще й ефективним менеджером, а не тільки журналістом — це окремий напрям діяльності. Насправді в мене це так і не вийшло, саме тому завжди десь іще паралельно працювала, щоб себе забезпечити.

Фінансово добре було лише під час виборів, але стабільністю це не назвеш. Я знаю, що декому в нашому місті це вдається, наприклад, власнику порталу «Забор» Кості Алексеєнку.

Плюс, якщо ти керуєш своїм виданням самостійно, складно вдосконалюватися — все одно хочеться, щоб поруч був іще хтось більш досвідчений, щоб міг тебе покритикувати, навчити чомусь, бо в якийсь момент відчуваєш стелю. Тому я встигла попрацювати також головною редакторкою ще одного місцевого інтернет-видання — «Форпост», прес-секретарем одного з запорізьких депутатів і на виборах в пресслужбі одного з нардепів. Окрім того, була позаштатною кореспонденткою на 112 телеканалі і трохи спробувала себе в SMM.

— Журналісти і влада — це про співробітництво чи протистояння і боротьбу?

— Для мене журналістика завжди в опозиції, тому що журналісти є посередниками між владою та аудиторією.

Коли журналісти починають бути в синергії з владою — це або пресслужба або провладні ЗМІ, які фінансуються частково або повністю за її рахунок. Наприклад, у Запоріжжі є телеканал, який фінансується з міського бюджету. Критики ви там не побачите.

Ми з колегами від декількох видань малювали плакати і ходили з ними на сесію міськради, щоб привернути увагу до проблеми взаємодії з журналістами. Бо на той час мер Володимир Буряк не дав за два роки жодної пресконференції і не відповідав на незручні запитання журналістів. Спілкувався лише з пулом підконтрольних йому ЗМІ. З нами після цієї акції навіть зустрічалися представники ООН, стурбовані питанням свободи преси в регіоні.

Але, звісно, це не відміняє інформаційної співпраці, особливо в умовах війни, коли в нас усіх єдиний ворог і меседж.

— Чи змінилося після початку повномасштабного вторгнення щось у вашій роботі (окрім мови на сайті)?

— У роботі сайту мало що змінилося, бо, як я казала раніше, сайт ніколи не був моїм основним джерелом заробітку, а війна особисто для мене почалась іще в 2014 році, і я разом із колегами досить активно її висвітлювала.

— Чесна журналістика — це реальність чи утопія?

— Я досі вірю, що це не утопія і, більше того, в нашому місті є такі приклади. Але з початком війни, коли більшість рекламодавців пішла, це в основному грантові проєкти. Журналістам треба було трохи перекваліфікуватися і навчитися подавати заявки на гранти, щоб отримувати гроші на своє існування.

Ну і, якщо це не регіональне видання, а, наприклад, на тему IT, то, звісно, там гроші теж не від конкретних олігархів чи політиків.

Крім того, судячи з Youtube-проєктів і рекламних інтеграцій у випусках деяких українських блогерів наразі великі компанії замовляють рекламу.

—    Яке ваше життєве кредо?

— Берегти в собі спрагу до життя і всього, що ти робиш.

— Якби журналістика могла виховувати суспільство, що б ви змінили у свідомості запоріжців?

— Я б хотіла, щоб більше мешканців брали на себе відповідальність у створенні міста своєї мрії: приймали участь у створенні ОСББ, задавали більше запитань владі, цікавились тим, куди йдуть їхні податки. Не були байдужими.

— Наскільки я розумію, журналістикою ви сьогодні вже, можна сказати, «перехворіли». Що далі? Які плани, мрії?

— Наразі займаюся нерухомістю і в найближчих планах — поки заробляти на цьому. До речі, навіть у цьому мені допомагає мій журналістський бекграунд, точніше, журналістська допитливість, бо я люблю годинами вишукувати оголошення з потрібним мені будинком, спілкуватися з місцевими. Потім його ремонтую, обставляю і перездаю на більш короткий термін. Може, в найближчому майбутньому опаную онлайн-професію.

—    Традиційно ми просимо в таких інтерв’ю пригадати студентські часи. Чи підтримуєте зв’язки з одногрупниками?

— Я не живу в Україні вже майже п’ять років, тому зараз мені складно повноцінно підтримувати зв’язки. Переважно спілкуюсь онлайн із подругою, яка вчилась на редагуванні, Ганною Садовою, з якою ми мешкали в гуртожитку разом кілька років. І от нещодавно, до речі, бачилась іще з однією дівчиною з нашого потоку, яка вже десять років живе в Дубаї.

Згадуючи роки студентства, дорікаю собі трохи за те, що сиділа до кінця навчання без практики…

— Час від часу вам доводиться мати справу з нашими практикантами або старшокурсниками, які шукають підробіток. Яку пораду ви могли б надати такій молоді на майбутнє?

— Не боятися нічого, бути впевненими в собі, тому що журналістика любить наполегливих, окрім того, розширювати свій спектр інструментів і знань.

Зараз з’являється багато суміжних професій, пов’язаних із такими соцмережами, як Тік-Ток, Інстаграм, Ютуб, де теж можна себе шукати. Плюс кожне видання має ті ж телеграм-канали, куди також постійно потрібні люди.

Більше комунікувати, розширювати своє коло, бажано спілкуватися з більш досвідченими колегами, від яких можна багато чому навчитись.

— Що побажаєте студентам і рідному факультету?

—    Рідному факультету побажаю встигати за всіма трансформаціями в сучасному інформаційному світі і побільше викладачів із практичним досвідом. А студентам — більше практики і наполегливості, а також самодисципліни, бо наразі вчитися через війну дуже складно.

—    Щиро дякуємо за інтерв’ю!

Підготовлено кафедрою журналістики