Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики Маргарита Галіч

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». У його межах пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з журналісткою «Суспільне Запоріжжя» Маргаритою Галіч.

— Розкажіть, як почали працювати в медіа.

— Я прийшла працювати на «Радіо Запоріжжя» у 2015 році, у вересні, у відділ новин. Але, дійсно, у нас була така команда злагоджена (декілька відділів), ми всі могли один одного доповнювати. З одного боку у кожного була своя робота, з іншого – якщо хтось хотів, то без проблем міг спробувати себе в будь-якому напрямку, власне, як це робила я. Офіційно працювала у відділі новин: відвідувала події, описувала їх, оскільки радіо – це своя магія: треба передавати голосом, звуками, що відбувається навколо, що бачили, чули. Треба якісно описати те, що ви хочете передати своєму слухачу, описати ту подію, на якій ви були, те, що ви бачили. Радіо не має «картинки», й тому все, що може отримати слухач, – це, власне, ваш опис. Тут все залежить від того, наскільки професійно ви вмієте володіти словом, маєте образне мислення, аби втримати увагу і заінтригувати. А найголовніше – доступно все донести.

— Політематичність програм, які ви ведете на «Суспільному Запоріжжя» є очевидною, адже суспільно значущих питань, особливо зараз, чимало. А хотілося б мати власну авторську телепрограму? Яка тема є близькою і, можливо, вже є у проєкті?

— На радіо у мене була програма «Рубежі слави», присвячена бійцям АТО та подіям періоду АТО. Півгодинна програма «Відверто про головне» – її вели всі наші співробітники по черзі. Мені дуже подобалося працювати у прямому ефірі, не в записі. Ти наче зі слухачем на одній хвилі, ти відчуваєш його. Особливість цієї програми в тому, що слухачі могли телефонувати в студію і поставити гостям запитання, які їх турбували. Ці інтерв’ю присвячували різній тематиці: спорт, медицина, подорожі – будь-які теми. Певний час в мене була дитяча програма «Школярик», де я спілкувалася з дітками різного віку й вони були головними героями програм. Радіо – це своя атмосфера, своя любов! Коли почали створювати «Суспільне Запоріжжя», я перейшла працювати на телебачення у відділ новин, довгий час там працювала, зокрема кореспонденткою, телеведучою випусків новин. Працювала у відділі програми «Сьогодні. Головне» – це командна робота. Програма мала суспільно-аналітичний напрямок. У ній висвітлювали гострі суспільно-важливі теми. Зараз у мене залишаються «Прифронтові інтерв’ю» з різними спікерами і спецрепортажі про людей та події сьогодення.

Авторська програма? Не знаю, не знаю, щоб я хотіла наразі вести. «Прифронтові інтерв’ю» – це не моя авторська програма, але я можу обирати гостей для спілкування, локацію, брати участь у монтажі. Авторська програма – то поле, над яким ще треба подумати. Водночас хочу згадати про авторський проєкт «Великий Луг», що складається з двох частин і нещодавно був в ефірі Суспільного мовника і опублікований у нас на YouTube «Суспільне Запоріжжя». Перша частина – це спогади очевидців затоплення Великого лугу під час будівництва Каховського водосховища. Друга частина – це вже події після підриву окупантами Каховської ГЕС, а відповідно і висихання Каховського моря, тобто можливе відновлення територій Великого лугу; зібрані експертні думки на предмет що очікує нас, жителів Півдня, до чого це може призвести та чи варто його відновлювати. Хочу наголосити, що над ним працювала команда, проте це – мій авторський проєкт. Над подібним хочеться працювати, тем багато, над ідеєю ще думаю…

— Скажіть, будь ласка, що для вас як медійниці є неприйнятним? Точніше, як спілкуватися з токсичними людьми, які не тільки «не скромні», а ще й нахрапом тиснуть чи перешкоджають роботі?

— Не варто відповідати на грубість – грубістю, якщо людина/люди занадто агресивні і перешкоджають вашій професійній діяльності – то викликайте правоохоронні органи. Якщо помічаєте, що людина неадекватна – то краще взагалі з нею не спілкуватися. Треба завжди лишатися людяним. Усі ми живі люди, обставини бувають різними, тим паче під час повномасштабної війни реакція може бути дуже різною. Має бути людяність. Вихованість. Толерантність. Стриманість. Чесність.

— Маргарито, сьогодні ми багато говоримо про медіаграмотність, критичне мислення, здатність протидіяти дезінформації… Як ці знання допомагають у роботі медійників?

— Медіаграмотність – це 100% той предмет, як і медіаправо, які потрібні повсякчас. Здатність критично мислити є не в кожного. Треба порівнювати 100 разів, а то й більше: джерела, інформацію, купу різних думок, розуміти звідкіля «ростуть ноги». Тому що в кожній події, за кожним висловлюванням є хтось, є щось. Завжди треба шукати коріння цього всього. Це треба розуміти, це треба розвивати.

— Ви брали участь у літній польсько-німецькій школі для регіональних журналістів з України. Наскільки я знаю, вона проходила у містечку Жешув Підкарпацького воєводства Республіки Польщі. Розкажіть про особливості цього заходу.

— Раджу і студентам, і молоді, і журналістам із досвідом брати якомога більше участь у школах. Хоча завжди є відбір, часом мені не зрозумілий. Школа була цікавою, щодня були лекції польською мовою, інколи з перекладачем. Але хто добре володіє літературною українською – було все зрозуміло польською мовою. Нам розповідали, як працюють польські ЗМІ, який фокус у їхній журналістиці, яка роль реклами. Цей досвід був цікавим, я повернулася натхненною, ще б поїхала.

— На початку 2021 року ви зустрічалися із вихованцями ЕПФК ЗНУ і говорили про «живу імпровізацію» в роботі на радіо. Наскільки вміння імпровізувати, акторська майстерність допомагають у професії?

— Імпровізація дуже допомагає, але треба завжди готуватися до роботи. Імпровізація допомагає не хвилюватися, розрядити обстановку, за форс-мажорних обставин у роботі, але ґрунтовно готуватися до кожної теми треба обов’язково.

— До професійної журналістики. Які перші кроки роботи в медіа є важливими? Наразі (якщо не брати до уваги війну в Україні) цих «кроків» більше чи менше для журналістів-початківців?

— Журналістика – це саме та галузь, де не треба постійно сидіти в університеті і «протирати штани». Це не значить, що не треба здобувати освіту, але просто ходити на пари і більше нічого не робити – то, вибачте, який журналіст з вас буде? Журналістика – це більше покликання, це вміння бачити, підмічати, слідкувати, спілкуватися. Перші кроки – це ідіть до людей, не бійтеся, і починайте шукати різноманітні івенти-заходи. Знайомтеся з людьми, просіться на практики до різних медіа, спробуйте щось писати, щось начитувати, щось монтувати, знайдіть себе. Просто пробуйте все, поки не зрозумієте, що вам подобається, і не сидіть на місці. Найголовніше в журналістиці – це контакти і вміння контактувати!

— Новини про обстріли, руйнування інфраструктури, травмованих і вбитих серед мирного населення… як відновлюєтеся? Які поради дасте щодо вироблення стресостійкості з особистої практики?

— Абстрагуватися, хоча ви і не зможете не співчувати. Я теж не вмію не співчувати людям. Моя порада – все ж абстрагуватися. Якщо не вмітимете – не працюйте. Якщо не можете працювати з людьми – не працюйте, бо сенсу не буде жодного. Як я відновлююсь? Сама ще не знаю, як це робити. Певно, з великою вдячністю переглядаю потім свої матеріали, адже через оцю шалену довіру своїх інтерв’юйованих, я не можу зробити щось погано, неякісно, підвести їх. Люди діляться зі мною. Напевно, коли працюю над матеріалом, який намагаюся якомога краще зробити, я відновлююся. Я віддаю йому свою душу і відпочиваю вже в роботі. Мій особистий досвід: люблю спілкуватися з друзями, люблю відпочинок на природі. Тому, якщо є можливість, є в мене час – то я залюбки прогулююсь парком, ходжу в кіно. Посидіти біля води в гарній компанії. Усе це є найкращий релакс насправді. Треба бути вдячним за все те, що ми маємо.

— Елла Філоненко, Поліна Снєжина, Дар’я Пасічник, Альона Наталуха – це колеги на Суспільному, однак вони також є випускницями журфаку, дехто працював певний період в університетських ЗМІ. Це згуртовує? Є якась невидима солідарність?

— Так, ми працюємо в медіа як одна команда, як один гвинтик. Тому що ви в ЗМІ один від одного залежите. Якщо у вас конвергентне ЗМІ, як наше, якщо один «гвинтик» випадає – то буде сипатися вся робота. Тому треба взаємопідтримувати, замінювати, доповнювати один одного. Це один механізм, який працює злагоджено. Робота має бути роботою, а особисте лишатися поза нею.

— Пам’ятаю точно, що першу вищу освіту ви маєте далеко не творчу, економічну, здається. Прийшли до ЗНУ з іншого вишу. А що (чи хто) вплинуло на ваш вибір навчатися в магістратурі за спеціальністю «Медіакомунікації»?

— У мене перша освіта магістратура з міжнародної економіки. На другу я прийшла на «Медіакомунікації», теж магістратуру. На мій вибір, чесно кажучи, вплинула дуже смішна ситуація. Я ніколи не любила журналістів, у мене було упереджене ставлення: вони нахабні, безпринципні, невиховані і ще багато епітетів (сміється – прим. автора). Я ніколи не мріяла бути журналісткою, ніколи. Але коли отримала першу освіту, трохи попрацювала паралельно, мені захотілося ще повчитися: подобався сам процес здобування знань. Я так і обрала через протиріччя. Вирішила кардинально мислити, обрати те, що відрізнялося. Думаю: якщо я це так сильно не любила, то треба його спробувати. І мені сподобалось, мені реально сподобалось. Я зрозуміла, що я хочу в цьому бути, в цьому «варитися». Ця професія дійсно творча, вона ґрунтовна. Той, хто думає, що журналістика поверхнева, – ні, абсолютно ні! Тут є дуже багато ніш. Звичайно, є розважальна журналістика, вона має бути, і це також добре і правильно. Але є дуже сильна і ґрунтовна – розслідування, до якого мені ще рости і рости. Так, журналістика – це те, чим треба жити, ви або це любите, хочете, або не любите й не робите.

— З 9 жовтня розпочинається «друга хвиля» вступної кампанії-2023 до магістратури. Що б ви побажали тим випускникам, з огляду на свій досвід, які вагаються обирати інший фаховий напрямок?

— Я вважаю так, треба не боятися ризикувати. І найголовніше – робити, як подобається. Якщо не певні, підіть попрацюйте чи повчиться на іншій спеціальності. Якщо ви прийдете в журналістику з іншої професії, як я, нічого страшного – це тільки вітається. ви здобудете необхідні навички. Ідіть у магістратуру! Я дуже раджу. Ті, хто думає, що це марна трата часу, я скажу, що за кордоном магістратура цінується. Є роботодавці, які не зважають на рівень освіти, але це тільки в певний час. А потім виникає питання, що без магістратури не можете собі знайти нормальну роботу чи розвиватися, йти по кар’єрних сходинках. Тому в Україні магістратура потрібна, – це моя особиста думка. За кордоном вона зайвою не буде. Якщо є можливість – вступайте й навчайтеся в магістратурі. Але не сидіть 24/7, паралельно вчіться і практикуйтеся! Робіть те, що вам до душі!

Алла Тернова, факультет журналістики