Радіо у нашому житті

«Рівно о 19-й годині з гучномовців, встановлених на дахах будинків у центрі тодішньої української столиці, басовито пролунало: «Алло! Говорить Харків! Усім, усім, усім! Працює перша в Україні радіотелефонна станція!«» — так почалось перше мовлення першої радіостанції в Україні «Українське радіо» у 1924 році, каже Іван Мащенко у своїй книзі «Хроніка Українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу».

З того моменту пройшло майже століття, радіо встигло зайняти особливе місце в українській історії, в серцях та спогадах людей. Встигло, на думку деяких, втратити свою актуальність, перестати розвиватись. Багато хто при згадуванні радіо одразу думає про коробку з антенами, і вже не так багато помічають, що радіо є, і воно не відстає від світу. Сьогоднішні радіостанції майже всі можна прослуховувати у Інтернеті, а не тільки у автомобілях.

У той час, коли радіо вперше осягнуло людство, всі вважали це просто дивом. Воно здивувало не тільки тих, хто навіть не розумів, що це, а й вчених, державних діячів, тих хто був замішаний у створенні радіо. З кожним роком воно все більше охоплювало життя людей, проникало у різні сфери життя: культуру, літературу, освіту, науку, виховний процес. Це й є особливість радіо – воно могло захопити слухача, так як, з активним розвитком, розвивалась також і емпатія відповідних працівників радіо до потреб аудиторії.

У роки Голодомору, Другої світової війни, при «Залізній завісі», незалежне від уряду радіомовлення було спасінням для багатьох, і таким же згубником людських життів, які ховали радіоприймачі де тільки могли, і яких викривала тодішня влада. Американське радіо «Свобода», «Голос Америки», британське «Бі-Бі-Сі», які віщали тоді на території республік про проблеми у Радянському союзі, геноцид, депортації, активно перекривалось владою, хоча у західних та південних місцевостях України можна було спокійно слухати «ворожі» радіохвилі на певних частотах.

У кінці 40-х років активні дії для глушіння незалежних радіостанцій суттєво порушували статтю 19 Загальної декларації прав людини: «Безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». Через декілька років асамблея ООН засудила таку практику глушіння на території СРСР, однак на радянське керівництво цей документ особливо не вплинув.

Такі незалежні радіо, відмінні від думки комуністичного уряду дуже агресивно заглушувались. По західному, східному та південному кордону були розставлені близько тринадцяти об’єктів радіо глушіння, а за ефірами слідкували. Так радіо «Свобода» старались вдаватись до хитрощів, та за допомогою своїх технологій, їм вдавалося «пробитися» на місцевість далеку від міст. Вони спеціально робили паузу перед ефіром у 2-3 хвилини, аби наглядачі, прослухавши, що віщання немає, залишались перевірити інші частоти, і у цей час «Свобода» могли віщати без перешкод.

«У березні 1977 року я вийшов на волю і повернувся у те ж таки рідне село Ставки на Житомирщині. Перше, що я зробив, – взяв великий мідний дріт, закинув його на грушу і під’єднав до цієї самої радіоли. І воно досить добре приймало. У великих містах то було проблематично: всюди стояли глушилки, які викидали величезну масу енергії в небо, тож майже нічого не чути було» — згадує колишній політв’язень Василь Овсієнко.

За правління Горбачова практика глушіння західних радіо припинилась, а з того часу пройшло більше 30 років. І, як можливо на думку деяких людей, радіо вже не таке актуальне. Насправді, цей вид ЗМІ все ще активно прослуховується, і щороку все також знаходяться журналісти, які хочуть працювати у сфері радіомовлення, але приймачів, як таких, що були раніше, вже немає.

Все частіше радіо фокусуються на Інтернет-ефірах, своїх сайтах, адже ця мережа дає можливість продивитись або прослухати тоді, коли це зручно. І хоча, на перший погляд, це і є перевага, але радіо, як ЗМІ, є найбільш оперативним, і вміє фільтрувати новини. Інтернет також сам по собі є дуже оперативним, так як Всесвітня павутина передбачає зв’язок між усім світом, але дуже часто інформація виявляється недостовірною та фейковою через сумнівні джерела або некомпетентність у подібного роду діяльності людей, які не є журналістами.

Садовська Олександра