«RECвізити. Антологія письменницьких голосів» – синтез журналістики і літератури

«RECвізити. Антологія письменницьких голосів» – проект журналістки Тетяни Терен, покликаний зберегти думки, переконання, позиції, оцінки, творчі і життєві правила найзнаковіших українських авторів сучасності

Джерело: http://chytatsky.blogspot.com/

Вашій увазі – рецензія від Garik Petrushok.

 Кожне індивідуальне життя письменників пов’язане з життями інших і шляхом текстів – із життями читачів. Свідомо чи мивовільно про цю спільність говорять майже всі, та найчіткіше проартикулював Тарас Прохасько: «Для мене найголовнішим пунктом бачення світу є те, що все докола пов’язано. Тому мені найбільше подобається в моєму писанні, коли мені вдається ці зв’язки відтворити». Не знаю, чи ставила собі таку мету Тетяна Терен, але їй це вдалося у своїх дуже глибоких і справді важливих для літературного процесу інтерв’ю. Ці тексти – набагато глибші, аніж просто двері в робітню письменника чи інформація про його плани на майбутнє. Інтерв’ю з письменниками переважно відповідають на три питання: якими є вони самі, яким є літературний процес і якими способами вони змушують читача полюбити літературу. «Recвізити» відповідають на все. Ти читаєш про приватне життя письменників, але заглиблюєшся в літературний процес, а потому заново закохуєшся в літературу, торжествуєш від думки, що література існує, а ти можеш її читати. Це приносить щастя. Любов до літератури для мене – це один із показників життєрадісності.

Треба віддати належне журналістському таланту Тетяни Терен – трохи б десь «перегнути», і письменники постали б не як цілісні особистості з хорошими і не дуже хорошими сторінками життєписів, а як вічні суперники, сварливі «діди» – у письменницькому середовищі, на жаль, завжди море пліток, море сварок, наклепів і обману. У книжці авторів не тикають носом у «провини» і не захвалюють за досягнення. Ці розмови показують людську велич і письменницьку майстерність у координатах досяжності. Звісно, не всі вони такі «прості», у декого таки зашкалює манія величі, та більшість, здається, цілком близькі, незверхні, такі, що їх далі хочеться читати і бути вдячним за години читання. Здається, що письменники – дружні між собою і особисто з тобою, просто вони з тобою ще не познайомилися.

Тепер предметніше. Надзичайно цікавими для мене стали інтерв’ю з Юрієм Андруховичем, Вірою Вовк, Лесею Ворониною (хоч це єдина письменниця двотомника, творів якої я поки не читала), Сергієм Жаданом, Оксаною Забужко, Анатолієм Дімаровим, Ірен Роздобудько, Іздриком, Тарасом Прохаськом. Дуже і дуже важливо, що Тетяна Терен уважно поставилася до письменників старшого покоління – адже значно легше взяти інтерв’ю в когось із молодих письменників «на слуху», аніж підлаштовуватися під вибаги «корифеїв», не кожен із яких має простий характер. Завдяки присутності на сторінках «Recвізитів» Василя Голобородька, Анатолія Дімарова, Юрія Мушкетика, Івана Драча, Ігоря Калинця, Дмитра Павличка, Юрія Мушкетика, Юрія Щербака читачі можуть доторкнутися до минулого, яке ми однобоко знаємо з підручників. Ми можемо зверхньо ставитися до, скажімо, Олеся Гончара, але якщо прочитаємо спогади про нього згаданих письменників, то все ж не будемо такими категоричними і не дозволимо собі подумки вести суди над їхніми долями.

Натомість, після «Recвізитів» ще більше захочеться читати. І вірити журналістамJ Бездоганна, блискуча робота Тетяни Терен і велике надбання української літературної журналістики. Дуже шкода, що дехто з відомих письменників не погодився на інтерв’ю, думаю, що вони просто не відчули рівень і важливість проекту.

Це книжка – must have для тих, хто любить стежити за літературним процесом у діахронії, тобто насамперед для філологів J Але не тільки їм «Recвізити» припадуть до душі. Якщо ваш улюблений письменник став персонажем «Recвізитів», обов’язково прочитайте про нього, але навіть якщо його там немає, усе одно прочитайте. Там надто багато цікавого, душевного, глибокого – не можна такі книжки пропускати.

 Джерело: http://chytatsky.blogspot.com/2016/01/blog-post_24.html